Forwarded from 💼 Чемоданчик Пруфов 📜
История вокруг украинского композитора Николая Леонтовича, создавшего всемирно известную рождественскую песню "Call Of The Bells", более известную на территории Украины как "Щедрик", окутана очень гнусным мифом.
Зарубежные и местные СМИ, политики, блогеры, да и простой люд знающий творчество Леонтовича как в один голос кричит, что автор был убит чекистом по прямому указанию из Москвы в 1921 году. Убит, чтобы остановить развитие украинской культуры, распространение новогодней мелодии и потому что "кровавые руснявые совки" по-другому не умели. Что ведь ещё делать во время гражданской войны как не украинских композиторов убивать?
Что из этого правда, а что ложь, узнаете из сегодняшней предновогодней статьи. Такого разбора этого мифа ещё не делал никто.
https://telegra.ph/Kto-ubil-sozdatelya-SHCHedrikaCarol-of-the-Bells-12-18
#СССР #ложь #Украина #декоммунизация #ГУЛаг #культура #украинизация #сборник #октябрьскаяреволюция
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Telegraph
Кто убил создателя "Щедрика"/"Carol of the Bells"?
Композиция, убийство, пропаганда Щедрик — одна из самых известных рождественских песен во всём мире, создана украинским композитором Николаем Леонтовичем в 1910-ых. Её англоязычную версию «Carol of the Bells» вы могли слышать в рекламе кока-колы, KIA, Toyota…
Робітничий Фронт України | РФУ
Photo
Багато хто певне чув такий розповсюджений міф, що на заході України завжди були одні лиш прихильники правої, національної ідеї. Сьогодні ми хочемо познайомити вас з поетесою Мирославою Сопілкою.
У 1897 році у тодішньому селищі Винники Львівської області народилася Мирослава, приречена на голодне життя у бідняцькій багатодітній родині. Змалку вона помічала несправедливість, що панувала навколо, і після закінчення чотирьох класів школи активно сіла за прогресивну літературу.
Шевченко, Пушкін, Некрасов, різні зарубіжні письменники… Але, як зізнавалася сама Мирослава, її ідеалом стала Леся Українка. Йдучи її стопами, вона ставала революційною поетесою, дійсно відданою своєму класу.
До 1932 року, коли й було написано цей вірш, вона так і залишалася в збіднілій Західній Україні, яка задихалася під чоботом польської білогвардійщини. Навіть в умовах злиднів та утисків польською реакцією етнічних українців та комуністів, зазнаючи арештів, Сопілка несла слово революції в народ.
І було куди нести, бо робітник Західної України, так само як і мільйони інших на планеті, не народжений націоналістом — цю хворобу можна лише підхопити. Він, як і пролетар на "Арсеналі", у Петрограді чи в Берліні, усвідомивши свої інтереси, завзято бився за них.
Він розумів, що ні гусарські шаблі, ні багнети буржуазної республіки, ні задушливі гази фашистів не можуть дати їм волі. І зараз, у момент смути та світової бійні, що наближається, це так само важливо розуміти, як і сотню років тому.
І тут, звичайно, пам'ять підсовує тільки рядки з нашого, пролетарського гімну: «He ждіть рятунку не від кого: ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого сама сім'я пролетарів!» Нині, як ніколи раніше, треба організовуватись як клас, створювати робітничу партію.
Країна потребує агітаторів, тих хто будитиме пролетарську свідомість як локально, так і масово. Нам усім, усьому робітничому класу потрібні нові вісники революції, і ми, РФУ, вважаємо, що було б злочинно не говорити тобі про це, читачу.
Ми закликаємо тебе вступати до нас у гуртки, колективно вивчати теорію та доєднуватися до нас для її практичного застосування!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
У 1897 році у тодішньому селищі Винники Львівської області народилася Мирослава, приречена на голодне життя у бідняцькій багатодітній родині. Змалку вона помічала несправедливість, що панувала навколо, і після закінчення чотирьох класів школи активно сіла за прогресивну літературу.
Шевченко, Пушкін, Некрасов, різні зарубіжні письменники… Але, як зізнавалася сама Мирослава, її ідеалом стала Леся Українка. Йдучи її стопами, вона ставала революційною поетесою, дійсно відданою своєму класу.
До 1932 року, коли й було написано цей вірш, вона так і залишалася в збіднілій Західній Україні, яка задихалася під чоботом польської білогвардійщини. Навіть в умовах злиднів та утисків польською реакцією етнічних українців та комуністів, зазнаючи арештів, Сопілка несла слово революції в народ.
І було куди нести, бо робітник Західної України, так само як і мільйони інших на планеті, не народжений націоналістом — цю хворобу можна лише підхопити. Він, як і пролетар на "Арсеналі", у Петрограді чи в Берліні, усвідомивши свої інтереси, завзято бився за них.
Він розумів, що ні гусарські шаблі, ні багнети буржуазної республіки, ні задушливі гази фашистів не можуть дати їм волі. І зараз, у момент смути та світової бійні, що наближається, це так само важливо розуміти, як і сотню років тому.
І тут, звичайно, пам'ять підсовує тільки рядки з нашого, пролетарського гімну: «He ждіть рятунку не від кого: ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого сама сім'я пролетарів!» Нині, як ніколи раніше, треба організовуватись як клас, створювати робітничу партію.
