ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ
Вчора на межі Київської, Вінницької та Житомирської областей, а саме на території Ружинської селищної громади Бердичівського району Житомирської області, відбулося вшанування пам'яті польських та українських військовослужбовців, які загинули у червні 1920 року, борючись проти більшовиків.
Захід був організований Українським інститутом національної пам’яті за участі представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Посольства Республіки Польща в Україні.
Курган полеглим воїнам 1920 року – це місце, яке є не лише військовим похованням, а й символом спільної історії українського та польського народів, яких об’єднало прагнення до свободи, незалежності й права самостійно визначати власне майбутнє.
Як зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, у травні 1920 року польські та українські частини звільнили Київ від росіян. Це було вже третє визволення міста від російської окупації, після якого знову відкрилися страшні наслідки насильства проти цивільного населення. Він також додав, що українські війська знову були змушені відступати, а ці поля стали місцем жорстокої боротьби. Водночас сам відступ був частиною воєнного маневру.
«Саме на цих полях полягли воїни, які стримували росіян, даючи змогу решті армії перегрупуватися й зайняти оборонні позиції. Тоді Європі загрожувала мільйонна совєтська армія, однак завдяки опору українських і польських військ стало можливим «чудо над Віслою». Вічна пам’ять усім, хто загинув у боротьбі проти комунізму, нацизму та сьогодні віддає життя за захист Європи», – зазначив Голова УІНП.
Вдячні усім, хто долучився до спільного вшанування пам'яті українських і польських воїнів: Послу з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Олександру Александровичу, Посольству Республіки Польща в Україні, Офісу Президента України, керуючому справами Житомирської обласної ради Віктору Назару, заступнику начальника Житомирської обласної військової адміністрації Костянтину Лопушанському, Ружинському селищному голові Людмилі Біляк, начальнику секції цивільно-військового співробітництва 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Артуру Яценку, а також отцю Андрію, парафіяльному священнику Ружинського благочиння Житомирсько-Овруцької єпархії Православної Церкви України, та отцю Івану, парафіяльному священнику Парафії Успіння Пресвятої Богородиці селища Ружин Житомирського протопресвітерату Української Греко-Католицької Церкви.
Вчора на межі Київської, Вінницької та Житомирської областей, а саме на території Ружинської селищної громади Бердичівського району Житомирської області, відбулося вшанування пам'яті польських та українських військовослужбовців, які загинули у червні 1920 року, борючись проти більшовиків.
Захід був організований Українським інститутом національної пам’яті за участі представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та Посольства Республіки Польща в Україні.
Курган полеглим воїнам 1920 року – це місце, яке є не лише військовим похованням, а й символом спільної історії українського та польського народів, яких об’єднало прагнення до свободи, незалежності й права самостійно визначати власне майбутнє.
Як зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, у травні 1920 року польські та українські частини звільнили Київ від росіян. Це було вже третє визволення міста від російської окупації, після якого знову відкрилися страшні наслідки насильства проти цивільного населення. Він також додав, що українські війська знову були змушені відступати, а ці поля стали місцем жорстокої боротьби. Водночас сам відступ був частиною воєнного маневру.
«Саме на цих полях полягли воїни, які стримували росіян, даючи змогу решті армії перегрупуватися й зайняти оборонні позиції. Тоді Європі загрожувала мільйонна совєтська армія, однак завдяки опору українських і польських військ стало можливим «чудо над Віслою». Вічна пам’ять усім, хто загинув у боротьбі проти комунізму, нацизму та сьогодні віддає життя за захист Європи», – зазначив Голова УІНП.
