Краса, яку неможливо передати

Очевидним претендентом на звання найвідомішої першої строчки в історії літератури є «Перетворення» Франца Кафки.

Грегор Замза, який перетворюється на жука у власному ліжку. Найвідоміший абсурдистський роман, написаний за десятиліття до появи абсурдизму. Але справжня сила цієї першої фрази розкривається лише мовою оригіналу — завдяки незвичній побудові речення німецькою.

Als Gregor Samsa eines Morgens aus unruhigen Träumen erwachte, fand er sich in seinem Bett zu einem ungeheueren Ungeziefer verwandelt.

В українському перекладі це речення звучить так:

Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху.

Воно все ще вкрай химерне, все ще неймовірно інтригуюче, але без натяку на гру із боку автора.

Спробуймо відтворити структуру оригіналу:

Коли Грегор Замза одного ранку після тривожного сну прокинувся, знайшов він себе у власному ліжку на жахливого паразита перетворившись.

І тут розкривається справжня сила: з перших слів ми бачимо звичайну людину — пана Замзу, який прокидається вдома, після тривожного сну. Перша частина речення виглядає максимально буденною, ба більше, містить у собі вдалу експозицію та драматургію: нас знайомлять із паном Замзою, дають декорації (ранок, домашня кімната із ліжком), показують загрозу у вигляді тривожного сну, але тут же запевняють, що проблема вирішена, адже наш герой прокинувся. У другій частині можна було б чекати деталей тривожного сну або ранкової рутини, але ніяк не перетворення на комаху.

До того ж ми отримуємо блискуче протиставлення. Людина Грегор Замза, яка спокійно засинала у своєму ліжку, знаходить себе ж у вигляді жука. Тобто сутність Замзи-людини та сутність Замзи-жука — абсолютно різні одиниці. Грегор все ще мислить себе людиною, коли таким вже не є.

Ці сутності відділяє лише одна кома.

until august — ніби затишний книжковий клуб, де Марія, авторка каналу, розповідає про книги, історію та мистецтво через захопливі розповіді та власні роздуми.

Що чекає всередині:

✨ Літературні факти про... отруєння.
✨ Великий пост про феміністичний рух «4B» у Південної Кореї.
✨ Персонажі, з якими було б важко вижити в одній квартирі.
✨ Експеримент з дослідження ШІ-поезії.

Канал зручно розбитий на рубрики — легко знайдете все, від книгооглядів до довкололітературних історій.

until august — наче завітати на каву до подруги, яка так само обожнює книжки, міфи й хороші історії.

#такцереклама

💉 У 1962 році життя Роальда Дала змінилося назавжди: його семирічна донька Олівія померла від енцефаліту, спричиненого кором. Спершу вона здавалася майже здоровою, але менш ніж за добу впала в кому і вже не прокинулася. На той момент вакцини проти кору ще не існувало: першу зареєстрували у США лише 1962 року, а у Великій Британії її почали використовувати ще пізніше — у 1968-му .

Через 24 роки після смерті доньки Дал перетворив своє горе на публічний заклик: у липні 1986-го він написав відкритого листа «Кір — небезпечна хвороба», звертаючись до школярів із проханням переконати батьків зробити їм щеплення. У цьому листі він називав відмову від вакцинації «майже повноцінним злочином».

Дал зіставив нищівне горе від втрати дитини з надзвичайно малим ризиком побічних ефектів вакцини — «один на мільйон». І додав: шанси, що дитина подавиться шоколадом, значно вищі, ніж ймовірність, що дитина постраждає від щеплення. Завдяки силі його голосу лист швидко поширився: його друкували у шкільних брошурах, поширювали серед лікарів, медсестер і батьків. Після цього в Британії почали з’являтися позашкільні пункти вакцинації, а показники щеплень впевнено зростали.

Та сьогодні, через понад пів століття після появи вакцини, кір досі не зник. У 2023 році Всесвітня організація охорони здоров’я зафіксувала приблизно 10,3 мільйона випадків захворювання на кір у світі — на 20% більше, ніж роком раніше . Загальна кількість смертей — 107 500, переважно серед дітей до п’яти років .

Це стосується й заможних країн, де, здавалось би, кір був майже повністю винищений за останні десятиліття. Ситуація в Америці різко погіршується: з 1 січня по 18 квітня 2025 року шість країн регіону повідомили про 2 318 випадків кору, зокрема три летальні — у понад одинадцять разів більше, ніж за той самий період 2024-го . Європа також б’є тривогу: у 2024 році зареєстровано 35 212 випадків — найбільший річний показник із 1997 року . Навіть країни, які раніше вважалися вільними від хвороби, більше не застраховані. У Південній Кореї вже зафіксовано 52 випадки кору у 2025 році — більше, ніж за весь попередній рік . А в США підтверджено 1 001 випадок і 14 окремих спалахів, причому 93% хворих були невакциновані .