Країна потребує агітаторів, тих хто будитиме пролетарську свідомість як локально, так і масово. Нам усім, усьому робітничому класу потрібні нові вісники революції, і ми, РФУ, вважаємо, що було б злочинно не говорити тобі про це, читачу.
Ми закликаємо тебе вступати до нас у гуртки, колективно вивчати теорію та доєднуватися до нас для її практичного застосування!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
🤔 Революція — це корінна зміна суспільного ладу. Локомотив історії, що рухає людство вперед. Якісне перетворення дійсності потребує максимального залучення народних мас до революційного процесу. Чи можливо просто співчувати змінам? Постояти осторонь, бути ні «за», ні «проти»?
📍Відповідь — ні. Вона випливає із сутності революції — повстання народу проти катів, побудови кращого життя. Сьогодні ми доведемо це прикладами з української культури — романом «Лебедина зграя» Василя Земляка, та створеного за його мотивами фільмом Івана Миколайчука «Вавилон XX».
🔎 Вавилон — це забуте богом селище на Побужжі часів становлення радянської влади. Жителі селища — комунари, куркулі та центристи. Останні ж і є головними героями фільму та роману. Літературне першоджерело відрізняється від кіноадаптації, але головна ідея в них — спільна.
👴 Головний герой фільму — трунар Фабіан, якого грає сам Миколайчук. Бувши по-справжньому віруючим, він займає позицію «примирення для запобігання братовбивства». Водночас Фабіан мислить раціонально, та визнає позитивний вплив комуни на село й нищівну діяльність куркульства.
⚡️Далі йдуть спойлери! Кінець кінцем, увесь центризм Фабіана руйнує постріл, що Данько Соколюк, прихильник куркульства, зробив у жінку, яка відмовила йому заради поета-комунара. Трунар рятує невинне життя ціною власного, перед смертю навіки проклинаючи куркулів.
🧾 Доля Фабіана демонструє нам те, що трапляється, коли на полях класової боротьби займати невизначену позицію. Головний герой бачив, хто та що собою являє, але не наважувався на дії, аж допоки за ним самим не прийшли куркулі.
📕 Скільки б корисного зміг зробити для Вавилону Фабіан, якби наважився на дії раніше? Ба більше — трагедії, що сталася, можна було б уникнути, якби головний герой агітував та просвіщав вавилонян раніше. Це прекрасна демонстрація важливості розуміння власної причетності до історичних подій.
📌 «Вавилон XX» — дивовижний взірець українського мистецтва. Іван Миколайчук та Василь Земляк — справжні представники високої української пролетарської культури. Закликаємо до ознайомлення, та критичного, самостійного аналізу їхньої творчості!
Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #твиттер_рфу
📍Відповідь — ні. Вона випливає із сутності революції — повстання народу проти катів, побудови кращого життя. Сьогодні ми доведемо це прикладами з української культури — романом «Лебедина зграя» Василя Земляка, та створеного за його мотивами фільмом Івана Миколайчука «Вавилон XX».
🔎 Вавилон — це забуте богом селище на Побужжі часів становлення радянської влади. Жителі селища — комунари, куркулі та центристи. Останні ж і є головними героями фільму та роману. Літературне першоджерело відрізняється від кіноадаптації, але головна ідея в них — спільна.
👴 Головний герой фільму — трунар Фабіан, якого грає сам Миколайчук. Бувши по-справжньому віруючим, він займає позицію «примирення для запобігання братовбивства». Водночас Фабіан мислить раціонально, та визнає позитивний вплив комуни на село й нищівну діяльність куркульства.
⚡️Далі йдуть спойлери! Кінець кінцем, увесь центризм Фабіана руйнує постріл, що Данько Соколюк, прихильник куркульства, зробив у жінку, яка відмовила йому заради поета-комунара. Трунар рятує невинне життя ціною власного, перед смертю навіки проклинаючи куркулів.
🧾 Доля Фабіана демонструє нам те, що трапляється, коли на полях класової боротьби займати невизначену позицію. Головний герой бачив, хто та що собою являє, але не наважувався на дії, аж допоки за ним самим не прийшли куркулі.
📕 Скільки б корисного зміг зробити для Вавилону Фабіан, якби наважився на дії раніше? Ба більше — трагедії, що сталася, можна було б уникнути, якби головний герой агітував та просвіщав вавилонян раніше. Це прекрасна демонстрація важливості розуміння власної причетності до історичних подій.
📌 «Вавилон XX» — дивовижний взірець українського мистецтва. Іван Миколайчук та Василь Земляк — справжні представники високої української пролетарської культури. Закликаємо до ознайомлення, та критичного, самостійного аналізу їхньої творчості!
Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🤝 Единство — важнейший фактор в борьбе трудящихся за свои права. Только совместными усилиями пролетариат способен добиваться своего — будь то единство пролетариата мирового, или масштаб поменьше — например, на какой-нибудь отдельной верфи.
🚩 Фильм Фернандо Леона де Араноа «Солнечные понедельники» рассказывает историю рабочих верфи в испанской Астурии. Трудящиеся совместно с профсоюзом привлекают внимание частников к проблеме мизерных зарплат единственным возможным методом — массовой забастовкой.
