Роман

І

Не до серйозності в сімнадцять років вам.
Чудовий вечір. Геть і пиво, й лимонади,
І світлом сяюче кафе, де шум і гам.
Ви поспішаєте під липи еспланади.

А липи запашні червневої пори!
Від їхніх пахощів вам хочеться дрімати.
І з гулом передмість близьких несуть вітри
І запахи лози, і пива аромати.

II

Ви помічаєте в галуззі між гілляк
Шматинку темної мізерної блакиті,
Яку приколото зірницею сяк-так.
Вона і мерехтить, і розтає щомиті.

Сімнадцять років! Ніч! Дерев квітучих пах
П'янить вам голову, немов солодкий трунок.
Ви вештаєтесь скрізь, і раптом на вустах,
Неначе звіреня, здригнувся поцілунок.

ІІІ

Робінзонади вам, безумцю, не страшні,
Коли висвітлює ліхтарня бліднувата
Тендітну панночку в ошатному вбранні
Під тінню коміра напудженого тата.

Вона, вас визнавши наївним простаком,
Ще раз оглянеться з-за татової спини
І закаблуками пристукне заразом.
А на вустах у вас завмерли каватини.

IV

Ви закохалися й до серпня зайняті.
Вона ж над вашими сонетами регоче.
Всі друзі йдуть од вас, ви збилися з путі.
А потім і вона вам відписать захоче!.. 

Під вечір... ви йдете в кафе, де шум і гам.
І замовляєте пивця чи лимонаду.
Не до серйозності в сімнадцять років вам,
Як пахне липами, що вкрили еспланаду.

Артю́р Рембо́, 20 вересня 1870 р.

 Кришмітки: #вірші, #Рембо, #імпресія, #сонце, #враження.

III. Вітчуття
Артюр Рембо

В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.

#вІрші #пейзажне #інтимне #Рембо #імпресія