Роальд Дал щиро вірив: «Жоден із батьків не повинен ризикувати життям дитини». Його історія й досі нагадує нам, що за кожною трагічною статистикою стоїть чийсь сміх, чиясь надія. І що найефективніша вакцина не врятує, якщо навіть невелика частина суспільства відмовимось її робити.

Григір був невисоким,

кремезним чоловіком з тяжким поглядом і глибокими зморшками на обличчі. Він народився у грудні 1931 року на Полтавщині. Ще на самому початку життя Григір пережив Голодомор. Харчів було настільки мало, що півторарічний Тютюнник перестав ходити та розмовляти. Після голоду майбутній письменник відновився, але втратив діда.

Йому було лише 5 років, коли батька, сільського вчителя, забрали енкаведисти й відправили на Соловки, звідки той так і не повернувся. "Ворог народу" — це тавро супроводжуватиме Григора все його життя.

Коли почалася війна, йому ще не виповнилося й десяти. Голод і смерть — ці речі стали для хлопчика буденністю. У 1942 році, щоб хоч якось полегшити становище родини, одинадцятирічний Григір самотужки вирушив пішки до матері на Полтавщину. Дорога тривала два тижні і пролягала через пів України. Щоб хоч якось себе прогодувати — малому хлопцю доводилось жебракувати.

Після війни, щоб прогодувати сім’ю, він працював у колгоспі, служив у морфлоті, був токарем на заводі. Все життя розривався між фізичною працею та нестримною жагою до письма.

Спершу Григір пробував писати російською, але лише після трагічної загибелі старшого брата повернувся до рідної мови й відтоді творив винятково українською.

Тютюнник писав коротко і влучно. Його новели та оповідання — це концентрований біль, вихоплений з реального життя. І саме правда стала його прокляттям у радянській системі. Його твори критикували за "надмірний драматизм", "натуралізм", "відсутність оптимістичної перспективи".

Тютюнник принципово відмовився від компромісів із цензурою. Через це його рукописи роками лежали в редакціях або взагалі не виходили. Йому неодноразово відмовляли в опублікуванні, навіть не пояснивши причин, як сталося з повістю «День мій суботній»: журнали «Вітчизна» і «Дніпро» запевняли в прихильності, але текст повертали. Він так і не побачив його надрукованим за свого життя.

За сміливість і відмову йти на поступки Тютюнника ніколи не обирали до правління Спілки письменників, погрожували звільненням з роботи, а на спілчанських зборах «виховували» через нібито образи колег (графоманів на партійному повідці). Радянська цензура занесла його до «чорних списків», і він жартома казав: «Я написав лишень півправди — тож мене викидають з літератури. А коли б я написав усю правду, то що: мене треба знищити?»

У 1980 році ширилися чутки, що цьогорічним лауреатом Шевченківської премії стане саме він. Ця нагорода не лише закріпила б за Тютюнником статус одного з провідних українських письменників сучасності, а й дала б йому змогу частіше оминати цензурні ножиці й повернутися до стабільної публікації. Але замість найвищої літературної відзнаки йому вручають значно скромнішу премію імені Лесі Українки.

Усвідомивши безперспективність свого становища та неможливість реалізовувати творчий потенціал — Григір врешті здається.

Йому ще не виповнилося 49, коли він пішов із життя.
Вечір 5 березня 1980 року протікав буденно: вечеря з дружиною в ресторані, трохи випивки, повернення додому. А потім — тиша, Григір зачинився у ванній і не відповідав. Занепокоєна Людмила розбудила старшого сина. Сімнадцятирічний Михайло зламав двері та знайшов повішеного батька. Передсмертну записку вилучили працівники КДБ. З усього, що встигла запам'ятати Людмила, лишилася одна фраза:

«Мучте когось іншого. Все, що я написав, — спаліть».

Звістка про самогубство Тютюнника приголомшила літературну спільноту. Офіційна влада намагалася замовчати саму причину смерті — у некрологах писали, що письменник "трагічно загинув", уникаючи слова "самогубство". На похороні літератори говорили про нього як про видатного майстра, хоча за життя часто відверталися. Похований Григір на Байковому кладовищі.