Вдячні усім, хто долучився до спільного вшанування пам'яті українських і польських воїнів: Послу з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Олександру Александровичу, Посольству Республіки Польща в Україні, Офісу Президента України, керуючому справами Житомирської обласної ради Віктору Назару, заступнику начальника Житомирської обласної військової адміністрації Костянтину Лопушанському, Ружинському селищному голові Людмилі Біляк, начальнику секції цивільно-військового співробітництва 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Артуру Яценку, а також отцю Андрію, парафіяльному священнику Ружинського благочиння Житомирсько-Овруцької єпархії Православної Церкви України, та отцю Івану, парафіяльному священнику Парафії Успіння Пресвятої Богородиці селища Ружин Житомирського протопресвітерату Української Греко-Католицької Церкви.
❤16👍7❤🔥3
ПАНТЕОН У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову, згідно з якою Український національний пантеон буде розміщений на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Постанова розроблена Українським інститутом національної памʼяті та є логічним продовженням реалізації проєкту щодо створення Українського національного пантеону.
Документ передбачає розробку концепції та структури Пантеону Українським інститутом національної пам’яті; забезпечення науково-методичного супроводу процесу утворення Пантеону та визначення форм меморіалізації; проведення експертних та публічних обговорень із питань, пов’язаних з утворенням та діяльністю Пантеону.
Також УІНП спільно з Міністерством закордонних справ України мають забезпечити проведення верифікації борців за незалежність України та інших осіб, які відіграли значну роль у формуванні національної свідомості та ідентичності українців, і членів їхніх сімей, похованих за межами України, щодо яких доцільне здійснення перепоховання на території Пантеону.
На Міністерство культури України, до сфери якого належить Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», покладено відповідальність за розташування Пантеону з урахуванням обмежень у використанні земельних ділянок, вимог стосовно охорони культурної спадщини та міжнародних зобов’язань України, а також забезпечення організації та проведення архітектурного конкурсу на найкращий архітектурний проект Пантеону за участю представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості, міжнародних організацій, релігійних об’єднань та провідних архітекторів, істориків, мистецтвознавців.
Створення, облаштування, утримання та забезпечення функціонування Пантеону в складі Національного заповідника «Києво-Печерської лаври» здійснюватиметься за рахунок державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Нагадаємо, що Закон «Про Український національний пантеон» ухвалено за основу і в цілому 1 липня 2026 року. Це підсумок тривалого шляху – від ідеї, висловленої понад 30 років тому, до чіткого законодавчого регулювання.
Знайомитися з постановою можна за посиланням.
❤17👎3😱2
ЯК УКРАЇНЦІ ЗРОБИЛИ АМЕРИКУ ВЕЛИЧНОЮ
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
Сьогодні США відзначають 250 років своєї незалежності! Сьогодні США – це головний союзник та партнер України. Але насправді українська й американська історії сильно переплетені. Тисячі українців з різних причин мігрували до США та зробили свій внесок у її велич: на полях Другої світової війни та в ІТ-стартапах, здобували олімпійські нагороди та створювали її культуру. Ми підготували матеріал лише про дуже невелику кількість тих українців, які зробили США величними сьогодні.
👍14❤2🤩1
Пам’яті молодшого сержанта Миколи Коробенка
Односельчани кажуть про нього: «На таких людях, як Коля, і тримається наш світ…»
Микола народився 1 травня 1976 року в Зорівці на Київщині. Після школи здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ №14. Працював на різні підприємства Київської області.
У 2015 році служив в 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Виконував бойові завдання в зоні АТО. Отримав важку контузію.
У 2024 вдруге пішов на захист України. Служив в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зник безвісти 30 жовтня 2024 року під час бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області. Поховати воїна змогли лише 16 червня 2026 року.
Вічна слава і пам’ять Воїну!
Фото: Кagarlyk.Сity, Микола Семенюк
За матеріалами Кagarlyk.Сity
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Односельчани кажуть про нього: «На таких людях, як Коля, і тримається наш світ…»
Микола народився 1 травня 1976 року в Зорівці на Київщині. Після школи здобув професію столяра в Ржищівському ПТУ №14. Працював на різні підприємства Київської області.
У 2015 році служив в 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Виконував бойові завдання в зоні АТО. Отримав важку контузію.
