І хоч справа була у 23-му, але наслідки цієї та подібних їй махінацій ми з вами відчуватимемо ще довгий час — у вигляді підвищення тарифів, наприклад.

Тому для розв’язання проблем з енергетикою необхідно якнайшвидше усвідомити системний характер проблеми, і не шкодувати розумових сил над розробкою сучасної програми з відновлення енергосистеми. Мало лише протестувати з вимогою «повернути світло» — потрібно ще і знати, як налагодити генерацію.

Але як підступитися до такого комплексного питання? Що можна зробити вже зараз, якими діями можна підготувати зміну нинішнього ладу? Залишимо поки що читача наодинці із цими найгострішими питаннями сьогодення, але обіцяємо неодмінно дати свої відповіді в одній із наступних публікацій. А поки що пропонуйте свої варіанти в коментарях, долучайтеся до наших гуртків та організації, і не дозволяйте розпоряджатися вашим майбутнім за вас самих!

He ждіть рятунку не від кого: Ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого Сама сім’я пролетарів.


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#новости #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

👨‍🔬 Климент Тимирязев был одним из всемирно известных ученых, поддержавших Октябрьскую революцию и принимавших в революционных преобразованиях непосредственное участие. Несмотря на преклонный возраст, выдающийся ученый вплоть до смерти работал в советах молодой республики.

📖 Подобное решение закономерно проистекает из жизненной позиции Климента Аркадьевича. Несмотря на безбедное положение на посту преподавателя Московского университета, ученый не мог закрыть глаза на антинародную политику того времени и покинул университет по Делу Кассо.

📰 Притеснение студенчества и гонения на любое инакомыслие со стороны министра просвещения Льва Кассо привели к уходу около 130 преподавателей, среди которых, помимо Тимирязева, был Владимир Вернадский.

🎥 В 1937 году Александр Зархи и Иосиф Хейфиц поставили фильм «Депутат Балтики», для персонажа которого — профессора Полежаева — послужил как раз Тимирязев. Фильм агитирует к позициям, близким Клименту Аркадьевичу, показывая неразрывную связь общественной и научной деятельности.

🔎 Картина отлично показывает скепсис и негатив к советской власти, которыми была охвачена интеллигенция, оторванная от проблем народа. Ослепленные эгоистическими устремлениями, мещане с осуждением относились к поддержавшим Революцию, предрекая скорый крах неустойчивого режима.

📌 Вместо краха, первое государство рабочих и крестьян всего через несколько лет взрастило новое поколение ученых, деятелей культуры и людей разных направлений, объединенных общей целью — преобразованием жизни в лучшую сторону коммунистическим путем.

🚩 Построить по-настоящему справедливое общество можно, если задействовать усилия и ответственность каждого его члена. Это возможно лишь при условии нахождения власти в руках рабочего большинства, что своими усилиями создало все блага нашей цивилизации.

📍 Климент Аркадьевич Тимирязев прекрасно понимал это, вследствие чего свой долг ученого (человека, изучающего мир с целью его изменить) отдал также в роли политического деятеля, по-настоящему защищавшего интересы народа.

❤️‍🔥 Наша задача — продолжить и завершить дело освобождения человечества от оков классовой системы. Мы в силах избавиться от этих пороков вместе! Присоединяйтесь к РФУ и боритесь за общее будущее вместе! Мир вам, Товарищи!


Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.

#культура #твиттер_рфу

Редакція РФУ читає результати соціологічного опитування від видання «Дзеркало тижня».

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Чи готові українці до переговорів?

То все-таки, хто їсть нашу потужність?

Ну що ж, світло на деякий час припинили відключати, і можна найближчим часом продовжити банкет — держава заявила про відновлення експорту електроенергії, ігноруючи будь-які потреби громадян. Одразу із цим почалися перебої зі світлом у багатьох містах країни. Висновок очевидний: Україна й надалі відіграє роль сировинної (або електроенергетичної) колонії злісного «Колективного Заходу», і все заради ще кількох мільйонів, які підуть не на соціальні потреби, а на черговий золотий унітаз.

Адже так? Так?

На жаль, доведеться засмутити всіх горе-«викривачів» у дусі Шарія: українському уряду та олігархії можна дорікнути багато чим, але не «голодним експортом» електроенергії. Й ось уже черговий патріот схоплюється з дна окопу й бурхливо радіє: «Нарешті, чортові комуняки визнали те, що Україна не поклала на своїх громадян, національна єдність таки існує!». І буде помилятися, так само як і «викривачі».