Іронія долі — через дев'ять років після суїциду йому посмертно присудили Державну премію імені Шевченка. Систему, яка довела його до зашморгу, не бентежила власна лицемірність. Велика кількість його творів вийшла друком уже після смерті, без цензурних скорочень.

#письменники_самогубці

Зі спогадів молодшого сина, Василя, про батька:

Мені у березні 1980-го було майже десять (я народився у травні), коли його не стало. Добре пам’ятаю той страшний день. Батьки тоді повернулися з ресторану. Тато, вже традиційно, був добряче напідпитку. Попрощався у дверях: «До побачення. Я вже наживсь…» А вони навіть не підвелися, щоб зупинити: ні мати, ні брат Мишко! А мені ж десять років! Я дуже боявся — і, як виявилося, недарма…

Батько мене покинув тоді, коли я його любив і потребував найбільше. Як так? Усе можна пережити, але — кидати дитину навічно…

***

Я стояв і стоятиму на своєму завжди: люди штибу геніальних, не від миру сього, які там щось десь пишуть, творять, — такі люди не повинні створювати сім’ю. Якщо ти Ремарк, Ґемінґвей — не заводь дітей, не муч сім’ю!

***

Мені передалися татові риси: не люблю неправди і фальші, недалеких людей, а особливо — «із подвійним дном». Бо сам я прямий — як Григір.

Він навчив мене бачити прекрасне, любити справжніх друзів, читати правильні книжки, готувати куліш, рибалити, водити мотоцикла й авто. Першою книжкою, яку мені подарував батько, був «Маленький принц» Екзюпері. Тато був людиною слова, і мене вчив, що слово має бути – залізом. По-своєму я йому вдячний за незламну волю. За гени.

Спасибі, батько в мене влив душу. І спасибі, що я живу з нею, хоч і мучуся все своє життя.

на вулиці rain
на душі pain

Але є те, що мене рятує щоранку — кава від 25 Coffee Roasters.

Зараз по черзі тестую дві кави, які бачите на фото: Indonesia Mandheling та Intenza з лінійки Tuffler. Кожна по-своєму крута.

Intenza — це насичений аромат з яскравими нотками темного шоколаду та горіху. А в посмаку відчутна пікантна гірчинка. Особливо добре йде зранку, коли треба швидко прийти до тями.

А от Indonesia Mandheling — це мій безпечний вечірній варіант. Більш м'яка, з легкими фруктовими нотками та натяком на какао. П'ю її навіть ввечері й не маю жодних проблем зі сном — лише розслаблення після важкого дня.

Якщо захочете спробувати каву від 25 Coffee Roasters, у мене є промокод: Тигр.
Дає знижку 15% на всю каву, окрім дріпів, комбо та наборів. Діятиме ще місяць.

#такцереклама

Рускій ваєний гей-піонєр, йди нахуй!

Настав день, коли від чистого серця хочеться подякувати російським силовикам. В Росії знову показали майстер-клас з «ефективного управління» — затримали цілу банду небезпечних книговидавців. Трясіться, друкарські верстати!

14 травня московська поліція накрила зграю надзвичайно небезпечних злочинців — аж 10 осіб, включаючи директора з дистрибуції найбільшого російського видавництва «Ексмо». Затримання відбулися в рамках кримінальної справи про екстремізм.

Серед підозрюваних також опинився один з керівників видавництв Popcorn Books та Individuum. Хлопці мали необережність працювати з книжками, які містять... слова! І не просто слова, а слова, розташовані в такому порядку, що можуть змусити людей думати! Нечувана зухвалість для Росії!

Їх звинувачують за статтями про «організацію діяльності екстремістської організації».

За версією слідства, з листопада 2023 по вересень 2024 року обвинувачені «з корисливих мотивів видавали та продавали книги, що пропагують діяльність руху ЛГБТ». Слідчий комітет стверджує, що вони продали понад 1000 примірників «необмеженому колу осіб».

Суд відправив трьох фігурантів під домашній арешт, хоча слідство й наполягало на утриманні під вартою. Схоже, за них взялись по-серйозному. За статтями про «пропаганду ЛГБТ» світить до 12 років позбавлення волі. Російські ЗМІ вже називають це «початком кінця для незалежного книжкового ринку».
____

Нагадаю, що Popcorn Books було, можливо, головним альтернативним видавництвом в Росії. Саме вони видали такі "шедеври" як «Лисяча нора», «Літо в піонерській краватці» та інший янг-адалт на квір-тематику, який досі можна знайти в сотнях оголошень на OLX та у нелегальних книжкових магазинах по всій Україні.

