28 квітня, 79 років тому, польський комуністичний режим провів масові депортації українського населення з південно-східних регіонів Польщі, так званого Закерзоння.
Ця військово-політична операція, яку польський комуністичний режим спланував та реалізував за підтримки СРСР назвали операцією «Вісла».
Більше про цю трагедію розповідаємо в каруселі.
Ця військово-політична операція, яку польський комуністичний режим спланував та реалізував за підтримки СРСР назвали операцією «Вісла».
Більше про цю трагедію розповідаємо в каруселі.
💔14😢3
Памʼяті гранатометника Дмитра Самохіна
Усе життя присвячував донькам.
Дмитро народився 5 листопада 1984 року в селі Переяславське на Київщині. Після школу здобув вищу освіту у сфері комп'ютерних технологій. Працював за фахом.
Дмитра мобілізували 4 серпня 2023 року. Після навчання у Британії, служив гранатометником-розвідником розвідувальної роти у 132-му окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Захисник загинув 1 листопада 2023 року внаслідок вогневого контакту з противником поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Довгий час вважався зниклим безвісти.
Поховали воїна 7 квітня 2026 року у рідному селі. У нього залишилася сімʼя, дві доньки.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з сайту Переяслав.City
За матеріалами: Переяслав.City, Студениківська об'єднана територіальна громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Усе життя присвячував донькам.
Дмитро народився 5 листопада 1984 року в селі Переяславське на Київщині. Після школу здобув вищу освіту у сфері комп'ютерних технологій. Працював за фахом.
Дмитра мобілізували 4 серпня 2023 року. Після навчання у Британії, служив гранатометником-розвідником розвідувальної роти у 132-му окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Захисник загинув 1 листопада 2023 року внаслідок вогневого контакту з противником поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Довгий час вважався зниклим безвісти.
Поховали воїна 7 квітня 2026 року у рідному селі. У нього залишилася сімʼя, дві доньки.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з сайту Переяслав.City
За матеріалами: Переяслав.City, Студениківська об'єднана територіальна громада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔15😢2
УКРАЇНІЗАЦІЯ ЗА ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
29 квітня 1918 року в Києві, в будівлі кінного цирку Петра Крутикова «Hippo Palace» (з 1964 до 2018 року на тому місці на вулиці архітектора Городецького був кінотеатр «Україна»), за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу, яка проіснувала до 14 грудня 1918 року і була одним із етапів Української революції 1917–1921 років.
Законом про тимчасовий державний устрій України гетьман отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо.
Здобувши владу, гетьман скористався мирним періодом для зміцнення української державності в економічній, юридичній, військовій справах, на міжнародній арені.
У культурній царині гетьман інтенсифікував політику українізації, започатковану Центральною Радою. У школах запровадили обов’язкове вивчення української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства.
У листопаді 1918 року в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких було надруковано кілька мільйонів підручників.
Також відкривалися університети: 6 жовтня – Український державний (на основі Українського народного) у Києві, а 22 жовтня – Кам’янець-Подільський державний.
Крім того, у російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси, Ніжина відкривали кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертації українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет з усіма правами університету.
Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття Української академії наук (УАН). 14 листопада 1918 року гетьман затвердив Закон про її заснування в Києві, а 24 листопада вже відбулося її перше засідання. УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). Також при УАН діяли постійні та тимчасові комісії за різними напрямами, наприклад, із вивчення природних багатств України, археографічна, «для складання словника живої української мови», «для складання біографічного словника діячів України», соціальних і правничих питань.
2 серпня засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.
Деякі інституції, створені в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, продовжили роботу і досі є частиною культурного простору України.
29 квітня 1918 року в Києві, в будівлі кінного цирку Петра Крутикова «Hippo Palace» (з 1964 до 2018 року на тому місці на вулиці архітектора Городецького був кінотеатр «Україна»), за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Того ж дня гетьман розпустив Українську Центральну Раду та проголосив Українську Державу, яка проіснувала до 14 грудня 1918 року і була одним із етапів Української революції 1917–1921 років.
Законом про тимчасовий державний устрій України гетьман отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Також йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо.
Здобувши владу, гетьман скористався мирним періодом для зміцнення української державності в економічній, юридичній, військовій справах, на міжнародній арені.
У культурній царині гетьман інтенсифікував політику українізації, започатковану Центральною Радою. У школах запровадили обов’язкове вивчення української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства.