У 2024 вдруге пішов на захист України. Служив в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Зник безвісти 30 жовтня 2024 року під час бойового завдання в районі села Катеринівка Покровського району Донецької області. Поховати воїна змогли лише 16 червня 2026 року.
Вічна слава і пам’ять Воїну!
Фото: Кagarlyk.Сity, Микола Семенюк
За матеріалами Кagarlyk.Сity
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18😢6
ЗВІЛЬНЕННЯ МІСТ ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ: ПОВЕРНУТИ СВОЄ
5-6 липня 2014-го – важливі дати в історії Донеччини. У ці дні Збройні Сили України звільнили від російських мілітарних проксі-формувань міста північної частини Донеччини: Словʼянськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку та Бахмут.
Це стало наступним етапом повернення українських територій під український прапор. На той час Збройні Сили України та добровольчі підрозділи вже мали досвід успішних операцій на Луганщині та Донеччині: 4 червня були звільнені Щастя та Лиман, 13 червня – Маріуполь.
Вигнання окупантів і повернення української влади стали початком стрімкого розвитку звільнених територій.
Впровадження реформи децентралізації суттєво збільшило бюджети місцевих громад та стало міцним фундаментом для їх розбудови. Та головне, модернізувалася не лише інфраструктура. Стрімко розвивалися й громадські інститути, міцнішало громадянське суспільство.
Переживши кілька місяців окупації, кожне місто й селище на власному досвіді переконалося: де ступає чобіт російського окупанта – там постають сваволя, беззаконня і руйнація.
Спільні зусилля влади, громадськості, міжнародних організацій дали результати: вільні від окупантів території до початку 2022-го року із занедбаних постсовєцьких регіонів перетворилися на простори широких можливостей та стрімкого розвитку. Патріотичні заходи у кожному зі звільнених міст збирали десятки тисяч учасників. Міста розквітли новими парками, школами, дитячими садками, стадіонами, лікарнями, хизувалися відремонтованими дорогами.
Відмінність звільнених територій від окупованих росіянами була настільки разючою, що здавалося, точка неповернення до совєцького концтабору вже пройдена. Це стало однією з причин широкомасштабного вторгнення росіян в Україну: знищити ці здобутки, розширити свій новий триколорний концтабір.
У 2022-му окупанти стерли із земної поверхні Маріуполь, у 2023-му Бахмут, поховавши під руїнами десятки тисяч людей. Лиман, Дружківка, Костянтинівка, Словʼянськ і Краматорськ нині зазнають нищівних ударів від російських дронів і ракет, але чинять затятий опір окупантам.
Право жити під синьо-жовтим прапором свободи виборюється важкою ціною – ціною життя українських воїнів. Але пам’ять про події червня-липня 2014-го дарує надію – Україна неодмінно поверне своє.
5-6 липня 2014-го – важливі дати в історії Донеччини. У ці дні Збройні Сили України звільнили від російських мілітарних проксі-формувань міста північної частини Донеччини: Словʼянськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку та Бахмут.
Це стало наступним етапом повернення українських територій під український прапор. На той час Збройні Сили України та добровольчі підрозділи вже мали досвід успішних операцій на Луганщині та Донеччині: 4 червня були звільнені Щастя та Лиман, 13 червня – Маріуполь.
Вигнання окупантів і повернення української влади стали початком стрімкого розвитку звільнених територій.
Впровадження реформи децентралізації суттєво збільшило бюджети місцевих громад та стало міцним фундаментом для їх розбудови. Та головне, модернізувалася не лише інфраструктура. Стрімко розвивалися й громадські інститути, міцнішало громадянське суспільство.
Переживши кілька місяців окупації, кожне місто й селище на власному досвіді переконалося: де ступає чобіт російського окупанта – там постають сваволя, беззаконня і руйнація.
