В ореолі відблисків твого волосся
Загубилося кілька сонячних зайчиків.
Я б зловив би їх ніжним цілунком,
Та вже пізно – осінь в стосунках.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, ще у платтячку, посміхалася.
Та в очах твоїх вже зринав новий подив,
Що приносить осінніх вітрів легкий дотик.

Ти те світло збирала у жмені
І зі сміхом угору кидала
Пустотливо-багряною хмаркою
Розліталося…
Моє серце уламками.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, так щиро, сміялася
Лише в кутиках губ трохи тіней,
Передвісники справжньої зливи.

Я вже бачив весь процес втрати кольору
По листочку, по подиху, з погляду.
Десь тьмяніло і в’яло всередині,
Почуття, що раніше нас з розуму зводило.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти поволі дощем розчинялася,
Тільки постать далеко на обрії,
І вологе обличчя… то знак осені.

Автор — Ігор Тихий.

Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #ІгорТихий, #інтимне.