Але, що не менш важливо, Individuum та Popcorn Books були локомотивами розвитку російської сучасної літератури. Той же Popcorn Books був головним майданчиком для публікацій популярних фікрайтерів чи перспективних авторів-початківців. Individuum же має у портфелі неймовірну кількість "отєчєствєного" нонфіка від дослідників із багатьох (переважно соціальних) наукових галузей.

Сподіваюсь, завдяки подібним люб'язним акціям від російської поліції, в Україні стане значно менше цих кізяків: як зараз, так і в перспективі.

😡 Artbooks, вам норм? У людей і так грошей немає, а ви останні копійки забираєте.

Нема слів — одні емоції.

😩 Думав сходити на Арсенал, але, схоже, не судьба — не пустять.

📚 РОЗІГРАШ ДЛЯ СПРАВЖНІХ КНИГОЛЮБІВ 📚

Разом із @knyzkove_zhyttya розігруємо розкішне двотомне видання «Звіяних вітром» Марґарет Мітчелл — культову класику про любов, війну й незламну волю до життя 🌪❤️

Умови участі:
▪️ Підписатись на обидва канали — @lit_tiger та @knyzkove_zhyttya
▪️ Написати «+» у коментарях до цього допису
▪️ Обов'язково поділитись розіграшем із друзями

🎉 Переможця оберемо вже цієї неділі увечері — 25 травня. Не прогав свій шанс!

👨‍🍳 Тисніть лайк, якщо теж шаленієте від чоловіків, які вміють готувати.

«Медовий місяць» Кейт Ґрей

Зачитатися можна! 1+1=3 на книжки Vivat 💚📚

Трилери і фентезі, дитячі історії і енциклопедії, любовні романи і заплутані розслідування, мотиваційні і психологічні книжки — все, чого душа бажає.

Обирайте 👉 https://in.vivat.com.ua/tg_odyn_plius_odyn_dorivniuie_try

До 27 травня включно додавайте у кошик три паперові книжки видавництва Vivat, що мають позначку «1+1=3» — вартість найдешевшої з них буде 1 грн. Якщо 6 книжок із позначками — дві з них будуть коштувати по 1 грн.

Безкоштовна доставка замовлень від 600 грн.

📚 Що можна взяти?

✔️ Антиутопія «Мірило»
✔️ Романтична комедія «Американський експеримент із сусідом»
✔️ Трилер «Записки зі страти»

#такцереклама

У КСД новий сайт та застосунок, а в мене нові книжечки — ідеальний баланс.

Пишіть, що з цього почитати першим.

🔫 встановлено особистість агента, який ліквідував Портнова.

🐉 Прямо зараз в Києві тривога. Русня запустила дрони — це цілеспрямована диверсія із наміром зірвати оффлайн-продажі «Оніксової бурі».

Мерзоти.

Я — великий зрадник. Інших бути не може. Кожен, хто навіть подумає залишити цю місію, буде розчленований на 198 шматків. І ці шматки буде втоптано в землю до того стану, що їх можна буде використовувати тільки, як фарбу для стін. Хто візьме хоча б зернину кукурудзи або краплю води більше за свою норму — буде ув’язнений на 155 років. Якщо я, Аґірре, захочу, щоб птахи падали мертвими з дерев — вони падатимуть мертвими з дерев. Я — гнів Божий. Земля, якою я пройду, здригнеться, побачивши мене. Але той, хто піде за мною і за рікою — здобуде незліченні багатства. А хто зрадить...

У 1972 році був створений один із найвеличніших німецьких фільмів, які тільки бачив світ. Через кілька років Френсіс Форд Коппола зніме власний фанфік за мотивами й назве його «Апокаліпсис сьогодні».

Попри значно більший бюджет і дебелий досвід Копполи, «Апокаліпсис» теж перетвориться на виробниче пекло. Але якщо історія зйомок «Апокаліпсису» добре відома, то про його старшого брата знає значно менше людей.

Слухайте.

Я — гнів Божий. Хто зі мною?

Вернер Херцог написав сценарій «Аґірре, гнів Божий» буквально за два дні — писав переважно в автобусі, набитому п’яними футболістами. Один із них, не витримавши веселощів, ригнув прямо на друкарську машинку, зіпсувавши кілька сторінок. Херцог не розгубився й просто викинув ці аркуші з вікна. Він взагалі не пам'ятав, що було написано на тих сторінках, тому була викинута й частина сюжету.

