Цей допис ми знайшли на просторах Інтернету і вирішили перекласти для вас. Окрім ідеї "смерти автора" існує також багато не зовсім правильних застосувань цієї концепції. Тож осьде короткий огляд:

Смерть автора — ставлення до заявленої автором інтерпретації його власного тексту як до просто єдиної думки поміж багатьох, а не Божого Слова.

Зникнення автора — трактування контексту і обставин написання твору як цілком неважливих для інтерпретації, ніби повністю сформований твір просто собі з'явився кілька секунд тому.

Таксидермія автора — відштовхування від конкретної інтерпретації тексту для припущень про те, як мав би виглядати авторський контекст і обставини створення.

Несмерть автора — трактування автора як особисто відповідального за КОЖНЕ можливе прочитання його тексту, навіть за способи, які неможливо було поінформовано передбачити на час створення.

Монстр Франкенштейна автора — формулювання висновків про авторський намір, ґрунтуючись на елементах, присутніх лише в пізніших адаптаціях, зроблених іншими авторами.

Вікенд із Берні автора — наполягання, що якби автор був тут, він би особисто підтримав конкретно вашу інтерпретацію.

У нас на "Гуманітарці" спільно з каналом "ТА" вийшло нове відео: про те, як завдяки живопису на українських кіностудіях народився сучасний кінематограф і чому це може завадити нам належно оцінити екранізації книжок.
Приємного перегляду: https://youtu.be/fGmKMhDpmoY

Може, серед вас є хтось, хто цікавиться водночас законодавством і культурною спадщиною? Є одне діло, яке вже роками потребує з'ясування і яке, можливо, наблизить нас до часу, коли стануть трохи менше нищити етнографічні та археологічні експонати, і не лише через те, що їх тупо стане менше.
Якщо ви самі цим питанням зацікавились, або знаєте когось дотичного, - дайте чути, будь ласка.

Продовжуємо День злуки детоксом, де послухаємо пісні про всю Україну - і регіони, і міста, і села:
https://youtu.be/wiUs14mXEZc

Дивіться шо робить Лесь у своїх Америках!
Ми вже вмикали вам на Катеринці гурти з його участю: Salo v chokoladi, After Ego, Protonics i Sorry Bro. Але йому не сидиться, і це його сольний домашній проєкт з каверами і експериментами. Зацініть і напишіть, чи заходить вам такий формат, це дуже важливо для нас:

https://youtu.be/63xXN4ZZrRs

Відзначимо Всесвітній день читання вголос спільним читанням вголос. Буде поезія, проза, розмови, музика.
Долучайтеся!
Читатимуть Євген та Остап, а також спеціальна гостя Юстина Добуш, і ще буде сюрприз.

https://youtu.be/3iWheal1BHE

У Києві під Кабміном триває протест студентів Могилянки проти міністра-плагіатора Шкарлета.
МОН і Кабмін уже позадкували. Наказ про перевибори президента КМА буде відкликано, Могилянка сама визначатиме свою долю.
Але проблема не тільки в цьому. Проблема в тому, що МОН очолює плагіатор. І Могилянка однією з перших ініціювала публічну дискусію на цю тему. Власне, одним із ініціаторів дискусії був Сергій Квіт, котрого могилянці обрали президентом. Це гранично дріб'язкова помста, цілком у дусі освітньої політики Табачника. Прикро, що державні інституції знову хочуть повертатися до принципів авторитарного управління.
Команда Гуманітарки (дві третини з якої - могилянці) безперечно підтримує право університетів на самовизначення, так само, як підтримує відкритість університетів та прозорість демократичних процесів, що в них відбувається.
Vivat Academia!