У листопаді 1918 року в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких було надруковано кілька мільйонів підручників.
Також відкривалися університети: 6 жовтня – Український державний (на основі Українського народного) у Києві, а 22 жовтня – Кам’янець-Подільський державний.
Крім того, у російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси, Ніжина відкривали кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертації українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет з усіма правами університету.
Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття Української академії наук (УАН). 14 листопада 1918 року гетьман затвердив Закон про її заснування в Києві, а 24 листопада вже відбулося її перше засідання. УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). Також при УАН діяли постійні та тимчасові комісії за різними напрямами, наприклад, із вивчення природних багатств України, археографічна, «для складання словника живої української мови», «для складання біографічного словника діячів України», соціальних і правничих питань.
2 серпня засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.
Деякі інституції, створені в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, продовжили роботу і досі є частиною культурного простору України.
👍15❤5👎1🔥1
В УІНП ВІДБУЛАСЯ ЗУСТРІЧ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ЧЕСЬКОЇ ТА СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІК
Вчора, 28 квітня, відбулася зустріч Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Альфорова з депутатом Палати депутатів Парламенту Чеської Республіки, першим Головою Інституту дослідження тоталітарних режимів (2008-2010) Чеської Республіки – Павелом Жачеком, а також Головою Ради правління Інституту пам'яті нації Словацької Республіки – Єргушом Сівошем.
До зустрічі також долучилися перший заступник Голови УІНП Юлія Гнатюк, заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, заступник Голови УІНП з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Анна Сдобнова, а також фахівців з управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам’яті.
На зустрічі обговорили спільні реалізовані проєкти у сфері збереження та популяризації національної пам'яті. Зокрема, щодо виставки «Живі смолоскипи» – проєкт, який було відкрито в Києві на виставкових стендах Інституту в жовтні минулого року.
Тематична чесько-українська виставка розповідає про людей, які в роки радянської окупації обрали акт самоспалення як крайній вияв протесту проти тоталітаризму.
Також було обговорено майбутні спільні ініціативи, спрямовані на збереження національної пам'яті українського, чеського та словацького народів, популяризацію епізодів колективного минулого нашого центральноєвропейського регіону. Водночас було обговорено роботу щодо опрацювання архівних матеріалів, пов’язаних зі спільною історією, на чеських та українських теренах.
Олександр Алфьоров висловив щиру подяку чеському та словацькому народам за підтримку України в умовах війни. А також наголосив: попри те, що Інститут працює в надскладних умовах воєнного часу, він залишається націленим на результат і активно розвиває міжнародні ініціативи, адже збереження пам'яті та діалог між народами є важливою частиною нашої спільної стійкості.
Діалог між нашими країнами – це не лише про минуле. Це про спільні цінності, які ми обстоюємо сьогодні.
Вчора, 28 квітня, відбулася зустріч Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Альфорова з депутатом Палати депутатів Парламенту Чеської Республіки, першим Головою Інституту дослідження тоталітарних режимів (2008-2010) Чеської Республіки – Павелом Жачеком, а також Головою Ради правління Інституту пам'яті нації Словацької Республіки – Єргушом Сівошем.
До зустрічі також долучилися перший заступник Голови УІНП Юлія Гнатюк, заступник Голови УІНП Володимир Тиліщак, заступник Голови УІНП з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Анна Сдобнова, а також фахівців з управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам’яті.
На зустрічі обговорили спільні реалізовані проєкти у сфері збереження та популяризації національної пам'яті. Зокрема, щодо виставки «Живі смолоскипи» – проєкт, який було відкрито в Києві на виставкових стендах Інституту в жовтні минулого року.
Тематична чесько-українська виставка розповідає про людей, які в роки радянської окупації обрали акт самоспалення як крайній вияв протесту проти тоталітаризму.
Також було обговорено майбутні спільні ініціативи, спрямовані на збереження національної пам'яті українського, чеського та словацького народів, популяризацію епізодів колективного минулого нашого центральноєвропейського регіону. Водночас було обговорено роботу щодо опрацювання архівних матеріалів, пов’язаних зі спільною історією, на чеських та українських теренах.
Олександр Алфьоров висловив щиру подяку чеському та словацькому народам за підтримку України в умовах війни. А також наголосив: попри те, що Інститут працює в надскладних умовах воєнного часу, він залишається націленим на результат і активно розвиває міжнародні ініціативи, адже збереження пам'яті та діалог між народами є важливою частиною нашої спільної стійкості.
