#синтаксис, #морфологія

Субстантивація

Це процес переходу прикметника або дієприкметника (рідше другої частини мови) в іменник. Усі ви з ним стикалися. Порівняйте два речення:
1. Черговий учень витер дошку.
2. Черговий витер дошку.
У першому слово черговий відповідає на питання який?, у другому — на питання хто?. Це був приклад так званої неповної субстантивації, коли слово змінює лише роль у реченні, а є ще повна субстантивація: набуття нового лексичного значення (зазвичай зі зміною морфологічної і/або граматичної категорії).

Яскравий приклад — слово королева. Воно утворилося від король шляхом додавання суфікса -ев- (того самого, що є в присвійних прикметниках Кулішева, Андрієва, багатирева, купцева, лікарева), але відмінюється не як прикметник (гарна — гарної, лікарева — лікаревої), а як іменник (мама — мами, королева — королеви).

Також повній субстантивації піддаються назви міст (Київ — чий город? Кия, Львів — чий город? Льва), імена (Бажан — якого бажають, Жадан — якого жадають, Дана — яку дали), прізвища (Заньковецька, Захарків), специфічні терміни й поняття (майбутнє, спиртне, пальне, придане, доповідна).

Субстантивація дієслів характерна для інфінітивів у ролі всіх членів речення, окрім простого присудка. Наприклад:
«Жити — Вітчизні служити». Що? жити чим є? служити.
«Він любить малювати». Любить що? малювати.

Перехід інших частин мови в іменники менш поширений, але трапляється. Наприклад, у словосполученні «дорога в нікуди».

Підступні прийменники...

Одна з найцікавіших частин нашої мови — це, безперечно, прийменники. Інтерес вони викликають уже на рівні визначення. У сучасному українському мовознавстві переважає думка, що це окремі слова з послабленим лексичним значенням. Проте існує погляд, що прийменники — особливі морфеми, наче суфікси або закінчення, що вживаються в деяких відмінках.

До речі, «відмінкові» суфікси українська зберегла в словах на кшталт небо — небеса, теля — теляти, але про них іншим разом.

На доведення думки, що прийменники не є окремими словами та не мають жодного лексичного значення, наводять такі аргументи:
• прийменники не бувають у називному значенні;
• у мовному потоці вони нерозривні зі словом, до якого належать. Тому деякі діти, що тільки навчилися грамоти, пишуть прийменники разом із сусіднім словом. Не дарма їх класифікують як проклітик — ненаголошених слів, фонетично нерозривних із наступним словом;
• вони не мають смислового наголосу (окрім випадків протиставлення).

Особливістю прийменників є можливість дистантної позиції з іменниками: до нового дому, у червоній книжці. Зрештою, це ставить під сумнів їхню морфологічну нерозривність із цими частинами мови. Проте можна стверджувати напевне, що разом з прикметниками, дієсловами та прислівниками прийменники стають префіксами: беззахисний, увійти, угорі.

#морфологія, #правопис, #морфеміка.

Неживі предмети, які належать до істот
#морфологія #граматика

Іноді граматичне значення істоти чи неістоти в українській мові відрізняється від біологічного визначення живого. Наприклад, на питання «хто?» відповідають:

1) люди;

2) тварини;

3) загальні назви на позначення неживих людей: небіжчик, мрець.
Але труп, тіло — «що?»

4) міфологічні, уявні істоти: щезник, мавка, Зевс;

5) іграшки та ігрові атрибути, співвідносні з живими істотами (контекстуально): лялька, ведмедик, дама, валет.