Спільні зусилля влади, громадськості, міжнародних організацій дали результати: вільні від окупантів території до початку 2022-го року із занедбаних постсовєцьких регіонів перетворилися на простори широких можливостей та стрімкого розвитку. Патріотичні заходи у кожному зі звільнених міст збирали десятки тисяч учасників. Міста розквітли новими парками, школами, дитячими садками, стадіонами, лікарнями, хизувалися відремонтованими дорогами.
Відмінність звільнених територій від окупованих росіянами була настільки разючою, що здавалося, точка неповернення до совєцького концтабору вже пройдена. Це стало однією з причин широкомасштабного вторгнення росіян в Україну: знищити ці здобутки, розширити свій новий триколорний концтабір.
У 2022-му окупанти стерли із земної поверхні Маріуполь, у 2023-му Бахмут, поховавши під руїнами десятки тисяч людей. Лиман, Дружківка, Костянтинівка, Словʼянськ і Краматорськ нині зазнають нищівних ударів від російських дронів і ракет, але чинять затятий опір окупантам.
Право жити під синьо-жовтим прапором свободи виборюється важкою ціною – ціною життя українських воїнів. Але пам’ять про події червня-липня 2014-го дарує надію – Україна неодмінно поверне своє.
❤25
Пам’яті військового журналіста Олексія Чубашева (позивний «Рекрут»)
Став прикладом поєднання журналістики та військової служби
Олексій народився 16 листопада 1990 року. Вихованець Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вищу освіту здобув у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2015 році розпочав службу на Центральній телерадіостудії Міністерство оборони. Знімав репортажі з зони АТО.
Найвідомішим медійним проєктом Олексія стало військове реаліті-шоу «Рекрут.UA». У програмі він особисто проходив випробування разом із військовослужбовцями різних підрозділів ЗСУ, Сил спеціальних операцій, Десантно-штурмових військ, Морської піхоти та інших.
У грудні 2019 року Олексія призначили виконувачем обов’язків начальника Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва в складі ССО. Згодом продовжив службу в Інтернаціональному легіоні ГУР МО.
10 червня 2022 року капітан Олексій Чубашев загинув під час боїв за Сіверськодонецьк на Луганщині.
Урну з прахом Олексія Чубашева поховали на Національному військово-меморіальному кладовищі в Києві у листопаді 2025 року.
Честь Герою!
Дмитро Калепка
Фото: Вікіпедія, Укрінформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став прикладом поєднання журналістики та військової служби
Олексій народився 16 листопада 1990 року. Вихованець Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вищу освіту здобув у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2015 році розпочав службу на Центральній телерадіостудії Міністерство оборони. Знімав репортажі з зони АТО.
Найвідомішим медійним проєктом Олексія стало військове реаліті-шоу «Рекрут.UA». У програмі він особисто проходив випробування разом із військовослужбовцями різних підрозділів ЗСУ, Сил спеціальних операцій, Десантно-штурмових військ, Морської піхоти та інших.
У грудні 2019 року Олексія призначили виконувачем обов’язків начальника Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва в складі ССО. Згодом продовжив службу в Інтернаціональному легіоні ГУР МО.
10 червня 2022 року капітан Олексій Чубашев загинув під час боїв за Сіверськодонецьк на Луганщині.
Урну з прахом Олексія Чубашева поховали на Національному військово-меморіальному кладовищі в Києві у листопаді 2025 року.
Честь Герою!
Дмитро Калепка
Фото: Вікіпедія, Укрінформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔23😢4❤1
Пам’яті спецпризначенця Володимира Мартинюка (позивний «Арт»)
Через рік після загибелі Володимира його молодший син здобуває медалі на татамі під прапором спецпідрозділу "Артан"
Володимир народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки Одеської області. Після школи здобув фах механіка в Одеській академії харчових технологій.
Згодом перебрався до Києва, де познайомився з дуржиною та вирішив змінити фах і стати стилістом.