Діалог між нашими країнами – це не лише про минуле. Це про спільні цінності, які ми обстоюємо сьогодні.
❤6👍6
Пам'яті бійця та громадського активіста Івана Парамонова
«Не знаю жодної людини, яка б так геніально генерувала ідеї, створюючи проєкти з глибокими сенсами і цінностями, як Іван», – казав його друг Євген.
Іван Парамонов народився у січні 1996 року в Києві. Навчався у Київському ліцеї № 89 імені Григорія Цехмістренка та Національному університеті харчових технологій.
Іван долучався до ініціативи «Будуємо Україну Разом», а також став одним із засновників громадської організації «Штука». Брав участь у волонтерських проєктах в Києві, Станиці Луганській, Щасті та Попасній.
У 2021 році завершив програму «Управління неприбутковими організаціями» в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету. Проходив стажування в Католицькому університеті в Хорватії.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до волонтерської діяльності. Він активно допомагав армії, збирав найнеобхідніше та доправляв гуманітарну допомогу цивільним у постраждалі райони. З весни 2022 року Іван регулярно їздив на Донеччину, Луганщину та Харківщину з допомогою військовим і жителям прифронтових громад. Разом із литовськими партнерами він допомагав встановлювати модульні будинки для людей, які через війну втратили своє житло.
У лютому 2024 року Іван, пройшовши курси парамедика та оператора дронів, добровільно вступив до 12-го окремого загону спеціального призначення 112-ї Київської бригади територіальної оборони.
8 червня 2024 року Іван Парамонов загинув під час бойового завдання на Харківщині. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Івана поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото: Фейсбук-сторінка Sasha Moskalenko, Фейсбук-сторінка Євген Бражко.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
«Не знаю жодної людини, яка б так геніально генерувала ідеї, створюючи проєкти з глибокими сенсами і цінностями, як Іван», – казав його друг Євген.
Іван Парамонов народився у січні 1996 року в Києві. Навчався у Київському ліцеї № 89 імені Григорія Цехмістренка та Національному університеті харчових технологій.
Іван долучався до ініціативи «Будуємо Україну Разом», а також став одним із засновників громадської організації «Штука». Брав участь у волонтерських проєктах в Києві, Станиці Луганській, Щасті та Попасній.
У 2021 році завершив програму «Управління неприбутковими організаціями» в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету. Проходив стажування в Католицькому університеті в Хорватії.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся до волонтерської діяльності. Він активно допомагав армії, збирав найнеобхідніше та доправляв гуманітарну допомогу цивільним у постраждалі райони. З весни 2022 року Іван регулярно їздив на Донеччину, Луганщину та Харківщину з допомогою військовим і жителям прифронтових громад. Разом із литовськими партнерами він допомагав встановлювати модульні будинки для людей, які через війну втратили своє житло.
У лютому 2024 року Іван, пройшовши курси парамедика та оператора дронів, добровільно вступив до 12-го окремого загону спеціального призначення 112-ї Київської бригади територіальної оборони.
8 червня 2024 року Іван Парамонов загинув під час бойового завдання на Харківщині. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Івана поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото: Фейсбук-сторінка Sasha Moskalenko, Фейсбук-сторінка Євген Бражко.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔15
УКРАЇНА ВСТАНОВИЛА ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН НА ДОНБАСІ
Сьогодні, 30 квітня, в Україні відзначають День прикордонника. Ця дата є символічною, оскільки прив’язана до подій, які відбувалися впродовж березня-квітня 1918 року та завершилися 30 квітня того ж року.
Навесні 1918 року українські війська вели боротьбу на теренах Донбасу. Слов’янська група Армії УНР під командуванням Володимира Сікевича, разом із союзниками, просувалася на схід, звільняючи українські міста й станції від більшовицьких сил.
Ці події стали важливою сторінкою Української революції 1917–1921 років.
30 квітня вояки 1-го Українського полку імені Хмельницького прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке невдовзі завершилося поваленням радянської влади та встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини з донцями, тому Сікевич отримав наказ зупинити просування Слов’янської групи й пропустити вперед німецькі частини.
Звільнення Донбасу завершилося символічним і дуже промовистим актом. У Колпаковому козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовтий і блакитний кольори, які знайшли на станції, а з обох боків намалювали тризуб. Під ним написали: «УНР». До стовпів прикріпили тримачі для українських прапорів.
