Три Софії та один Бойчук

Париж, 1909. Бойчук живе в Латинському кварталі разом із товаришем. Через вікно — квартира, в якій оселяються три польські художниці, що приїхали з Петербурга та Мюнхена. Софія Сегно, Софія Налепінська і Софія Бодуен де Куртене. Усіх трьох у Парижі швидко починають називати просто: “три Зосі”. І всі троє стають ученицями Бойчука. І всі троє закохуються.

Він обирає Сегно. Їхній роман швидко стає скандалом. Сегно — польська аристократка, Бойчук — хлопець із Романівки, син лісника. Але Софія настільки захоплюється коханим, що переходить на українську мову, співає з ним у хорі української громади в Парижі, бере участь у його майстерні неовізантійського мистецтва.

Коли родина Сегно дізнається про роман із українцем, до Парижа терміново приїздить брат Генріх. Він викликає Бойчука на дуель — Бойчук сміється й відмовляється. Все закінчується бійкою. Софію забирають до Петербурга, швидко видають заміж за польського банкіра, і вона зникає з мистецького середовища. Але — не з пам’яті. У Варшаві вона згадуватиме Бойчука до кінця життя.

Скандал долітає навіть до Андрея Шептицького, який підтримував Бойчука. У листі до художника митрополит вимагає “припинити неподобство”.

Тим часом у тіні залишається інша Софія — Налепінська. Спочатку — учениця. Потім — соратниця. Потім — дружина. Її історія не менш радикальна. Вона теж відмовляється від польського середовища. Вивчає українську. Співає пісень. Грає на бандурі. Цікавиться фресками Київської Русі, вивчає техніки, допомагає Бойчукові з майстернею. Її сестра писала:

Так, можливо, він і був генієм. Але з погляду матері — він був нещастям для моєї сестри… Софія навіть чути не хотіла про те, щоб його покинути. Але мама, хоч і страждала, розуміла, що Михайло — велика мистецька індивідуальність.

🖼 На світлині перший склад бойчукістів. Зліва направо: Микола Касперович, Гелена Шрамм, Тадеуш Налепінський, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепінською, Михайло Бойчук, Софія Сегно та Яніна Леваковська.

🖼 У 1912 році Бойчук пише картину «Чотири жінки і кіт».

На цій картині Бойчук зобразив себе у вигляді білого кота, оточеного своїми ученицями, а за сумісництвом — романтичними захопленнями. На передньому плані в червоній хустині — Софія Налепінська. Поруч із нею — Софія Бодуен де Куртене та Гелена Шрамм. Позаду — Софія Сеґно.

Як пов’язані смуток після оргазму й страх перед демонами?

Чому розквіт горору — це ознака здорової демократії, а не колективного божевілля?

І хто насправді небезпечніший — автор жахів чи автор фентезі?

Оце все (і ще трошки дивнішого зверху) — у новій розмові Валентини (@inbookwetrust) із Серафимою Білою.

Ісус — потопельник?

Слово «воскреснути» в українській звучить майже як заклинання. У ньому поєднано два давні слов’янські елементи:

• «въ-» — префікс зі значенням руху вгору або відновлення;
• «скреснути» — дієслово, що колись означало «розкритися», «розмерзнутися» (те саме коріння, що й у «крига скресла»).

Спочатку це було радше природне поняття — пробудження після зими, повернення до життя весняної ріки. Згодом, у християнській традиції, слово набуло нового змісту — повернення до життя після смерті. У старослов’янському перекладі Євангелія зустрічається форма «въскрєсє Ісусъ» — тобто це дієслово мало доконаний вид і вживалося саме для опису воскресіння Христа.

А от у польській мові (і деяких інших) з’явилося інше слово — «zmartwychwstać»:

• «z-» — з/від;
• «martwy» — мертвий;
• «wstać» — встати;

Тобто буквально: «встати з мертвих». Подібні конструкції є в чеській (vstát z mrtvých), словацькій (vstať z mŕtvych) та інших мовах.

Ця різниця виникла не стільки через віру, скільки через мовну історію. У православних традиціях довше зберігалася церковнослов’янська мова — звідси «воскреснути». А в католицьких країнах, де богослужіння велось латинською, релігійні терміни частіше перекладали національними мовами — звідси буквальне «встати з мертвих».

🤓 Тим часом словенці із «jevstal» та хорвати із їх «uskrsnuo».

За великодній допис — з вас великодній донат 🐣

Хто сьогодні допоможе добити 190 000 грн — отримає подарунок від пасхального зайчика. А хто проігнорує цей збір — до того у гості навідаються зайчики із однойменної книги.

https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx

22 квітня, у день народження Імануеля Канта, запрошуємо на презентацію українського перекладу книги Маркуса Вілашека – відомого німецького кантознавця.

Видання висвітлює ключові аспекти філософії Канта – від критики розуму до питань моралі, свободи та метафізики. Воно пропонує доступний вступ до ідей мислителя без наукового перевантаження.

Спікери події:
– Віталій Терлецький, кандидат філософських наук, перекладач книги.
– Юлія Олійник, директорка видавництва «Темпора».
– Ніка Чулаєвська, випускова редакторка видання.

Долучайтесь до розмови про мислення, що змінило хід європейської філософії.

Коли: 22 квітня о 19:00.
Де: «Книгарня «Є» (Київ, вул. Лисенка, 3).
Вхід вільний.

#такцереклама

Уявіть: ілюстроване видання «Землі» Кобилянської у збільшеному форматі. Обкладинка з тканини, лясе, та ще й ілюстрації від відомого українського художника.

Уявили? А мені не треба — бо я вже забрав цю красу з поштомату.

У пані Діани Клочко є файна лекція «Сергій Адамович і трагізм українського села».

Дуже раджу.