🤗 Владельцы верфи — не дурачки и готовы увеличить зарплату, но есть нюанс: лишь половине из бастующих. Остальным же суждено пополнить резервную армию безработных, создающую давление на рынок труда. И самое ужасное в этой ситуации то, что профсоюзы пошли на эту сделку с дьяволом.
🎩 Не будем долго держать интригу. Судя по описанию выше, знающий читатель наверняка уже понял, чем все закончилось. Барабанная дробь — спустя полгода вторую половину рабочих также уволили! В итоге имеем +200 безработных со сломанными судьбами, желтый профсоюз и счастливых частников.
📽 Фильм учит нас, казалось бы, очевидной, но важной идее: в классовой борьбе не может быть никаких сделок с капитализмом. В неравном бою, когда рабочим нечего противопоставить, капитал задушит угрозу своему существованию всеми возможными средствами. Чего не сделаешь ради 300% прибыли?
📉 Важно помнить, что конечная цель каждого рабочего — не временные победы, а завоевание власти трудящихся. Уступки, на которые идет капитал, лишь затушевывают противоречия. Чисто экономическая борьба — это тупик. Рабочий должен отстаивать волю своего класса!
⚡️Мы призываем вас объединяться и учиться. Присоединяйтесь к нашим марксистским кружкам, а в случае нарушения прав на рабочем месте пишите нам в бот обратной связи с нашими юристами! Строительство мира без эксплуатации человека человеком только в наших с вами руках!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🚩 Фильм Фернандо Леона де Араноа «Солнечные понедельники» рассказывает историю рабочих верфи в испанской Астурии. Трудящиеся совместно с профсоюзом привлекают внимание частников к проблеме мизерных зарплат единственным возможным методом — массовой забастовкой.
🤗 Владельцы верфи — не дурачки и готовы увеличить зарплату, но есть нюанс: лишь половине из бастующих. Остальным же суждено пополнить резервную армию безработных, создающую давление на рынок труда. И самое ужасное в этой ситуации то, что профсоюзы пошли на эту сделку с дьяволом.
🎩 Не будем долго держать интригу. Судя по описанию выше, знающий читатель наверняка уже понял, чем все закончилось. Барабанная дробь — спустя полгода вторую половину рабочих также уволили! В итоге имеем +200 безработных со сломанными судьбами, желтый профсоюз и счастливых частников.
📽 Фильм учит нас, казалось бы, очевидной, но важной идее: в классовой борьбе не может быть никаких сделок с капитализмом. В неравном бою, когда рабочим нечего противопоставить, капитал задушит угрозу своему существованию всеми возможными средствами. Чего не сделаешь ради 300% прибыли?
📉 Важно помнить, что конечная цель каждого рабочего — не временные победы, а завоевание власти трудящихся. Уступки, на которые идет капитал, лишь затушевывают противоречия. Чисто экономическая борьба — это тупик. Рабочий должен отстаивать волю своего класса!
⚡️Мы призываем вас объединяться и учиться. Присоединяйтесь к нашим марксистским кружкам, а в случае нарушения прав на рабочем месте пишите нам в бот обратной связи с нашими юристами! Строительство мира без эксплуатации человека человеком только в наших с вами руках!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
💀 Расчеловечивание — ужасное, но естественное явление капиталистического, классового общества. Несмотря на все буржуазные институты демократии, что на словах декларируют гуманизм, чего стоит человеческая жизнь в мире, где царствует угнетение себе подобных?
🎭 Искусство есть форма общественного сознания. В мире, наполненном безобразием, насилием и постоянным стрессом, не может отсутствовать культура, наполненная всем вышеперечисленным. Однако важно то, какой посыл за собой скрывает та или иная «безобразная» картина.
🪖 «Цельнометаллическая оболочка», заслуженная классика мирового кинематографа — яркий пример безобразного шедевра. Кубрик не показывает классовые причины происходящего безумия, однако честно изображает «светлых воинов», пришедших за интересы капитала освобождать от жизни чужую страну.
☠️ Во что превращается человек, живущий ради насилия, ради смерти — своей и окружающих? Картина отвечает на эти вопросы, хотя и не раскрывает их причин. А они не менее интересны, чем творческие находки старины Стэнли.
🎩 Мировой капитал не задается вопросами гуманизма. Когда на кону стоят прибыли или угроза его существованию, как в случае с Второй Индокитайской войной, даже самые «демократические» буржуазные страны сворачивают парад «либерализма», не брезгуя неизбежной и тотальной фашизацией.
💸 Во время капиталистического кризиса, когда быт рабочего превращается в выживание, трудящиеся чаще всего задаются вопросом «кто виноват?» и, увы, зачастую не могут обнаружить корень проблемы, что приводит к массовому росту шовинизма, расизма, ксенофобии, а также национализма.
🎬 Величие фильма Стэнли Кубрика заключается в его актуальности. Да, нет соцблока, социалистический Вьетнам давно уже не социалистический — как и другие страны, называющие себя таковыми. Однако мясорубка за гешефт отнюдь не канула в Лету.