Священик відслужив молебень і окропив прапори святою водою. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а військо вигукнуло: «Слава!»
Ще тоді всі усвідомлювали, що стають свідками історичного моменту: на східному рубежі українські воїни встановлювали символи державності. Кордон був не просто лінією на мапі, він ставав знаком права України на власну землю, власний прапор і власну державу.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича розташовувався у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню вугільної промисловості.
Минуло понад століття, але ці назви знову є болем у пам’яті українців. Бахмут, Дебальцеве, Микитівка, Краматорськ, Слов’янськ – населені пункти, за які боролися українські воїни у 1918 році, і сьогодні залишаються символами боротьби за східний рубіж держави.
Частина цих територій нині перебуває під тимчасовою окупацією, частина – живе під ворожими ударами та постійною загрозою наступу. І як сто років тому, українські прикордонники боряться за українську суверенність та незалежність. Віддаючи найважливіше – своє життя.
Саме тому 30 квітня, у День прикордонника, ми говоримо не лише про сторінку історії, а про тяглість поколінь, про тих, хто понад століття тому утверджував українські кордони, і про тих, хто захищає їх сьогодні.
Це день сучасних прикордонників – воїнів, які першими зустрічали ворога, тримають оборону на передовій, стоять на державному рубежі, боронять українську землю та щодня виконують свій обов’язок перед країною. Їхня служба – це продовження тієї самої боротьби за цілісність кордону, державність і свободу України.
Дякуємо українським прикордонникам за їх відданість та захист!
Слава Україні!
Сьогодні, 30 квітня, в Україні відзначають День прикордонника. Ця дата є символічною, оскільки прив’язана до подій, які відбувалися впродовж березня-квітня 1918 року та завершилися 30 квітня того ж року.
Навесні 1918 року українські війська вели боротьбу на теренах Донбасу. Слов’янська група Армії УНР під командуванням Володимира Сікевича, разом із союзниками, просувалася на схід, звільняючи українські міста й станції від більшовицьких сил.
Ці події стали важливою сторінкою Української революції 1917–1921 років.
30 квітня вояки 1-го Українського полку імені Хмельницького прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке невдовзі завершилося поваленням радянської влади та встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини з донцями, тому Сікевич отримав наказ зупинити просування Слов’янської групи й пропустити вперед німецькі частини.
Звільнення Донбасу завершилося символічним і дуже промовистим актом. У Колпаковому козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовтий і блакитний кольори, які знайшли на станції, а з обох боків намалювали тризуб. Під ним написали: «УНР». До стовпів прикріпили тримачі для українських прапорів.
Священик відслужив молебень і окропив прапори святою водою. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а військо вигукнуло: «Слава!»
Ще тоді всі усвідомлювали, що стають свідками історичного моменту: на східному рубежі українські воїни встановлювали символи державності. Кордон був не просто лінією на мапі, він ставав знаком права України на власну землю, власний прапор і власну державу.
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича розташовувався у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню вугільної промисловості.
Минуло понад століття, але ці назви знову є болем у пам’яті українців. Бахмут, Дебальцеве, Микитівка, Краматорськ, Слов’янськ – населені пункти, за які боролися українські воїни у 1918 році, і сьогодні залишаються символами боротьби за східний рубіж держави.
Частина цих територій нині перебуває під тимчасовою окупацією, частина – живе під ворожими ударами та постійною загрозою наступу. І як сто років тому, українські прикордонники боряться за українську суверенність та незалежність. Віддаючи найважливіше – своє життя.
Саме тому 30 квітня, у День прикордонника, ми говоримо не лише про сторінку історії, а про тяглість поколінь, про тих, хто понад століття тому утверджував українські кордони, і про тих, хто захищає їх сьогодні.
Це день сучасних прикордонників – воїнів, які першими зустрічали ворога, тримають оборону на передовій, стоять на державному рубежі, боронять українську землю та щодня виконують свій обов’язок перед країною. Їхня служба – це продовження тієї самої боротьби за цілісність кордону, державність і свободу України.
Дякуємо українським прикордонникам за їх відданість та захист!
Слава Україні!
❤18👍5
Пам'яті старшого солдата Володимира Грохоли (позивний «Піфагор»)
Пішов на фронт у 23 роки, бо вважав, що війна без нього «не обійдеться».
Володимир народився 9 грудня 1998 року у селі Ланівці Борщівської громади на Тернопільщині. Захоплювався футболом та тенісом.