Після початку повномасштабного вторгнення займався волонтерською роботою, а потім сам вирішив долучитись до війська. Служив в спецпідрозділі ГУР МО "Артан". Виконував спеціальні завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 21 травня 2025 року в районі Каменського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона.
У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open 11-річний Захар здобув срібну медаль з карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР "Артан".
Вічна слава і шана Герою!
Фото: Спортивний комітет України
За матеріалами reNews.com.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Через рік після загибелі Володимира його молодший син здобуває медалі на татамі під прапором спецпідрозділу "Артан"
Володимир народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки Одеської області. Після школи здобув фах механіка в Одеській академії харчових технологій.
Згодом перебрався до Києва, де познайомився з дуржиною та вирішив змінити фах і стати стилістом.
Після початку повномасштабного вторгнення займався волонтерською роботою, а потім сам вирішив долучитись до війська. Служив в спецпідрозділі ГУР МО "Артан". Виконував спеціальні завдання на Запорізькому напрямку. Загинув 21 травня 2025 року в районі Каменського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона.
У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open 11-річний Захар здобув срібну медаль з карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР "Артан".
Вічна слава і шана Герою!
Фото: Спортивний комітет України
За матеріалами reNews.com.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢13💔9
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
В УКРАЇНІ З'ЯВИТЬСЯ ДУХОВНИЙ ГІМН
Ще один символ, який офіційно стане поруч із «Ще не вмерла Україна» – «Боже великий, єдиний», відомий як «Молитва за Україну». У парламенті зареєстровано проєкт
Постанови №15383, який пропонує виконувати Духовний гімн одразу після Державного – на найурочистіших подіях країни.
Документ ініціювали Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, Перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Корнієнко та заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.
Редакцію твору у версії Олександра Кошиця, рекомендовану до затвердження, запропонував Український інститут національної пам'яті.
Проєкт передбачає виконання Духовного гімну після Державного гімну під час Національного дня молитви, державних меморіальних і жалобних заходів, офіційних урочистостей, міжконфесійних заходів, а також інших державних і громадських подій.
«Боже великий, єдиний», був створений у 1885 році. Слова написав письменник і громадський діяч Олександр Кониський, а музику – класик української музики Микола Лисенко. Через заборону українського друку в Російській імперії твір уперше був виданий у Львові, а вже того ж року прозвучав у Тернополі, швидко ставши символом духовної єдності українців по обидва боки тодішнього кордону.
В добу українського національного відродження, диригент Олександр Кошиць створив нову редакцію для великого мішаного хору, що надала твору урочистого й монументального звучання.
Саме ця версія згодом стала найвідомішою.
У різні історичні періоди «Молитва за Україну» звучала в храмах, навчальних закладах, під час визвольних змагань, у середовищі української еміграції та в роки боротьби за незалежність. Понад століття вона об'єднувала українців у найскладніші моменти історії, утверджуючи віру в Україну та її майбутнє.
Дякуємо парламентарям за законодавчу ініціативу, яка є продовженням системної державної роботи у сфері національної пам'яті, спрямованої на збереження та утвердження української історичної і культурної спадщини.
Ще один символ, який офіційно стане поруч із «Ще не вмерла Україна» – «Боже великий, єдиний», відомий як «Молитва за Україну». У парламенті зареєстровано проєкт
Постанови №15383, який пропонує виконувати Духовний гімн одразу після Державного – на найурочистіших подіях країни.
Документ ініціювали Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, Перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Корнієнко та заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.
Редакцію твору у версії Олександра Кошиця, рекомендовану до затвердження, запропонував Український інститут національної пам'яті.
Проєкт передбачає виконання Духовного гімну після Державного гімну під час Національного дня молитви, державних меморіальних і жалобних заходів, офіційних урочистостей, міжконфесійних заходів, а також інших державних і громадських подій.