🎥 В следующий раз, когда вам скажут что-нибудь вроде «война — дело настоящих мужчин», изображая вместо смерти и насилия «героический поход», или, ПРЕДПОЛОЖИМ, будут убеждать вас в нормальности отрезания уха какому-нибудь человеку, будь он хоть Гитлером — пересмотрите Кубрика.
🚩 Остановить это безумие можно исключительно мировой пролетарской революцией, когда трудящиеся Вьетнама, Америки, Украины, России и остальных стран скажут «Нет!» капиталистическому издевательству над человечеством и всем человечным. Мир вашому дому, Товаришу.
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🎭 Искусство есть форма общественного сознания. В мире, наполненном безобразием, насилием и постоянным стрессом, не может отсутствовать культура, наполненная всем вышеперечисленным. Однако важно то, какой посыл за собой скрывает та или иная «безобразная» картина.
🪖 «Цельнометаллическая оболочка», заслуженная классика мирового кинематографа — яркий пример безобразного шедевра. Кубрик не показывает классовые причины происходящего безумия, однако честно изображает «светлых воинов», пришедших за интересы капитала освобождать от жизни чужую страну.
☠️ Во что превращается человек, живущий ради насилия, ради смерти — своей и окружающих? Картина отвечает на эти вопросы, хотя и не раскрывает их причин. А они не менее интересны, чем творческие находки старины Стэнли.
🎩 Мировой капитал не задается вопросами гуманизма. Когда на кону стоят прибыли или угроза его существованию, как в случае с Второй Индокитайской войной, даже самые «демократические» буржуазные страны сворачивают парад «либерализма», не брезгуя неизбежной и тотальной фашизацией.
💸 Во время капиталистического кризиса, когда быт рабочего превращается в выживание, трудящиеся чаще всего задаются вопросом «кто виноват?» и, увы, зачастую не могут обнаружить корень проблемы, что приводит к массовому росту шовинизма, расизма, ксенофобии, а также национализма.
🎬 Величие фильма Стэнли Кубрика заключается в его актуальности. Да, нет соцблока, социалистический Вьетнам давно уже не социалистический — как и другие страны, называющие себя таковыми. Однако мясорубка за гешефт отнюдь не канула в Лету.
🎥 В следующий раз, когда вам скажут что-нибудь вроде «война — дело настоящих мужчин», изображая вместо смерти и насилия «героический поход», или, ПРЕДПОЛОЖИМ, будут убеждать вас в нормальности отрезания уха какому-нибудь человеку, будь он хоть Гитлером — пересмотрите Кубрика.
🚩 Остановить это безумие можно исключительно мировой пролетарской революцией, когда трудящиеся Вьетнама, Америки, Украины, России и остальных стран скажут «Нет!» капиталистическому издевательству над человечеством и всем человечным. Мир вашому дому, Товаришу.
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🥸 Политическая сатира всегда была злободневна, и потому актуальна. Посмеяться над чинушей, сочинить частушку — украинскому зрителю такой формат юмора хорошо знаком. Сегодня рекомендуем к просмотру комедию «Осторожно, Кенгуру!», высмеивающую немецких политиканов с левых позиций.
🦘 Сразу нужно оговориться, что фильм — на любителя. Весь комизм картины построен на комбинации абсурда политического (то есть из нашей действительности) и безумства чисто сюжетного, то есть допущений вроде кенгуру, выступающего главным героем. На этой смеси построено 90% шуток.
💸 Антагонист картины, правый популист-бизнесмен, который в целях наживы использует маргиналов-националистов — персона максимально комичная и жалкая. Однако именно таких лиц, словно сошедших с абсурдной комедийной кинокартины, видят во главе своих государств рабочие всех стран.
🇪🇺 В фильме показано, как олигархат продвигает антилевые настроения. Но здесь важно сделать оговорку по части левого движения в ЕС. Сделать из евролеваков козлов отпущения для своего электората — одно дело. Но представляют ли эти левые настоящую угрозу для правящего класса?
🚩 Плодом экоактивизма и социал-демократии может стать, спустя десяток лет, пара реформ. Однако многолетнее проталкивание человеческих просьб через парламент никак не изменит систему. В этом плане довольно прагматичен главный герой-кенгуру, стоящий на более решительных позициях.
🎭 Фильм хорош юмором, затрагивающим остросоциальные для Германии вопросы. Например, смешно обыграно отношение власти к проблеме мигрантов, которую создает она сама, увеличивая резервную армию труда и сея с помощью уже упомянутых маргиналов межнациональную рознь среди рабочих.
📍Картина действительно забавная, и несмотря на безумный концепт она затрагивает острые темы. Смотрят подобные фильмы, чтобы расслабиться. Но ни в коем случае не спускайте весь пар — такую безобидную критику правящий класс может использовать как орудие против народного гнева.
⚔️ Используя критику самой себя, капиталистическая система давно научилась выпускать народное недовольство в залах кинотеатров, дабы это самое недовольство не выплеснулось на улицы. К обсуждаемой картине такая спекуляция скорее не относится, но о ней в любом случае стоит помнить.