Після школи навчався на механіка в Боріщвському агротехнічному коледжі. Згодом служив строкову службу в ЗСУ. Після армії влаштувався у дорожнє підприємство.
У квітні 2022 долучився до 35-окремого стрілецького батальйону. Позивний Піфагор на честь античного математика та філософа отримав через любов до кросвордів, шахів та математичні здібності.
Спершу воював на Сумщині. Згодом підрозділ перевели на Бахмутський напрямок. Хлопець пройшов бої за Часів Яр та Кліщіївку, отримав дві контузії. Пізніше воював на Харківщині та Луганщині.
8 квітня 2024 року загинув при виконанні бойового завдання біля Білогорівки на Луганщині. На жаль, але тіло Героя досі знаходиться на непідконтрольній території.
Світла пам'ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з родинного архіву і Тернопільської облради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пішов на фронт у 23 роки, бо вважав, що війна без нього «не обійдеться».
Володимир народився 9 грудня 1998 року у селі Ланівці Борщівської громади на Тернопільщині. Захоплювався футболом та тенісом.
Після школи навчався на механіка в Боріщвському агротехнічному коледжі. Згодом служив строкову службу в ЗСУ. Після армії влаштувався у дорожнє підприємство.
У квітні 2022 долучився до 35-окремого стрілецького батальйону. Позивний Піфагор на честь античного математика та філософа отримав через любов до кросвордів, шахів та математичні здібності.
Спершу воював на Сумщині. Згодом підрозділ перевели на Бахмутський напрямок. Хлопець пройшов бої за Часів Яр та Кліщіївку, отримав дві контузії. Пізніше воював на Харківщині та Луганщині.
8 квітня 2024 року загинув при виконанні бойового завдання біля Білогорівки на Луганщині. На жаль, але тіло Героя досі знаходиться на непідконтрольній території.
Світла пам'ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з родинного архіву і Тернопільської облради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔13😢7
У радянські часи 1 травня, День солідарності трудящих, був одним із двох головних державних свят, коли на центральних площах усіх міст в обов'язковому порядку відбувалися святкові демонстрації. В Києві колони з представниками навчальних закладів та трудових колективів формувалися далеко від Хрещатика, а потім пішки рушали до місця події.
1 травня 1966 року на киян, які збиралися на таку демонстрацію в районі метро «Більшовик» (тепер – «Шулявська»), чекав сюрприз. На будівлі Київського інституту народного господарства (нині - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість радянського червоного прапора майорів блакитно-жовтий прапор УНР із чорним тризубом посередині. І хоча його швидко зірвали, прапор встигли побачити багато людей. Інші про подробиці цього інциденту дізналися з чуток.
Деталі цієї акції спротиву радянській окупації – в нашій каруселі.
1 травня 1966 року на киян, які збиралися на таку демонстрацію в районі метро «Більшовик» (тепер – «Шулявська»), чекав сюрприз. На будівлі Київського інституту народного господарства (нині - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість радянського червоного прапора майорів блакитно-жовтий прапор УНР із чорним тризубом посередині. І хоча його швидко зірвали, прапор встигли побачити багато людей. Інші про подробиці цього інциденту дізналися з чуток.
Деталі цієї акції спротиву радянській окупації – в нашій каруселі.
👍14
Пам’яті Героя України Біжана Шаропова
Біжан Шаропов був українцем таджицького походження. Друзі називали його таджикобандерівцем.
Народився Біжан 1989 року в Душанбе. Коли йому було шість — переїхав із родиною до Києва. За його спогадами, обожнював у дитинстві наукову фантастику, особливо Станіслава Лема. Тому вступив на природознавчий факультет Києво-Могилянської академії. На молодших курсах працював гідом у науковому музеї «Експериментаріум». З третього курсу влаштувався в Інститут фізіології імені Олександра Богомольця при Національній академії наук.
Був учасником Революції гідності. Після Майдану Біжан та однодумці об’єдналися в «Повстанський загін імені Боба Марлі», який готувався до майбутньої війни. У травні 2014 року Біжан став одним із перших добровольців окремого штурмового батальйону «Айдар». Брав участь у боях на Луганщині. Повернувся з фронту 2015-го, закінчив аспірантуру, продовжив роботу в Інституті фізіології. Працював над методом, що полегшує лікування онкології. Досліджував можливість вирощення органів у лабораторії. Крім того, займався популяризацією науки та науковим активізмом. Брав участь у фестивалях «Дні науки», «Тиждень мозку в Україні» та «Науковий пікнік». Очолював Раду молодих вчених Національної академії медичних наук України.
