"образ комуніста в фільмі не розкрито"

"Кришталевий палац" тепло прийняли на лб. Сподіваюсь, фільм покажуть і в Україні ("Ну, попросять – привезем").

А ось що про кіно писали у рік виходу. Літературна газета, №37 від 16.09.1934.

An update that was a long time in the making!

I’m extremely proud on this MASSIVE piece in IDA’s Documentary Magazine on the assassinated far-right politician Pim Fortuyn and the brutally racist media circus that followed. The Netherlands enjoys a reputation of being a highly tolerant and liberal country, but Fortuyn’s spectre revealed the insidious xenophobia and resentment at the heart of my country. This veneer of tolerance has infuriated me for my entire adult life. It resulted in massive fights with my dad about the political tunnel vision that had blinded so many people around me and it drove me crazy to spectate this delusional attitude all the time. So, to be able to write about the monumental archival documentary Fortuyn: (on)Hollands felt like a proper exorcism of the demons of my country.

I’m especially delighted to be in such a stunning edition of Documentary Magazine with many incredible writers, namely Sonya Vseliubska (Accreditation Accepted) who wrote a razor-sharp capsule review of another documentary that wrestles with the demons of a wayyyyy more evil country — I’m talking of course about the somewhat fraught but for that reason also fascinating Mr Nobody Against Putin and the insidious ideological apparatus of r*zzia…

In short, this issue is a collectors' piece already!

Ще один гарний текст Соні Вселюбської, вже не про Оскар, а про рос документалістику Mr. Nobody Against Putin як діагноз російської документалістики

Справді, "оскарівські" перемоги в документальній секції останніми роками нагадують своєрідну гру в перформативну солідарність: перемога фільму "Навальний" стала посмертною даниною російському опозиціонеру; перемога "20 днів у Маріуполі" стала висловленням співчуття до страждань України; перемога "Немає іншої землі" співпала з дискусіями про геноцид в Газі.

Документальна премія "Оскар" перетворилася на замкнуте коло політичних кампейнів, де активний піар і типова журналістська форма виконання отримують пріоритет над художньою якістю. Як наслідок, це лише оголює імпотентність документалістики у питаннях глобальних змін. "Оскар" "Навальному" ніяк не запалив російську опозицію, "Оскар" "Маріуполю" не зупинив російські звірства, а "Оскар" "Немає іншої землі" не зупинив дії Ізраїлю у Газі.

Ця динаміка в Україні сприймається чутливіше, адже суспільство має тенденцію вважати великі кінонагороди симптоматикою солідарності чи паралельним шляхом політичного протистояння з Росією.

…

Справедливою є теза про втому від українського документального кіно, адже його велика кількість, а також структурні схожості не можуть не приїдатися західному й навіть "домашньому" погляду. Уявімо, що ми повертаємося у 2010-ті, коли сирійські документальні фільми, що переважно складалися зі змонтованих телефонних відео, були всюди – від Канн до Нью-Йоркських модних виставок. Чи довго можна переглядати їх усі, зберігаючи свіжий емпатичний погляд? Але попри труднощі, сирійські документалісти підкорювали обставини на свою користь, боролися зі спрощеним західним поглядом і зрештою вписали себе в історію кіно.

У значно масштабнішому вимірі це відбувається з українською документалістикою. Сьогодні без фільмів про війну в Україні не обходиться жоден поважний фестиваль, і та чисельність міжнародних нагород і сформований авторитет говорять за себе. Втім, знову і знову індустрія стикається з бажанням Заходу подивитися на іншу сторону. Ймовірно, це цілком природно для глядача, який не живе під російськими обстрілами.

…

Насправді ж, якщо не брати масу проросійської пропаганди, що переважно залишається всередині країни або витікає на сумнівні стримінги, за винятком неприховано пропагандистського "Росіяни на війні", – вони не є частими гостями на фестивальних майданчиках. Антивоєнних, у найзагальнішому сенсі, російських документальних робіт заледве налічується з десяток. Втім, обурення в українському просторі щодо їхніх демонстрацій створює хибне враження масовості.

—
А ось наприклад гарні журналістські документалки від німецько-французького ресурсу:

Generation Z in Russia | ARTE.tv Documentary

The Russification of Mariupol | ARTE.tv Documentary

Russia's Colonial Strategy | ARTE.tv Documentary, там Оксана Семенік зʼявляється

​#дописпідтримки

Бібліотека українського мистецтва — ресурс, який самостійно творить вже майже дванадцять років Катерина Лебедєва. Сайт нині є одним з найбільших ресурсів з історії українського мистецтва в інтернеті. Існує він лише завдяки донатам і постійно потребує підтримки. Зараз, наприклад, необхідне технічне оновлення, аби сайт працював швидше і краще

"Усі лише дивляться інформацію в інтернеті, і мало хто думає, як вона туди потрапляє. А інформацію розміщують в інтернеті люди, ручками", — каже Катерина. — "Чим більше україномовного контенту, тим більше мови і культури. Якщо можете, підтримайте Бібліотеку українського мистецтва. Тут є посилання на монобанку і приват-конверт".