❤️🔥 Смех над классовыми врагами не должен останавливать нашу решительную борьбу против системы! Мы смеемся не вместе с буржуазией, а над ней! Только через борьбу за свои права мы, рабочие, сможем избавиться от клоунов во власти, живущих за счет эксплуатации, насилия и смерти!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🦘 Сразу нужно оговориться, что фильм — на любителя. Весь комизм картины построен на комбинации абсурда политического (то есть из нашей действительности) и безумства чисто сюжетного, то есть допущений вроде кенгуру, выступающего главным героем. На этой смеси построено 90% шуток.
💸 Антагонист картины, правый популист-бизнесмен, который в целях наживы использует маргиналов-националистов — персона максимально комичная и жалкая. Однако именно таких лиц, словно сошедших с абсурдной комедийной кинокартины, видят во главе своих государств рабочие всех стран.
🇪🇺 В фильме показано, как олигархат продвигает антилевые настроения. Но здесь важно сделать оговорку по части левого движения в ЕС. Сделать из евролеваков козлов отпущения для своего электората — одно дело. Но представляют ли эти левые настоящую угрозу для правящего класса?
🚩 Плодом экоактивизма и социал-демократии может стать, спустя десяток лет, пара реформ. Однако многолетнее проталкивание человеческих просьб через парламент никак не изменит систему. В этом плане довольно прагматичен главный герой-кенгуру, стоящий на более решительных позициях.
🎭 Фильм хорош юмором, затрагивающим остросоциальные для Германии вопросы. Например, смешно обыграно отношение власти к проблеме мигрантов, которую создает она сама, увеличивая резервную армию труда и сея с помощью уже упомянутых маргиналов межнациональную рознь среди рабочих.
📍Картина действительно забавная, и несмотря на безумный концепт она затрагивает острые темы. Смотрят подобные фильмы, чтобы расслабиться. Но ни в коем случае не спускайте весь пар — такую безобидную критику правящий класс может использовать как орудие против народного гнева.
⚔️ Используя критику самой себя, капиталистическая система давно научилась выпускать народное недовольство в залах кинотеатров, дабы это самое недовольство не выплеснулось на улицы. К обсуждаемой картине такая спекуляция скорее не относится, но о ней в любом случае стоит помнить.
❤️🔥 Смех над классовыми врагами не должен останавливать нашу решительную борьбу против системы! Мы смеемся не вместе с буржуазией, а над ней! Только через борьбу за свои права мы, рабочие, сможем избавиться от клоунов во власти, живущих за счет эксплуатации, насилия и смерти!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
👶 Дети. Для многих из нас нет ничего важнее на свете. Наше будущее, без которого весь человеческий род прекратит существование, наше счастье. С целью привлечь внимание общественности к актуальным проблемам, ежегодно 1 июня отмечается Международный день защиты детей.
🇺🇳 В 2005 году свет увидела уникальная картина «Невидимые дети», состоящая из семи новелл, срежиссированных разными авторами, которых объединила идея показать тяжелую жизнь детей разных народов и стран. В создании принял участие Детский фонд ООН — ЮНИСЕФ.
☠️ Первая новелла из представленных повествует об наемничестве среди детей Африки — бандгруппировки под покровительством различных компаний ведут войны за передел сфер влияния, используя в качестве ударной силы детей, поскольку это дешево и эффективно.
🎞 Вступительная история задает основной тон картины. Фильм показывает реальные ужасы, с которыми сталкиваются миллионы детей по всему миру, что в совокупности с уникальной стилистикой каждого режиссера не может оставить зрителя равнодушным и заставляет задуматься о проблеме.
📽 Кассовый сбор фильма был направлен в фонд помощи детям, что безусловно хорошо. Однако возникает закономерный вопрос: почему проблемы, о которых снят фильм 2005 года, спустя 19 лет никуда не делись, а лишь обострились, сделав жизнь детей еще сложнее из-за кризисов и войн?
🤬 Ответа никто не даст. Зато ООН может провести очередной совбез, чтобы... вновь пожать плечами и выразить обеспокоенность, пока в какой-либо мясорубке будут гибнуть сотни невинных. Почему организация, которая создавалась для предотвращения насилия, ни на что не может повлиять?
💸 А все дело в том, что ООН, какие бы миротворческие миссии она ни проводила, не способна изменить суть законов, по которым работает общество. Капитализм будет разъединять и стравливать народы, как ни пытайся этому препятствовать в рамках режима. Ничего личного, просто бизнес.
🛠 Пока общество работает по принципу вечной гонки за прибылью со всеми вытекающими в виде войн, насилия и грабежа, ни одна организация не может повлиять на волю правящего класса. Решить проблему можно лишь путем власти большинства, когда править будет рабочий, а не буржуа!
🚩 79-летняя история ООН показывает невозможность мира при капитализме. Очевиден вывод: действующий строй требует сущностных, а не косметических изменений. Лишь когда будет построен мир, где людям нечего делить, фильмы вроде сегодняшнего станут историей, а не горькой реальностью.
🕊 Мы поздравляем детей всех стран и народов с праздником, а также призываем каждого взрослого учиться и объединяться, дабы построить для наших будущих поколений по-настоящему человеческое общество мира и согласия — на земле и в небе! Миру — мир, товарищи!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🇺🇳 В 2005 году свет увидела уникальная картина «Невидимые дети», состоящая из семи новелл, срежиссированных разными авторами, которых объединила идея показать тяжелую жизнь детей разных народов и стран. В создании принял участие Детский фонд ООН — ЮНИСЕФ.