У 2017 році Біжан з побратимами створили приватну компанію «Українські генетичні технології», яка виготовляла реактиви для біологічних лабораторних досліджень. Відомою в Україні вона стала 2020-го, коли почала виготовляти тест-системи на основі ПЛР для виявлення COVID-19.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Біжан удруге став на захист України. Воював у складі 11-ї окремої роти спецпризначення 112-ї бригади Сил ТрО. Брав участь у боях на Київщині, зокрема в Чорнобильській зоні. З весни захищав Харківщину. Брав участь в обороні Ізюма. У квітні зник безвісти. На початку лютого 2023 року завдяки ДНК-аналізам вдалось встановити, що Біжан Шаропов загинув у боях за Україну
Посмертно Біжану Шаропову присвоєно звання Героя України.
Честь Захисникам!
Євген Проворний
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Біжан Шаропов був українцем таджицького походження. Друзі називали його таджикобандерівцем.
Народився Біжан 1989 року в Душанбе. Коли йому було шість — переїхав із родиною до Києва. За його спогадами, обожнював у дитинстві наукову фантастику, особливо Станіслава Лема. Тому вступив на природознавчий факультет Києво-Могилянської академії. На молодших курсах працював гідом у науковому музеї «Експериментаріум». З третього курсу влаштувався в Інститут фізіології імені Олександра Богомольця при Національній академії наук.
Був учасником Революції гідності. Після Майдану Біжан та однодумці об’єдналися в «Повстанський загін імені Боба Марлі», який готувався до майбутньої війни. У травні 2014 року Біжан став одним із перших добровольців окремого штурмового батальйону «Айдар». Брав участь у боях на Луганщині. Повернувся з фронту 2015-го, закінчив аспірантуру, продовжив роботу в Інституті фізіології. Працював над методом, що полегшує лікування онкології. Досліджував можливість вирощення органів у лабораторії. Крім того, займався популяризацією науки та науковим активізмом. Брав участь у фестивалях «Дні науки», «Тиждень мозку в Україні» та «Науковий пікнік». Очолював Раду молодих вчених Національної академії медичних наук України.
У 2017 році Біжан з побратимами створили приватну компанію «Українські генетичні технології», яка виготовляла реактиви для біологічних лабораторних досліджень. Відомою в Україні вона стала 2020-го, коли почала виготовляти тест-системи на основі ПЛР для виявлення COVID-19.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Біжан удруге став на захист України. Воював у складі 11-ї окремої роти спецпризначення 112-ї бригади Сил ТрО. Брав участь у боях на Київщині, зокрема в Чорнобильській зоні. З весни захищав Харківщину. Брав участь в обороні Ізюма. У квітні зник безвісти. На початку лютого 2023 року завдяки ДНК-аналізам вдалось встановити, що Біжан Шаропов загинув у боях за Україну
Посмертно Біжану Шаропову присвоєно звання Героя України.
Честь Захисникам!
Євген Проворний
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
😢13💔6
Памʼяті енергетика Миколи Білоуса (позивний «Скіф»)
Був світлою, щирою, надійною людиною, завжди готовою допомогти.
Микола народився 18 травня 1979 року в селищі Краснопавлівка Харківської області в багатодітній родині. Дитинство та юність пройшли в Енергодарі на Запоріжчині. Чоловік працював на Запорізькій АЕС.
У лютому 2023 року чоловік добровільно долучився до 80 десантно-штурмової бригади. 22 березня 2024 року під час бойового завдання на Донецькому напрямку біля села Кліщіївка воїн зник безвісти. Понад рік його доля була невідомою. Попрощалися із захисником 29 квітня в Олександрії Кіровоградської області, куди родина переїхала, переживши шість місяців окупації на Запоріжчині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Дмитро Орлов
За матеріалами: Олександрійська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був світлою, щирою, надійною людиною, завжди готовою допомогти.
Микола народився 18 травня 1979 року в селищі Краснопавлівка Харківської області в багатодітній родині. Дитинство та юність пройшли в Енергодарі на Запоріжчині. Чоловік працював на Запорізькій АЕС.