«Боже великий, єдиний», був створений у 1885 році. Слова написав письменник і громадський діяч Олександр Кониський, а музику – класик української музики Микола Лисенко. Через заборону українського друку в Російській імперії твір уперше був виданий у Львові, а вже того ж року прозвучав у Тернополі, швидко ставши символом духовної єдності українців по обидва боки тодішнього кордону.
В добу українського національного відродження, диригент Олександр Кошиць створив нову редакцію для великого мішаного хору, що надала твору урочистого й монументального звучання.
Саме ця версія згодом стала найвідомішою.
У різні історичні періоди «Молитва за Україну» звучала в храмах, навчальних закладах, під час визвольних змагань, у середовищі української еміграції та в роки боротьби за незалежність. Понад століття вона об'єднувала українців у найскладніші моменти історії, утверджуючи віру в Україну та її майбутнє.
Дякуємо парламентарям за законодавчу ініціативу, яка є продовженням системної державної роботи у сфері національної пам'яті, спрямованої на збереження та утвердження української історичної і культурної спадщини.
👍21👎4❤2
Пам’яті старшого солдата Миколи Бауера (позивний «Богомол»)
Перед початком повномасштабного вторгнення навчався на медбрата
Микола Бауер народився 12 квітня 1990 року у селищі Глибока Чернівецької області.
У 2014 році виконував бойові завдання в зоні АТО в складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Після звільнення з служби займався активною громадською діяльністю та волонтерством.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге став на захист України. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Старший солдат Микола Бауер загинув 8 травня 2022 року на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і честь Герою!
Фото із соцмереж
За матеріалами: Глибоцька громада, Версії
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Перед початком повномасштабного вторгнення навчався на медбрата
Микола Бауер народився 12 квітня 1990 року у селищі Глибока Чернівецької області.
У 2014 році виконував бойові завдання в зоні АТО в складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Після звільнення з служби займався активною громадською діяльністю та волонтерством.
З початком повномасштабного вторгнення вдруге став на захист України. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Старший солдат Микола Бауер загинув 8 травня 2022 року на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і честь Герою!
Фото із соцмереж
За матеріалами: Глибоцька громада, Версії
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26
Пам’яті майора поліції Романа Заліського
Ще у 2008 році передбачав напад росіян і разом із сином поклав життя за Україну
Роман народився 31 січня 1972 року у Мирнограді на Донеччині. Після школи навчався в Слов'янському залізничному технікумі.
Строкову службу проходив на Камчатці в морських частинах прикордонних військ.
Після демобілізації у 1992 році повернувся до рідного міста та пішов служити в міліцію. Пройшов шлях від патрульного до слідчого карного розшуку.
У 2007-2008 роках брав участь у українській миротворчій місії в Косово. У 2012 році вийшов на пенсію за вислугою років.
У 2014 взяв активну участь в Революції Гідності. За словами чоловіка, ще після російського вторгнення в Грузію у серпні 2008 року, він розумів, що російсько-українська війна не минуча.
Після Майдану вступив у добровольчий батальйон Миротворець. Брав участь у боях за Слов'янськ та Попасну. Під час оборони Іловайська був поранений та потрапив у полон. Згодом чоловіка вдалось визволити. Після звільнення він одразу повернувся у стрій і роками боронив Луганщину.
Повномасштабне вторгнення РФ Роман зустрів у Кремінній на Луганщині. Особисто очолював оборону, знищував ворожу бронетехніку в Тернах, розбивав понтонні переправи окупантів та, ризикуючи собою, рятував поранених побратимів із засідок.
У червні 2022 року втратив єдиного сина - офіцера Нацгвардії. За рік повернувся на службу в складі бригади Національної поліції "Лють". Був заступником командира роти, наставником для молодших бійців.