То все ж таки, куди щезає електроенергія? Втрати генерації величезні. Якщо подивитися на доповіді того самого ДТЕКу, то Україна імпортує величезну кількість електроенергії — 17 % від усього споживання. Водночас країна наростила виробництво і, що найголовніше, експорт металу. Тобто, як виходить? Бізнес, як основний споживач електроенергії — як імпортованої, так і взагалі (у руйнівний 2022 рік його споживання становило 33 % усієї електроенергії), не інакше як із державною дотацією закупив електроенергію за кордоном. За допомогою цієї електроенергії виготовив той же метал… а потім продав до Європи. А ви й далі сидіть без світла — допомагати бізнесу набагато комфортніше і вигідніше — у рік початку війни «добрі» партнери з ЄС відкрили свої ринки для українського металу, а ринок ЄС досить прибутковий. Тож зупиняти заводи ніхто не планує — громадяни можуть і потерпіти без світла, а бізнес — ні. Бізнесмен має кредити, збитки, дружину. Більше імпортувати? Так Україна останні роки вперто перетворювалася на аграрну наддержаву, і більше електроенергії імпортувати вже просто не може — уперлася в межу пропускної спроможності.

Що ж буде взимку, коли споживання електроенергії зросте? Куди піде електроенергія з імпорту? Питання риторичне — відправити громадян на фронт можна й без електрики, а ось продавати метал аж ніяк не вийде, бо без світла немає і металу.

І все ж таки, що робити в цій ситуації? Імпортувати більше енергії не можна, генерацію на пару розгромили українські «ефективні власники» та російські бомбардування, що пильно боронять інтереси російських «ефективних власників». Хтось може запропонувати зупинити всю промисловість — так би мовити, збудувати аграрну наддержаву за 500 днів. Але що далі? Без промисловості шансів відновити генерацію чи хоча б наростити імпорт немає — не буде ні матеріалів, ні грошей, щоб ці матеріали закуповувати.

Цей маразм не є виходом із ситуації, оскільки веде лише до остаточного знищення України. Перший і найголовніший крок — повернути й генерацію, і промисловість у власність трудящого народу. Тільки об’єднаний господарський механізм, із чітким планом відновлення і повною картиною того, що відбувається в економіці, здатен вивести країну із цього стану, у який його завели жадібність і зажерливість панів-олігархів, які шукають будь-які засоби для збагачення, ховаючись за спинами трударів, що гинуть на фронті!

#едкий_комментарий

💸 Государство — инструмент, действующий в интересах правящего класса. В нашем случае оно буржуазно и полностью переносит на себя логику капитализма. Эта логика не обходит стороной и «витрины рынка». Поскольку такова основа социума, все остальные сферы работают тем же образом.

⚙️ Не стоит тешить себя иллюзиями о возможности баланса. Опыт передовых капиталистических стран хорошо демонстрирует все нутро буржуазной системы: обезличенное перемалывание людей в порочном круге эксплуатации и грабежа. В культуре это хорошо отражает южнокорейский кинематограф.

💀 Любая общественная структура в случае неподчинения законам рынка попросту загнется. Так и происходит процесс отчуждения, в котором институты, ответственные за социальную помощь и поддержку, имеют те же пороки финансовых интересов, что и любая организация при рынке.

🇰🇷 Об этом повествует картина «Следующая жертва», показывающая как высшие учебные заведения, крупные компании и государственные министерства скованы цепью прибыли и функционируют исключительно с целью ее приумножения. Смерти на рабочем месте в этом потоке — пустяк.

📉 При власти капитала каждая системная структура отстаивает в первую очередь свои личные интересы, таков закон рынка. Никаких компромиссов в рамках капитализма здесь быть не может. Пока существует нынешний строй, все министерства будут создаваться с целью обогащения и грабежа.

📍 Лишь сломив систему и построив на ее месте общество, где на первое место будут ставиться интересы большинства, человечество сможет избавиться от ужасных проблем, увы, так знакомых обществу южнокорейскому, американскому, и даже украинскому.

📌 Фильм к просмотру рекомендуется обязательно! Помимо душевной и трогательной истории он представляет собой очередной довод в пользу того, что следует объединяться, учиться и бороться! Присоединяйтесь к нам — вместе построим новую цивилизацию! Мир вам, Товарищи!


Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.

#культура #твиттер_рфу

Кожен день потреби армії все більше зростають, а грошей, які можна було б виділити на армію, більше не стає. Щоб розв’язати це питання, були заплановані зміни в бюджеті. Однією з ключових змін у бюджеті є підвищення податків. Але хто ж за це платитиме? Спробуємо розібратися в цьому дописі.

Отже, почнемо з новини про підвищення видатків у бюджеті 2024 року на 500 мільярдів гривень. У Міністерстві фінансів пишуть приблизно наступне: величезну діру в бюджеті, а саме три чверті від загального розміру, планується закривати за рахунок внутрішніх позик. А оскільки держава створює нову грошову масу, що не відповідає зростанню виробництва товарів, ці внутрішні позики стануть причиною інфляції. Також латати діру пропонують за рахунок економії на деяких витратах і підвищення доходів. Геніально! Щоби було більше грошей — треба заробляти більше грошей. Найцікавішим, однак, є те, що частину бюджету в розмірі 30,1 млрд гривень буде отримано за рахунок підвищення податків, військових зборів та інших надходжень від трудящого населення. Чому тільки від трудящого? Усе просто: спочатку в плані було отримати до бюджету 125 млрд гривень, але оскільки податки на бізнес практично викреслили, скоротивши до сміхотворного мінімуму, довелося шукати необхідну суму в іншому місці.

Як саме підвищуватимуть ці податки, і що насамперед потрапить під роздачу? Може, варто підвищити податки на бізнес? Чи податки на розкіш? Адже наші «патріотичні» олігархи та їхні прислужники так люблять розповідати, як вони допомагають армії. Та й кошти на це вони мають. Не збідніють від втрати кількох мільярдів гривень. Грабувати народ у такій ситуації було б негуманно, адже для громадян України якраз нещодавно встановили нову величину прожиткового мінімуму — 7 064,62 грн. Його, щоправда, навряд чи вистачить на їжу та підтримання нормального зовнішнього вигляду.

Оренда житла в цей мінімум уже чомусь не входить, попри те, що більшість українців якраз не мають власного житла. Але це зрозуміло — надворі війна, і треба «затягнути пояси», усе віддавши рідній вітчизні. Цікаво, яких груп населення найбільше торкнуться цих податків? Зараз намагатимемося розібратися у всіх цих «нововведеннях».

Одне з найцікавіших — запропоноване в Раді підвищення військового збору з 1,5 % до 5 %, яке ляже на нас, простих громадян. Спочатку пропонували підвищити ПДВ, що насамперед вдарило б по бізнесу. Однак тепер для юридичних осіб, тобто бізнесменів, вирішили не додавати податків зовсім. Прибрали навіть той незначний податок для юросіб в 1 %, який був раніше. Бізнес не хоче ділитися і крихтою свого прибутку, він навіть не намагається це приховувати. Робітники, життя яких гіршає з кожним днем, мають сплачувати не лише своєю кров’ю на війні, а й податками в тилу. Для виду до законопроекту вписали також податок у 50 % на банки, які й так переважно державні. Водночас Мінфін та Нацбанк виступили проти цих податків — не хочуть ділитися з бюджетом України своїм рекордним прибутком. Робітники ж у нас живуть приспівуючи, тож «поділяться» 5 % зі своїх «високих» доходів. Зрозуміло, що такі нововведення можуть призвести до ще більшого недоїдання, економії на медицині та інших поневірянь, які для деяких можуть стати фатальними.

Податки зачепили, зокрема, і житлову сферу. Тепер за нелегальну оренду житла планують ввести відповідальність. Українська влада змушуватиме декларувати свої доходи від оренди. Що це означатиме для простих громадян? Власник квартири закладе цей податок у ціну оренди житла, і в підсумку той, хто винайматиме житло, платитиме ще більше.