Загалом це не стало великої проблемою, адже сценарій переписувався прямо під час зйомок. Чимало сцен, зокрема й фінал, були кардинально змінені. Хоча й не мало напрацювань із цього сценарію перекочували до інших проєктів Херцога.

Знімали на одну-єдину камеру, яку Херцог поцупив із Берлінської кіношколи. Режисер каже, що не бачить в цьому проблеми. По-перше, камери у таких закладах все одно псуються в руках нездар, тож краще вже вона працює на мистецтво. По-друге, митцю камера так само потрібна, як звичайній людині повітря. А за повітря, як відомо, ніхто не платить.

Ну а ще він був дуже бідним. Якщо перевести на сучасні гроші, вийде, що бюджет склав менше 2,5 мільйона доларів. Із них третина пішла на гонорар головному актору. Велика частина цих грошей була зібрана вже під час пост-продакшену. Тому прямо на зйомках Херцогу доводилось продавати особисті речі та речі команди, щоб банально купити сніданок.

Знімали дійсно в Перу, на Амазонці та її притоках. У якийсь момент річка різко піднялася, знищивши всі плоти, які збудували місцеві. Постраждала й техніка. Замість панікувати, Херцог вирішив — а чому б не вписати це в сценарій? Так у фільмі з’явилась визначальна сцена з побудовою нових плотів після повені.

«Аґірре» став першим фільмом у творчій співпраці Херцога й Кінскі. За наступні 15 років вони зроблять ще чотири стрічки, які ввійдуть до золотої класики світового кіно. Херцогу тоді щойно стукнуло 30, Кінскі було вже під 50, але попри різницю у віці, вони швидко знайшли спільну мову та стали найкращими друзями.

Херцог багато сперечався із Кінскі щодо того, яким має бути персонаж Аґірре. Кінскі бачив його шаленим деспотом, Херцог — мовчазним і похмурим, майже містичним. У якийсь момент Кінскі настільки розлютився, що зібрав речі й збирався йти зі зйомок. Його зупинила лише погроза Херцога — спочатку він застрелить самого Кінскі, а потім вб'є себе.

Щоб витиснути з Кінскі потрібну гру, Херцог доводив його до сказу — змушував годинами повторювати репліки, влаштовував виснажливі дублі, а знімати починав тільки тоді, коли актор уже кипів. Одного вечора Кінскі так розлютився через шум із хатинки, де знімальна команда грала в карти, що взяв пістолет і відкрив вогонь. На щастя, серйозно постраждав тільки один статист — йому відстрілило шмат пальця.

Для фінальної сцени потрібні були маленькі бібізяни. Херцог заплатив місцевим, щоб вони зловили йому 400 мавпочок. Половину грошей заплатив одразу, а іншу половину пообіцяв віддати, коли ті виконають доручення. Мавп наловили, але замість того, щоб принести їх на зйомки, місцеві продали тварин американцям у Маямі та Лос-Анджелесі. Дізнавшись про це, Херцог примчав до аеропорту, прикинувся ветеринаром і під приводом вакцинації забрав усіх мавп. Зняв сцену — і відпустив їх на волю.

Перед цим мавпи неодноразово нападали на членів знімальної комнади, які очевидно не знали як поводитись із дикими звірями, й тварини кілька разів сильно отмудохали кіномейкерів.

Вишенька на торті. Фільм робився англійською, адже знімальна команда була інтернаціональною, до того ж Херцог марив про світовий прокат. Але звукач утік із грішми, які мали піти на студійну синхронізацію. Тож оригінальна звукова доріжка пішла на пси, фільм довелося повністю переозвучити. Але оскільки грошей на нормальний ліпсінк не було — вийшло гівняно. Вирішили зробити ще один дубляж, цього разу німецькою. Кінскі виставив непідйомний гонорар і участі в новому дубляжі не брав, тому його озвучив інший актор. Власне, у оригінальній версії фільму його голос не звучить узагалі. Хоча, чесно кажучи, там і реплік не так вже й багато.

1+1=3 — математика, яку ми обожнюємо 😍

Лише з 23 по 25 травня у книгарнях Vivat діє акція, яку не хочеться пропускати: купуйте дві книжки видавництва Vivat — і третю найдешевшу отримуйте в подарунок!

Жодних обмежень — акція поширюється на всі книжки видавництва Vivat.

📍 Діє у всіх книгарнях мережі, крім Полтави.

Встигніть поповнити книжкову полицю (і зробити подарунок комусь із друзів 😉)
⠀
🎁 Бо третя книжка вже чекає — саме на Вас!

#такцереклама