до слова, днями Катерина поділилася на сайті бібліотеки уривком своїх досліджень про Аллу Гербурт, останню музу Михайла Бойчука. І таких матеріалів у її Бібліотеці українського мистецтва чимало, тому дуже прошу підтримати посильним внеском цей ресурс

🫶

О, це вже конструктив! Осягнути Україну: теорія імплікатур та метаматика

У футболці з Юрієм Шевельовим виробництва цього каналу 2021 року

Художник і модельєр Михайло Коптєв зараз служить у ЗСУ, ось постійний збір на його поточні потреби - прошу підтримати та поширити. В якості заохочення ще раз залишу лінк на фільм "Зсув" за його участі

Іранська нова хвиля: як поєднати кінопоетику і дисидентство в авторитарному режимі

Коли я думаю про кіно та культуру СРСР, Ірану, РФ, Китаю, та інших мілітарно та економічно впливових авторитарно-тоталітарних помийок, я завжди питаю себе: чи не викликає культура цих країн інтерес суто через економічну та мілітарну впливовість, а не через культурну цінність?

Я сильно переконаний у низькій спроможності авторитаризмів робити справжню культуру, як я її розумію. Включно з культурою УРСР з часів проголошення соцреалізму. Включно з Параджановим, Іллєнком та сотнями інших. Вона має більше антропологічний інтерес, аніж культурний. Можна скільки завгодно гратися в слова і говорити про "цензуру" у західних країнах, але неможливо порівнювати культуру в умовах складних обмежень і культуру як відточений інструмент пропаганди.

І головне питання: чи такі статті не підкреслюють, що чим потворніші режими, тим більше цікавості виникає, хочеться заглянути а що там відбувається. Те саме роблять люди у Європі та США коли (дуже рідко) відзначають та показують російське кіно? Чи не з тієї ж самої причини Wild Horses of Fire Параджанова та інші радянські фільми показували та нагороджували?

Ось пару цитат зі статті з моїми коментарями.

Махмальбафа довго вважали центральним іранським режисером на Заході. Заборонений в Ірані, він казав, що західна публіка намагається побачити в його фільмах щось хороше, що може врятувати Іран. 

А хіба не віра у щось хороше у Радянському Союзі (плюс дії, звичайно) привела до його розпаду, та утворення хоч і небагатьох, не без проблем, але адекватних країн? Бо Іран так само як і РФ, був адекватним хіба що кілька десятиліть, і то не точно. Режим проамериканського шаха, побудований на терорі та цензурі не просто так знесли. Але ж завжди можливо гірше.

Так чи інакше, але саме завдяки Кіаростамі світ дізнався, що в ісламістському Ірані існує кіно, яке критикує режим — тонко і поетично, однак з явною опозицією до державної цензури.

Кіно в Ірані стало унікальною формою культурного дисидентства. Адже в умовах авторитарного режиму й іноді під загрозою покарання режисери продовжують знімати підпільні «нефільми», ще й створюють в цих умовах шедеври. Іранський кінематограф показує, що в обмеженнях авторитарного режиму, коли безпечний простір для творчості скорочується, справжній автор міняє форму висловлювання, а не його зміст.

Як уся "культура" авторитаризмів. Тонко, поетично, натяками, яких ніхто не зрозуміє, саме як було в СРСР. З опозицією до цензури, але не до режиму. За диктатуру пролетаріяту (фундаменталістів), але з людським обличчям. Така беззуба культура, на якій у СРСР виросли покоління, й яка продовжується у РФ.

І чи не слугує ця зроблена з павутиння культура натякового, неіснуючого інтелігентського опору навпаки, підтримкою режиму аятол, як всілякі Шостаковічі та Тарковські робили експортну культуру, яка грала на користь режиму більшовиків? Софт павер, дисиденство на експорт.

Олексій Подать рішуче програє у змаганні за найбільш нечитабельну назву на афіші

11 квітня він виступить з сетом на презентації дебютного альбому гурту Strup. Приходьте в Otel’ на 17:00, квитки по 400 грн на вході

На Jean Rouch International Festival у Парижі пройде світова прем'єра фільму "Мир для Ніни" (режисерка Жанна Довгич, продюсерки Люба Кнорозок і Деа Джиновци, країни виробництва Україна та Швейцарія). Це документальний фільм про мати одного з загиблих захисників Донецького аеропорту, і про те, що воєнні злочини не мають строку давності

Кінокритик Г'юґо Еммерцаль опублікував деякі матеріали свого лекційного курсу про кіно як цифровий медіум - серед іншого, там ідеться про "Спеціальну операцію". Еммерцаль частий гість в Україні, тож є надія що одного дня цей курс можна буде послухати й тут

​Друзі, радо запрошуємо на концерт Ігоря Приходька!