Також у Раді почали «боротися з надлишками». Наприклад, запропонували ввести податок у 5 % на доходи «Київстар», «Vodafone» і «lifecell», з метою поповнити державний бюджет на 3,3 млрд гривень. Відповідь від «Київстар» не змусила себе довго чекати — якщо ви вводите для нас податок, то ми підвищимо тарифи на мобільні послуги. Бізнес у жодному разі не стане втрачати свій прибуток, а, так би мовити, перекладе свої обов’язки на споживачів. Те саме можна сказати і про законопроект про запровадження «податку на кока-колу», а точніше на всі солодкі напої, і не на лише ті, що містять цукор, а й на ті, що мають у складі підсолоджувачі та ароматичні речовини, у розмірі 4,5 гривні за літр. Це так автори законопроекту «дбають» про українців. Не підвищенням рівня життя, розвитком спорту та системи охорони здоров’я. Ні, введенням податку на кока-колу. Сьогодні ми не п’ємо кока-колу, бо це шкідливо, і переходимо на воду, а завтра ми замість м’яса будемо їсти хліб.

Також змін не уникли й посилки з-за кордону. Тепер доведеться платити ПДВ у 20 % на посилки дорожче 45 євро, хоча до цього поріг був у 150 євро. Ясна річ, що це лягає насамперед на найбідніше населення України, що доплачуватиме ще 20 % на посилки, наприклад, від родичів закордоном, що теж негативно позначиться на якості життя.

Наостанок можна ще додати законопроект про введення податку на першу реєстрацію автомобіля в 15 %. Якщо зараз за першої реєстрації потрібно було платити 5 % до Пенсійного фонду, 10 % мита і 20 % ПДВ, то після введення цього законопроекту до цього всього добра додадуться ще 15 %. А тому не дивно, що українці кинулися скуповувати автомобілі до введення цього податку.

Насправді ситуація має доволі трагічний вигляд. Дивлячись на всі ці нововведення, згадуються слова Принца Лимона з мультфільму «Пригоди Чипполіно», який хотів ввести податок на повітря і податок на опади. Патріотичний бізнес із його прислугами у вигляді чиновників вводять додаткові податки для простих громадян, але в жодному разі не для себе улюблених. Бізнесмени й чиновники намагаються доїти з худорлявої корови — народу України — усе більше молока.

Як же вийти із цієї ситуації? Чи допоможуть нам «прогресивні податки»? Ні, не допоможуть, оскільки вони не усувають головного паразита в особі чиновника й бізнесмена. Єдиним рішенням цієї ситуації є захоплення влади з боку робітників, які єдині можуть розумно управляти державою. Тільки робітники зможуть ефективно збирати податки з громадян, не заганяючи їх в умови голодної смерті. Допоки ж цього не станеться, казка про Чипполіно дедалі більше перетворюватиметься на дійсність…


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#новости #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

🪖 Одним із головних чинників успіху будь-яких збройних сил є вмотивованість зустрітися віч-на-віч із найстрашнішим у людському житті. Хтось йде на війну за гроші, хтось дійсно вірить у патріотичні гасла з рупорів еліт. Але чи надовго вистачить цієї мотивації?

🇺🇦 На прикладі сучасної України можна знайти відповідь на це питання. Щира віра в державу та владу ще до завершення першого року війни майже вивітрилася через постійну брехню та корупційні скандали. А згодом ще й почалася масова бусифікація невойовничого населення.

💰 Чи потрібні були б такі репресивні заходи, якби народ бачив, що влада справді піклується про нього, а не про свій гаманець? Може, у людей немає ентузіазму ризикувати власним життям через сутність влади, а не тому, що «холопи розслабилися»?

💸 Облишмо риторичні та зрозумілі кожному запитання і констатуємо факт: українці в глибині душі розуміють, що війна — це рекет, що замість «величі нації» влада олігархату відправляє на смерть її цвіт без снаряги та озброєння. За таку перспективу, авжеж, люди помирати не підуть.

📖 Для контрасту наведемо приклад з української історії та культури. У 1940 році виходить п’єса Олександра Корнійчука «В степах України». Уже за рік автор змінить антураж успішної комедії та помістить її героїв у події Великої Вітчизняної війни, у драму «Партизани в степах України».

❤️‍🩹 У 1942 році п’єсу екранізує Ігор Савченко, де зі всім властивим йому талантом зображує драматичну долю українських радянських партизанів, що, попри всі труднощі та відсутність зв’язку з неокупованою територією, усе одно продовжують боротьбу за свободу своєї Батьківщини.

⚔️ Так у чому ж справа? Чому Радянську Україну народ відстоював до останнього, а сучасну державу — ні? Фраза «це ж просто приклад із радянської пропаганди» не працює, бо є беззаперечний факт — українські партизани справді вистояли та, врешті-решт, перемогли ворога.