Видавництво "Твоя підпільна гуманітарка" дослухається до запитів нашої спільноти. Наша перша книжка, "Як працює класичне оповідання", тепер доступна у форматі epub за посиланням в кінці допису. Також за кілька днів має з'явитись можливість придбати її на платформі Librarius.
Піратство чи ні, а знання має бути максимально доступним. Тому якщо вам цікаво було дізнатись, як же працює класичне оповідання, але при цьому хотілося зберегти папір - запрошуємо:
https://humanitarka.com/product/yak-pratsyuye-klasychne-opovidannya-epub/

❗У ці непрості часи багато хто з білінґв чи російськомовних дуже наважується остаточно перейти на українську. Цілковито підтримуємо цей намір. Закликаємо нині українськомовних читачів НЕ глузувати й не кепкувати з цього приводу — повірте, приводів для сварок і роз'єднань і без цього знайдеться достатньо.

🏞️ У новому спонтанному відео Вашої Підпільної Гуманітарки Євген ділиться кількома порадами для тих, хто починає чи усталює свій шлях в українській мовній практиці. Поширюйте і розповідайте в коментарях свої історії взаємин з українською 🖤

https://youtu.be/95C9VfZHj14

ЗМЕНШЕННЯ ВТРАТ

В нас буде 2 проблеми - сміття біля дому та брак поживної їжі. Їхнє вирішення можна частково поєднати

Кістки (свіжі індичі курячі шиї, хребки тощо, навіть кістки після поїдання печеної курки) - фасувати і морозити. Потім з цього хороший колагеновий вар. Тільки робіть це одразу. Інший варіант - зварити з кісток вар (можна з овочами, всім чим є0, розлити в банки і заморозити. (Кістковий вар основа всяких роменів)

Картоплю пекти в мундирі. Моркву мити і не чистити.
Капусту квасити
З буряків робити квас (порізати буряк, залити кип’яченою водою, можна додати кефірну закваску)
З усього лушпиння та кісток вариться цілком норм бульйон. Робить його концентрованим - мінімум води. Морозьте. Не згодиться - не страшно.



Органічні рештки закопувати, не викидати в смітник.
Пластик - компактизувати, складати.
Папір - складати компактно
Скло - на коктейлі
Спробувати переконати ВСІХ сусідів робити так, інакше нас завалить сміттям, мухами, щурами та сморідом.

Олексі Новаківському вчора було 150 років. Ми готували кілька матеріалів, один із яких – віртуальна виставка його робіт. У результаті вийшов один – мабуть, найповніша ілюстрована біографія митця в українських медіа.

Новаківський теж пережив війну. За рік до початку Першої світової він саме оселився з дружиною у Львові, у будинку навпроти Собору Юра. Кажуть, у важкі часи він малював як шалений – так перетворював тривогу у дію.

Новаківський сильно співпереживав визвольним змаганням. Як символ національного відродження – його цикл “Пробудження”, де дівчинка-підліток перетворюється у молоду жінку.

У роки найгострішої боротьби української революції митець створив серію зображень князів Русі. Це енергетична бомба, яка мала прикрасити підручник історії України!

Друг художника, який був біля нього в останні дні життя згадував, що перед смертю Новаківському приснився сон: “Була у мене вночі… дружина. То вже кінець, Іване! Нині вночі впізнав я свій заблуд. Я вже не утримаю рукою пензля… Я до неї кричу: не хочу вмирати. А вона на це: це ж не смерть. Немає смерти! Ніщо не вмирає…”.

Немає смерти. Ніщо не вмирає!

https://localhistory.org.ua/texts/statti/150-rokiv-oleksi-novakivskomu-onlain-vistavka-naibilsh-znakovikh-robit/

Ютуб прибанив останню Ластівку, але ми там обговорювали занадто важливі речі, щоб воно пропало, тому ловіть тут. Слава Україні!

0502830310

Георгій Мазурашу, той що подав законопроєкт про зміну гімну. Має ще багато цікавих ідей. Загалом не раз помічений за тим, що подає всраті законопроєкти у важливі моменти, щоб саботувати роботу парламенту. Дзвоніть)

Ми повертаємося зразу з триґерною темою: русини. За останній місяць ми отримали безліч запитань щодо "русинського сепаратизму" і вирішили обговорити цю тему з популяризатором русинської мови Мигалем Кушницьким.

- Як сталося, що слово "русин" багато в кого асоціюється зі стовом "сепаратист"?
- До чого русини змагають сьогодні і як бачать себе у вільній Україні?
- Чи представлені вони у війні окремо, подібно до білорусів та грузинів?