88
Всесвітній день фортепіано

29 березня
17:00

Art Area ДК
м. Харків, вул. Чернишевська, 13

Квитки:

https://kharkiv.internet-bilet.ua/uk/igor-prihodko

В програмі концерту музика Доменіко Скарлатті,, Жан-Філіпп Рамо, Ерікв Саті, Мортона Фелдмана, Армандо Антоніо "Чіка" Коріа.

Неділя, 29 березня — 88-й день року. В цьому легко пересвідчитися. Значно важче пересвідчитися в тому, що клавіатура сучасного фортепіано складається з 88 клавіш, бо, по-перше, у сучасних фортепіано буває різна кількість клавіш, а по-друге, фортепіано — лише один із представників великої родини клавішних інструментів. Втім, оскільки фортепіано вважають найвпливовішим з членів цієї родини, а стандартною фортепіанною клавіатурою вважають таку, яка містить саме 88 клавіш, 29 березня, тобто в 88-й день року, вже одинадцятий рік поспіль святкують World Piano Day.

До цьогорічної святкової програми увійшли твори Доменіко Скарлатті та Жана-Філіппа Рамо, тому що репертуар сучасних піаністів почав формуватися ще в ті часи, коли тільки народжувались перші моделі клавішного інструменту, на якому можна було поступово переходити від гучного (форте) до тихого (піано) звучання. Твори Еріка Саті увійшли в програму тому, що це красиво, а твір Мортона Фелдмана тому, що так теж можна.
Що ж до творів Армандо Антоніо Коріа, більш відомого як Чік (Малюк), то вони в програмі через те, що фортепіано працює мостом між так званою "академічною" музикою та джазом. І слід зазначити, що рух на цьому мосту двосторонній.
Також в програмі можливі бонуси.

Приходьте!

"УП 100: Сила жінок": хто став лауреатками премії у категорії "Культура"

"Українська правда" вже втретє відзначила сотню українських жінок, які щоденно працюють заради України попри війну й невизначеність. Лауреатками премії в категорії "Культура" стали 15 дієвиць.

▪️Олена Галл-Савальська – народна артистка України, провідна майстриня сцени Херсонського театру

▪️Мар'яна Головко – солістка формації NOVA OPERA

▪️Марина Ер Горбач – режисерка та сценаристка

▪️Саша Довжик – директорка INDEX, письменниця й редакторка, авторка, кураторка проєктів й дослідниця культури

▪️Азіза Ескендер – кримськотатарська мисткиня

▪️Олександра Ковальчук – заступниця директора Одеського художнього музею

▪️Дар'я Коломієць – музична продюсерка та діджейка, авторка медіапроєкту Diary of War

▪️Ксенія Малих – кураторка та мистецтвознавиця, директорка Promprylad Art Center

▪️Маріам Найем – культурологиня, авторка подкасту та посібника з деколонізації

▪️Катерина Павленко – Monokate, солістка гурту Go_A

▪️Наталія Пасічник – директорка Українського інституту в Швеції, музикантка

▪️Антоніна "Крим" Романова – небінарна акторка, режисерка, драматургиня і перформерка

▪️Мар'яна Садовська – співачка, аранжувальниця, музична драматургиня, фольклористка

▪️Анастасія Фалілеєва – режисерка анімації

▪️Леся Хоменко – художниця, співзасновниця художньої групи "Р.Е.П."

Підпишіться на УП.Культура

Наступної п’ятниці у Києві відбудеться дводенний воркшоп Локусу “Як модерувати публічні дискусії”.

#постзпредложки

Протягом двох днів учасники й учасниці досліджуватимуть процес створення дискусій та роль модератора, проєктуватимуть власну дискусію і напрацьовуватимуть підходи, які підходять саме їм.

Робота під час воркшопу проходить через такі теми:

— Самоцензура модератора, культура дискусії і громадська думка. Слизька поверхня наших обговорень;
— Дискусія як спосіб продукування дискурсу: як ми виробляємо знання і доходимо консесусу у спільнотах?;
— Архітектура складної дискусії: аудиторія, контекст та владна асиметрія;

Дата та час: 3-4 квітня (п’ятниця-субота), заняття тривають з 10.30 до 17.30

Деталі та реєстрація — https://shorturl.at/VdOb3