☠️ Первая новелла из представленных повествует об наемничестве среди детей Африки — бандгруппировки под покровительством различных компаний ведут войны за передел сфер влияния, используя в качестве ударной силы детей, поскольку это дешево и эффективно.
🎞 Вступительная история задает основной тон картины. Фильм показывает реальные ужасы, с которыми сталкиваются миллионы детей по всему миру, что в совокупности с уникальной стилистикой каждого режиссера не может оставить зрителя равнодушным и заставляет задуматься о проблеме.
📽 Кассовый сбор фильма был направлен в фонд помощи детям, что безусловно хорошо. Однако возникает закономерный вопрос: почему проблемы, о которых снят фильм 2005 года, спустя 19 лет никуда не делись, а лишь обострились, сделав жизнь детей еще сложнее из-за кризисов и войн?
🤬 Ответа никто не даст. Зато ООН может провести очередной совбез, чтобы... вновь пожать плечами и выразить обеспокоенность, пока в какой-либо мясорубке будут гибнуть сотни невинных. Почему организация, которая создавалась для предотвращения насилия, ни на что не может повлиять?
💸 А все дело в том, что ООН, какие бы миротворческие миссии она ни проводила, не способна изменить суть законов, по которым работает общество. Капитализм будет разъединять и стравливать народы, как ни пытайся этому препятствовать в рамках режима. Ничего личного, просто бизнес.
🛠 Пока общество работает по принципу вечной гонки за прибылью со всеми вытекающими в виде войн, насилия и грабежа, ни одна организация не может повлиять на волю правящего класса. Решить проблему можно лишь путем власти большинства, когда править будет рабочий, а не буржуа!
🚩 79-летняя история ООН показывает невозможность мира при капитализме. Очевиден вывод: действующий строй требует сущностных, а не косметических изменений. Лишь когда будет построен мир, где людям нечего делить, фильмы вроде сегодняшнего станут историей, а не горькой реальностью.
🕊 Мы поздравляем детей всех стран и народов с праздником, а также призываем каждого взрослого учиться и объединяться, дабы построить для наших будущих поколений по-настоящему человеческое общество мира и согласия — на земле и в небе! Миру — мир, товарищи!
Советуем подписаться на наш X (Twitter), где схожие посты публикуются в первую очередь, а также есть другие интересные рубрики.
#культура #твиттер_рфу
Робітничий Фронт України | РФУ
Photo
Раніше ми вже робили пост про Михайла Дубовика, де зазначали авторове поетичне відчуття епохи. Сьогодні пропонуємо до уваги вірш «Солом’яний дим», що порушує важливе питання освіти та титанічної праці з лікнепу, яку провели наші пращури в буремні пореволюційні часи.
Буржуазна пропаганда намагається звести нанівець внесок пролетарської революції в розвиток суспільства, що не обійшло стороною тему боротьби за освіту. Лікнеп зображують або незначною, маловажливою подією, або закономірним явищем, відірваним від революційного процесу.
Рівень обізнаності населення передбачається потребою та можливістю суспільства забезпечувати кожного гідною освітою. Чи була потреба навчати багатомільйонне населення Російської імперії? Питання радше риторичне, адже виникає інше — навіщо?
Як і інші соціальні здобутки, право на освіту здобувалося в боротьбі. Імперські можновладці не бачили сенсу в розбудові величезної країни шляхом залучення більшої кількості населення до суспільного процесу, тому що на бідності цієї більшості було побудоване їхнє розкішне життя.
Зміни стали реальністю лише після робітничої революції. Тільки відібравши в меншості виключне право на володарювання, освіта та інші галузі стали не просто достатком привілейованих одиниць, а здобутком усього робітничого класу! Права не дають — за них воюють!
Коли робітники стали володарями своєї долі, почався процес всебічного розвитку суспільства. Саме подвиг революціонерів та всього робітничого класу Радянських Республік оспівує Михайло Дубовик, який знає, про що пише, не із чуток. Наше завдання сьогодні — цей подвиг перевершити!
Як і колись, сьогодні українська освіта в занепаді. Правлячий клас не зацікавлений у всебічно розвинутих масах: це заперечує сутності нинішньої системи. Здобування освіти самостійно задля подальшого перетворення суспільства лише в наших руках! Вчимося, аналізуймо та будуймо разом!
Процес ліквідації неписемності такого масштабу — дійсно унікальне в історії явище. Щоб документально оцінити його та багато інших матеріалів, рекомендуємо канал «Чемоданчик Пруфів», де регулярно публікуються цікаві дані!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
Буржуазна пропаганда намагається звести нанівець внесок пролетарської революції в розвиток суспільства, що не обійшло стороною тему боротьби за освіту. Лікнеп зображують або незначною, маловажливою подією, або закономірним явищем, відірваним від революційного процесу.
Рівень обізнаності населення передбачається потребою та можливістю суспільства забезпечувати кожного гідною освітою. Чи була потреба навчати багатомільйонне населення Російської імперії? Питання радше риторичне, адже виникає інше — навіщо?