На нашу думку, надзвичайно важливо знати відповіді на ці питання, перш ніж переходити до випуску про русинську мову, яка з'явиться на нашому каналі вже геть скоро.

https://youtu.be/oDzPtaosh9s

Останніми днями в Україні почалась нова хвиля перейменувань вулиць, названих на честь російських і радянських діячів.
Нове відео Гуманітарки розвінчує основні аргументи противників деколонізації та пояснює, чому позбавлення від маркерів окупаційного минулого - завжди на часі.
Дивитись тут: https://youtu.be/1BUIzed7GYg

В цьому заголовку — стільки всього.
Наприклад, повідомлення про те, що унікальні карпатські сорочки 1920-х років можливо побачити, а сорочки, відібрані пару років тому по приватних колекціях — ні. Бо в 1930 хтось вважав за потрібне робити фотокопії одягу, а нині в Нью-Йорку хтось вважав за потрібне викласти зокрема це видання у вільний доступ. Якщо речі в приватній колекції — ми все одно можемо ознайомитися з ними через каталог. Там може не бути детальних схем, але там буде інформація про те, де зібрали артефакт.

Тому в першу чергу в цьому заголовку – повідомлення, що ми потенційно маємо більше шансів вивчити свою традицію у США, а не вдома. В нас, аби нормально вивчити традицію реґіону (крім найбільш маркетингових традицій), треба брати плецак і їхати в експедицію по селах, надіючись, що не все розграбували до нас.
Знаєте, як 200 років тому, коли етнографія лише формувалась, тільки з багатократно меншою кількістю артефактів. Бо ж недаремно стільки людей, котрі тисячами погромадили ці артефакти в себе, ПОПУЛЯРИЗУВАЛИ українську культуру. Так же виглядає популяризація? Популяризація — це коли людям належать тонни фізичних речей, але ці речі настільки невпорядковані, аж в окремих людей виникає думка, ніби їм належить сама традиція, тому вони, жерці дикого капіталізму дев'яностих, мають право розпоряджатися нею на свій особистий розсуд? Бо саме таке розказують люди "з десятилітнім досвідом популяризації".Та таким досвідом, що стан галузі після них виявляється значно гіршим, ніж до них.

Знаєте, чому сорочки в цьому каталозі унікальні? Бо вони описані. На відміну від більшости, котрій не пощастило лишитися в Україні.
Так, в Україні теж є каталоги приватних колекцій. Їх вкрай мало.
І жоден з них не зробили люди, котрі кричать про марксистів, що забирають їхню приватну власність.

Але ця історія триватиме, поки ми самі будемо сприймати традицію як річ відмерлу: мовляв, є світ традиційної сорочки, є світ вишитої сукні з машинними соняхами на пазусі, і ці два світи не перетинаються. Культура і традиція — не щось актуальне і тривале, а тільки успадковане з минулого, фізичні артефакти — все що в нас є. Тому наш єдиний спосіб відчути "культурний контакт" із предками — натягнути на себе "традиційну шкуру", стару сорочку з її традиційними значеннями. Це як причастя з "бабиної традиції" — поїдання, одягання та інша фізична близькість, акт "єднання зі святинею" є верховним способом виказати любов, у певному сенсі. Поїдання речі метафізично зберігає її "в тобі", нищення через носіння робить тебе метафізично причетним до ноші.
Носіння старого одягу — магічна практика. І люди, котрі його носять, описують свою поведінку саме як магічну практику, що дарує єднання з культурою і традицією. Це, якщо хочете, націонал-спіритизм.

І в цьому полягає темна сторона Дня Вишиванки і, відповідно, нас із вами. Цей заголовок дуже добре резонує з такою темною стороною.

Чи дійсно візерунки українських вишивок мають сакральне закодоване значення? Чи правда, що вишивати придумали українці? Як зберігати традицію, якщо не можна натягати на себе сторічний одяг?
Це все - у нашому завжди актуальному відео, присвяченому Дню вишиванки
https://youtu.be/xujYtCH39sQ