У лютому 2023 року чоловік добровільно долучився до 80 десантно-штурмової бригади. 22 березня 2024 року під час бойового завдання на Донецькому напрямку біля села Кліщіївка воїн зник безвісти. Понад рік його доля була невідомою. Попрощалися із захисником 29 квітня в Олександрії Кіровоградської області, куди родина переїхала, переживши шість місяців окупації на Запоріжчині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Дмитро Орлов
За матеріалами: Олександрійська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢12💔5
УКРАЇНСЬКИЙ ВНЕСОК У ПЕРШУ КОДИФІКОВАНУ КОНСТИТУЦІЮ ЄВРОПИ
Цього дня відзначається велике національне свято Польщі та Литви - День ухвалення Конституції 3 травня.
У 1791 році у Речі Посполитій було ухвалену першу кодифіковану Конституцію в Європі, яка називалась Ustawa rządowa. Конституція стала втіленням ідей Просвітництва в Європі. Згідно з нею Річ Посполита перетворилася на спадкову конституційну монархію, де утверджувалася спадкова форма монархії (замість виборної). Схожа форма державного устрою тоді існувала у Британії.
Потреба у реформі державного правління виникла внаслідок подій першого розподілу Речі Посполитої у 1772 року. Чотирилітній сейм, який діяв між 1788 та 1792 роками, намагався знайти зручний час та простір для здійснення ефективної реформи. У період діяльності Чотирилітнього сейму, Російська імперія, яка всіляко намагалася позбавити Польщу дієздатності, застрягла у війнах з Туреччиною та Швецією, а також мала протистояти антиросійській коаліції у складі Пруссії, Великої Британії та Голландії. Скориставшись цим моментом, прогресивна частина польського політикуму на чолі з королем Станіславом-Августом Понятовським запропонувала Ustawa rządowa, або ж Конституцію 3 травня.
Ухвалення Основного закону відбувалося складно. Дебати тривали понад 6 годин, а сам король виступав тричі із закликом голосувати. Врешті король та члени сейму присягнули Конституції без голосування, що досі викликає певний скепсис у істориків щодо її законності.
Одним із авторів Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та католицький священик Гуго Коллонтай. Уродженець сучасної Тернопільщини, Коллонтай був нащадком православної шляхти, що спершу перейшла в уніатство, а згодом у римо-католицизм.
Іншим автором Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та письменник Юліан Урсин Нємцевич. Уродженець Берестейщини, Нємцевич з юності захоплювався українським фольклором. Саме він одним із перших став використовувати поняття “дума” для позначення ліро-епічних пісенних творів.
Цього дня відзначається велике національне свято Польщі та Литви - День ухвалення Конституції 3 травня.
У 1791 році у Речі Посполитій було ухвалену першу кодифіковану Конституцію в Європі, яка називалась Ustawa rządowa. Конституція стала втіленням ідей Просвітництва в Європі. Згідно з нею Річ Посполита перетворилася на спадкову конституційну монархію, де утверджувалася спадкова форма монархії (замість виборної). Схожа форма державного устрою тоді існувала у Британії.
Потреба у реформі державного правління виникла внаслідок подій першого розподілу Речі Посполитої у 1772 року. Чотирилітній сейм, який діяв між 1788 та 1792 роками, намагався знайти зручний час та простір для здійснення ефективної реформи. У період діяльності Чотирилітнього сейму, Російська імперія, яка всіляко намагалася позбавити Польщу дієздатності, застрягла у війнах з Туреччиною та Швецією, а також мала протистояти антиросійській коаліції у складі Пруссії, Великої Британії та Голландії. Скориставшись цим моментом, прогресивна частина польського політикуму на чолі з королем Станіславом-Августом Понятовським запропонувала Ustawa rządowa, або ж Конституцію 3 травня.
Ухвалення Основного закону відбувалося складно. Дебати тривали понад 6 годин, а сам король виступав тричі із закликом голосувати. Врешті король та члени сейму присягнули Конституції без голосування, що досі викликає певний скепсис у істориків щодо її законності.
Одним із авторів Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та католицький священик Гуго Коллонтай. Уродженець сучасної Тернопільщини, Коллонтай був нащадком православної шляхти, що спершу перейшла в уніатство, а згодом у римо-католицизм.
Іншим автором Конституції 3 травня був полонізований український шляхтич та письменник Юліан Урсин Нємцевич. Уродженець Берестейщини, Нємцевич з юності захоплювався українським фольклором. Саме він одним із перших став використовувати поняття “дума” для позначення ліро-епічних пісенних творів.
❤9👍2