Як і інші соціальні здобутки, право на освіту здобувалося в боротьбі. Імперські можновладці не бачили сенсу в розбудові величезної країни шляхом залучення більшої кількості населення до суспільного процесу, тому що на бідності цієї більшості було побудоване їхнє розкішне життя.
Зміни стали реальністю лише після робітничої революції. Тільки відібравши в меншості виключне право на володарювання, освіта та інші галузі стали не просто достатком привілейованих одиниць, а здобутком усього робітничого класу! Права не дають — за них воюють!
Коли робітники стали володарями своєї долі, почався процес всебічного розвитку суспільства. Саме подвиг революціонерів та всього робітничого класу Радянських Республік оспівує Михайло Дубовик, який знає, про що пише, не із чуток. Наше завдання сьогодні — цей подвиг перевершити!
Як і колись, сьогодні українська освіта в занепаді. Правлячий клас не зацікавлений у всебічно розвинутих масах: це заперечує сутності нинішньої системи. Здобування освіти самостійно задля подальшого перетворення суспільства лише в наших руках! Вчимося, аналізуймо та будуймо разом!
Процес ліквідації неписемності такого масштабу — дійсно унікальне в історії явище. Щоб документально оцінити його та багато інших матеріалів, рекомендуємо канал «Чемоданчик Пруфів», де регулярно публікуються цікаві дані!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
Робітничий Фронт України | РФУ
Photo
В кожному регіоні України були люди, тісно пов'язані з рідним краєм, що творили та прославляли його своєю діяльністю. На жаль, буржуазна влада, хоч і прикривається "захистом нації", але її розвитку ніяк не сприяє. Це призвело до зникнення з культурної спадщини низки цікавих імен. Серед них – русинський поет Закарпаття Дмитро Вакаров.
Дмитро Онуфрійович народився 1920 року в селі Іза. Життя митця підпало на Міжвоєнний період, коли страхи невивчених уроків Першої світової гнітили людей новою катастрофою. Вакаров був з переліку тих прогресивних діячів, які бачили об'єктивну причину бід – протиріччя капіталізму.
Письменник прожив лише 24 роки. 1945 його було закатовано в концтаборі. Своє коротке життя русинський поет віддав за боротьбу проти системи, що породжує суспільні проблеми. Важливо підкреслити, саме проти системи: фашистський режим Хорті чи нацизм Гітлера відмінні лише по формі.
Поет розумів – конкретна причина війн та економічних криз не просто ситуаційна, а саме закономірна виходячи з логіки системи. Капітал не спинити ніякими поступками, адже його природа це постійне розширення. Не ліквідувавши коріння, проблема буде розростатися лише з більшою силою.
Маленький, але дуже гарний вірш "Косари", на нашу думку, найхарактерніше розкриває Дмитра Вакарова як автора. В ньому водночас наявні і лірична любов до рідного краю, до його людей, мовна особливість русинів, а також спільна для нас усіх проблема – наша, "не своя земля".
Не може бути сталого добробуту, поки навколишній світ роздерто протиріччям приватновласництва. Поки людство розділено кордонами сфер впливу можновладців, поки існують світ бідних та безмежно багатих, не зможуть трударі – більшість населення – вільно дихати й творити.
Пам'ятаючи волю й боротьбу таких діячів, як Дмитро Вакаров, наша задача надихатися й продовжувати їхнє діло. Чи зможемо ми назвати землю, врешті-решт, своєю, залежить від нас. Долучайтесь до набору гуртка РФУ – будемо разом будувати наше майбутнє!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
Дмитро Онуфрійович народився 1920 року в селі Іза. Життя митця підпало на Міжвоєнний період, коли страхи невивчених уроків Першої світової гнітили людей новою катастрофою. Вакаров був з переліку тих прогресивних діячів, які бачили об'єктивну причину бід – протиріччя капіталізму.
Письменник прожив лише 24 роки. 1945 його було закатовано в концтаборі. Своє коротке життя русинський поет віддав за боротьбу проти системи, що породжує суспільні проблеми. Важливо підкреслити, саме проти системи: фашистський режим Хорті чи нацизм Гітлера відмінні лише по формі.
Поет розумів – конкретна причина війн та економічних криз не просто ситуаційна, а саме закономірна виходячи з логіки системи. Капітал не спинити ніякими поступками, адже його природа це постійне розширення. Не ліквідувавши коріння, проблема буде розростатися лише з більшою силою.
Маленький, але дуже гарний вірш "Косари", на нашу думку, найхарактерніше розкриває Дмитра Вакарова як автора. В ньому водночас наявні і лірична любов до рідного краю, до його людей, мовна особливість русинів, а також спільна для нас усіх проблема – наша, "не своя земля".
Не може бути сталого добробуту, поки навколишній світ роздерто протиріччям приватновласництва. Поки людство розділено кордонами сфер впливу можновладців, поки існують світ бідних та безмежно багатих, не зможуть трударі – більшість населення – вільно дихати й творити.
Пам'ятаючи волю й боротьбу таких діячів, як Дмитро Вакаров, наша задача надихатися й продовжувати їхнє діло. Чи зможемо ми назвати землю, врешті-решт, своєю, залежить від нас. Долучайтесь до набору гуртка РФУ – будемо разом будувати наше майбутнє!
Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові подібні дописи публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу
🎥 Український кінематограф багатий на величні імена. Попри повністю занедбаний розвиток культури, попри те, що класику українського кіно в якості більшій за 144p не знайти, ми повинні пам’ятати імена першопроходців Батьківщини у сфері режисури. Сьогодні згадаємо Ігоря Савченка!
🎞 Видатний вінничанин є автором чималої кількості картин. Але вважаємо, що варто почати ознайомлення саме з пізньої творчості митця та його магнум опусу, що яскраво характеризує майстерність режисера — фільму «Тарас Шевченко» 1951 року.
✊ Картина демонструє становлення Тараса Григоровича як політичного діяча. Неймовірно талановитий кріпак, що має хист на рівні вершків інтелігенції, приносить із собою те, що більша частина талантів на своєму шляху загубила — турботу про народ, його проблеми та їх рішення.
🔎 Сучасна критика полюбляє порівнювати картину Савченко з гарним фільмом Володимира Денисенко «Сон» 1964 року. Буцімто, порівняно з другою картиною, фільм 1951 року розповідає «неживу агітку, де Шевченко не людина, а символ». Розглянемо цю думку детальніше!
📝 Такий погляд не враховує, по-перше, що обидва неперевершені фільми мають мету розповісти про різні сторони життя Шевченка, і, по-друге, наскільки тісно суспільна позиція Кобзаря пов’язана з ним та його величною спадщиною, що прославляє українську народну культуру на весь світ.
🖍 Поетичний фільм Денисенко дійсно більше наголошує на емоційному складнику становлення митця, розглядає першочергово саме «душу» революціонера. Але це ніяк не може слугувати аргументом проти фільму Ігоря Савченка, що досліджує Шевченка саме як суспільно-політичного діяча!
📍 Ми поважаємо Тараса Григоровича дійсно як людину з фільму «Сон». Але саме людина зі стрічки Володимира Денисенко виступала за звільнення народу від ярма пригнічення, на чому наголошує Ігор Савченко! З огляду на це, навряд чи можна принизити значення одного твору іншим.
🎭 Українське мистецтво є дуже цікавим для дослідження. Усупереч усім труднощам, ми мусимо пам’ятати та аналізувати класику, аби творити, надихати й змінювати наше життя на краще! Дивіться фільми Ігоря Савченка, Володимира Денисенка й інших режисерів — розробіть своє бачення тем!
🚩 Завершення справи Тараса Шевченка й усіх, хто боровся за свободу людства від гніту класового суспільства — наше найголовніше завдання. Доля народу має бути в його руках! Доєднуйтесь до набору гуртків РФУ — будемо разом будувати нову цивілізацію!
Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #твиттер_рфу
🎞 Видатний вінничанин є автором чималої кількості картин. Але вважаємо, що варто почати ознайомлення саме з пізньої творчості митця та його магнум опусу, що яскраво характеризує майстерність режисера — фільму «Тарас Шевченко» 1951 року.
✊ Картина демонструє становлення Тараса Григоровича як політичного діяча. Неймовірно талановитий кріпак, що має хист на рівні вершків інтелігенції, приносить із собою те, що більша частина талантів на своєму шляху загубила — турботу про народ, його проблеми та їх рішення.
🔎 Сучасна критика полюбляє порівнювати картину Савченко з гарним фільмом Володимира Денисенко «Сон» 1964 року. Буцімто, порівняно з другою картиною, фільм 1951 року розповідає «неживу агітку, де Шевченко не людина, а символ». Розглянемо цю думку детальніше!
📝 Такий погляд не враховує, по-перше, що обидва неперевершені фільми мають мету розповісти про різні сторони життя Шевченка, і, по-друге, наскільки тісно суспільна позиція Кобзаря пов’язана з ним та його величною спадщиною, що прославляє українську народну культуру на весь світ.
🖍 Поетичний фільм Денисенко дійсно більше наголошує на емоційному складнику становлення митця, розглядає першочергово саме «душу» революціонера. Але це ніяк не може слугувати аргументом проти фільму Ігоря Савченка, що досліджує Шевченка саме як суспільно-політичного діяча!
📍 Ми поважаємо Тараса Григоровича дійсно як людину з фільму «Сон». Але саме людина зі стрічки Володимира Денисенко виступала за звільнення народу від ярма пригнічення, на чому наголошує Ігор Савченко! З огляду на це, навряд чи можна принизити значення одного твору іншим.
🎭 Українське мистецтво є дуже цікавим для дослідження. Усупереч усім труднощам, ми мусимо пам’ятати та аналізувати класику, аби творити, надихати й змінювати наше життя на краще! Дивіться фільми Ігоря Савченка, Володимира Денисенка й інших режисерів — розробіть своє бачення тем!
🚩 Завершення справи Тараса Шевченка й усіх, хто боровся за свободу людства від гніту класового суспільства — наше найголовніше завдання. Доля народу має бути в його руках! Доєднуйтесь до набору гуртків РФУ — будемо разом будувати нову цивілізацію!
Рекомендуємо підписатися на наш X (Twitter), де схожі пости публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.
#культура #твиттер_рфу