⚒ Головна відмінність у тому, що сучасна Україна — це торгаші в кріслах у Раді та простий люд на передку. Радянська Україна — це народ при владі та на фронті. Під час відступу Червоної армії ворог зустрічався з армією народу, який розуміє, що бореться за майбутнє трудового люду.

💀 Єдність народу і влади за капіталізму — це казка, страшну правду якої ми спостерігаємо буквально в прямому ефірі. Ми є в’язнями системи, що призвела до війни за переділ майна між російськими та українськими можновладцями ціною тисяч загублених доль простого народу.

⛓‍💥 Українці не можуть і не мають хотіти вмерти за сраку пана президента. Справжня визвольна війна, «справа честі й гідності» — це боротьба за визволення справжніх «своїх», за волю трударів світу! Лише за народовладдя та єдності верху й низу з мотивацією не буде проблем.

🚩 Справа боротьби не є простою, але вона неминуча: теперішні жахіття потрібно виправляти. Ми закликаємо вас долучатися до боротьби та разом із нами наближати час, коли ми справді зможемо сказати: «Україна вільна, Україна наша, Україна — робітнича!»


Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#культура #твиттер_рфу

З початку повномасштабної 🇷🇺🇺🇦 війни воєнні злочини та звірства стали буденністю. Сьогодні дедалі частіше можна почути заяви з 2 сторін розбомбити Київ/Білгород у труху й розповіді про те, як ворог хоче всіх повбивати, і саме тому необхідно повбивати ворога першими. Але які суть і джерело таких висловлювань?

Варто почати з того, що 🇷🇺🇺🇦 війна — війна виключно імперіалістична, війна між 🇪🇺🇺🇸🇺🇦 і 🇷🇺🇨🇳 олігархами та корпораціями за переділ ринків збуту, ресурсів та виробництва. Ця війна є прямим інструментом капіталістів збільшити свої прибутки, захопити нові заводи або отримати державні воєнні гранти.

Попри те, що обслуговуються інтереси олігархів, гинуть під час війни звичайні робітники, чи то росіяни, чи то українці, які нічого не отримують, крім розповідей про необхідність об’єднатися проти москалів/бандерівців, аби захистити Вітчизну, хоча насправді мова йде лише про капітали найбільш заможних паразитів суспільства.

Для того, щоб нав’язати цю думку робітникам, вони використовують усі можливі засоби пропаганди. Результатом цієї інформаційної політики стає втрата людяності та ненависть до таких же самих людей.

З огляду на те, що абсолютно всі найбільші засоби масові інформації знаходяться в руках класу капіталістів, для них не є проблемою створити образ диких варварів, які воюють проти захисників цивілізації та людства. Така ситуація є класичною для будь-якої імперіалістичної війни: Перша і Друга світові війни, Ірано-іракська, Чечня і т. д.

І ось ми повертаємося до сьогодення, і бачимо страшну картину: постійні обстріли цивільних, воєнні злочини щодо полонених і все більше закликів стерти ворожі міста з лиця землі. Це все і є результатом системної пропаганди ненависті з двох сторін, ненависті передусім до «ворожих» трударів, а не до олігархів, які спокійно можуть мати бізнес у «ворожій» країні.

Обстріли мирних міст не мають жодної раціональної мети, і призводять лише до нових жертв, причому жертв абсолютно невинних. А проте, у цих терактів є один наслідок — розпалення ненависті до «ворога» й бажання помсти.

І тому звичайна людина, що обстає проти будь-якої жорстокості щодо мирного населення, якій всяка жорстокість огидна, після таких ударів стає лицемірною у своєму співчутті. Коли жертвою війни стає її сусід, то вона тужить і тільки й чекає, коли помруть мирні душі по той бік фронту.

Так, якщо 1 вересня 🇺🇦 шовіністи раділи ударам по мирних об'єктах та містах Росії, то 3 вересня, після удару по військовому інституту в Полтаві, раділи й зловтішалися 🇷🇺 шовіністи.

Безумовно, не можна забувати й про емоційний фактор. У багатьох із нас уже є загиблі родичі на цій війні, загиблі від рук ворога. Але реальним ворогом для українців є українська буржуазія, українська влада, яка бездумно посилає сотні тисяч робітників на смерть, аби захистити свої прибутки.