25 червня 2023 року Роман Заліський у стрілецькому бою на Краматорському напрямку. Поховали воїна у селі Калинівка Макарівської громади, що на Київщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Макарівська селищна рада, Департамент карного розшуку Нацполіції
За матеріалами Макарівської селищної ради, регіонального інформаційного агентства «MKV», Департаменту карного розшуку Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Ще у 2008 році передбачав напад росіян і разом із сином поклав життя за Україну
Роман народився 31 січня 1972 року у Мирнограді на Донеччині. Після школи навчався в Слов'янському залізничному технікумі.
Строкову службу проходив на Камчатці в морських частинах прикордонних військ.
Після демобілізації у 1992 році повернувся до рідного міста та пішов служити в міліцію. Пройшов шлях від патрульного до слідчого карного розшуку.
У 2007-2008 роках брав участь у українській миротворчій місії в Косово. У 2012 році вийшов на пенсію за вислугою років.
У 2014 взяв активну участь в Революції Гідності. За словами чоловіка, ще після російського вторгнення в Грузію у серпні 2008 року, він розумів, що російсько-українська війна не минуча.
Після Майдану вступив у добровольчий батальйон Миротворець. Брав участь у боях за Слов'янськ та Попасну. Під час оборони Іловайська був поранений та потрапив у полон. Згодом чоловіка вдалось визволити. Після звільнення він одразу повернувся у стрій і роками боронив Луганщину.
Повномасштабне вторгнення РФ Роман зустрів у Кремінній на Луганщині. Особисто очолював оборону, знищував ворожу бронетехніку в Тернах, розбивав понтонні переправи окупантів та, ризикуючи собою, рятував поранених побратимів із засідок.
У червні 2022 року втратив єдиного сина - офіцера Нацгвардії. За рік повернувся на службу в складі бригади Національної поліції "Лють". Був заступником командира роти, наставником для молодших бійців.
25 червня 2023 року Роман Заліський у стрілецькому бою на Краматорському напрямку. Поховали воїна у селі Калинівка Макарівської громади, що на Київщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Макарівська селищна рада, Департамент карного розшуку Нацполіції
За матеріалами Макарівської селищної ради, регіонального інформаційного агентства «MKV», Департаменту карного розшуку Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16
ЯК РОСІЯНИ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРШИЙ ЯДЕРНИЙ ВИБУХ В УКРАЇНІ
9 липня 1972 року поблизу селища Хрестище на Харківщині здійснили перший в Україні промисловий ядерний вибух: під землею на глибині 2483 метри, підірвали заряд потужністю 3,8 кілотонни.
Так совєцькі інженери й науковці намагалися приборкати витік газу на газовому родовищі та дослідити, як вплине підземний ядерний вибух на селище та його мешканців.
Хрестищенський «експеримент» із «мирним вибухом» був засекречений і дістав кодову назву «Факел». Про нього почали говорити лише після здобуття Україною незалежності; в повній мірі українська частина архіву стала відкритою лише після початку Війни за Незалежність України – після 2014-го року. Але українські архіви містять не всю інформацію про вибух, основні документи знаходяться у москві. Російська імперія досі ревно охороняє інформацію про свої злочини.
Детально про спецоперацію «Факел» та її наслідки читайте за посиланням.
9 липня 1972 року поблизу селища Хрестище на Харківщині здійснили перший в Україні промисловий ядерний вибух: під землею на глибині 2483 метри, підірвали заряд потужністю 3,8 кілотонни.
Так совєцькі інженери й науковці намагалися приборкати витік газу на газовому родовищі та дослідити, як вплине підземний ядерний вибух на селище та його мешканців.
Хрестищенський «експеримент» із «мирним вибухом» був засекречений і дістав кодову назву «Факел». Про нього почали говорити лише після здобуття Україною незалежності; в повній мірі українська частина архіву стала відкритою лише після початку Війни за Незалежність України – після 2014-го року. Але українські архіви містять не всю інформацію про вибух, основні документи знаходяться у москві. Російська імперія досі ревно охороняє інформацію про свої злочини.
Детально про спецоперацію «Факел» та її наслідки читайте за посиланням.
💔12❤1