Лише скинувши диктатуру олігархів і корпорацій, ми зможемо збудувати народну державу, державу, що буде захищати інтереси більшості й працювати на благо всіх трударів України. Саме тоді ми зможемо підтримати наших 🇷🇺 товаришів по долі, допомогти їм вибороти свободу й об’єднатися заради побудови суспільства майбутнього!


Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#твиттер_рфу

Дивіться нове коротке відео на нашому ютюб-каналі: Наркомани на городі!

Що таке авторське право? Сьогодні ми рідко над цим замислюємося, зараз у людей інші турботи. Читаючи книги, дивлячись фільми чи відео на Ютубі, ми не думаємо про авторське право, яке постійно знаходиться поруч. Хоча це — ціла сфера, де кожного дня працює величезна кількість людей по всьому світу. Вони отримують зарплати, гранти, проводять життя розвиваючись і працюючи над цим. То для чого ж потрібне авторське право?

14 серпня 1967 року було створено Всесвітню організацію інтелектуальної власності. До цього моменту авторське право вже існувало, але регулювалося місцевими нормами, не маючи єдиного світового стандарту. Причиною появи такої організації називали «турботу про авторів». Мовляв, завдяки такому закону в авторів ніхто не вкраде їхню працю, і не зможе скопіювати їхні твори. Насправді в безпеці після таких законів опинилися лише правовласники, а це — не завжди самі творці. Захист авторського права не означає захист прав авторів. Авторам, як і до цього, могли заплатити смішні гроші за право розповсюджувати їхні твори, а вже тоді, коли права належать компаніям, набирає чинності авторське право. Воно гарантує, що в компаній ніхто не забере їхній прибуток із продажу чи реалізації мистецтва.

Водночас такі закони вводять грошовий ценз на доступ до мистецтва. А головне, це штучне обмеження, яке в кращому випадку обмежує доступ до картин і книг, а в гіршому — до наукових розробок. Прямо зараз науковці не можуть отримати доступ до новітніх відкриттів, через що змушені інколи винаходити велосипед із нуля. Це не просто створює дискомфорт для окремих осіб, це сповільнює науковий прогрес усього людства.

За нинішнього стану справ науку та мистецтво корпорації намагаються поставити на конвеєр. Якщо сьогодні в автора буде творча криза, а в науковця не виходитиме стаття — уже завтра вони залишаться помирати без грошей, або з мінімальними виплатами, які можуть не покривати рахунки за житло. Автори, як і науковці, мають отримувати фінансування, якого буде вдосталь для життя на постійній основі. Ніхто не проти заохочення за досягнення в тій чи іншій сфері, уже зараз існують способи для людей прямо виразити підтримку. Донати творцям, які безкоштовно розповсюджують свої роботи — це варіант, за якого люди не втрачають доступ до новітніх досягнень через грошовий ценз, але водночас творець отримує підтримку та визнання.

Нам скажуть: «От у Радянському Союзі авторське право теж було!» Так, було. Але там воно було потрібне не для отримання прибутку монополіями, а для заохочення авторів. Коли митець створює книгу/картину/фільм, і цей твір стає популярним — немає нічого поганого в тому, щоб нагородити автора. У пізньому Союзі, чим ближче до 90-х, тим сильніше, спілка авторів поступово зводилася до боїв за підтримку керівників газет та студій, які б допомогли твору вийти в друк чи на екрани кінотеатрів або телевізорів. Але навіть тоді автори все ще були захищеними від голодної смерті, на відміну від сьогодення.

Як бачимо, авторське право — це черговий спосіб монополій отримати прибуток. Лише усуспільнивши засоби виробництва ми зможемо створити нове економічне підґрунтя для народження творчості, яка буде служити інтересам суспільства. Лише в такому випадку митець та науковець будуть творити не з-під палки, а зі справжньою свободою. Не боячись, що їхню діяльність задушать через критику владущої еліти чи невідповідність теми роботи трендам, створеним маркетологами. Така творчість можлива лише в суспільстві, у якому не буде місця експлуатації людини людиною. Тому приєднуйтесь до нас, записуйтесь на гуртки. Творімо нову цивілізацію разом!


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

Редакція РФУ продовжує відповідати на питання підписників.

Слухайте новий подкаст на нашому ютюб-каналі: Робітничий Радар: Відповіді на питання. Частина 2.