В УГЛАХ ЗАВЕРШИЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИ
В селі Угли Сарненської громади Сарненського району Рівненської області завершились пошукові роботи на місці поховання мешканців села - поляків та українців, які трагічно загинули у роки Другої світової війни.
Члени експедиції обстежили територію де за усними свідченнями мало знаходитись масове поховання, на місці якого встановлено хрест і таблиця зі списком. Територія пошукових робіт становила кілька сотень квадратних метрів. Масового поховання жертв подій травня 1943 року не виявлено.
Водночас учасники експедиції віднайшли місце, де була каплиця та зафіксували цвинтарні цивільні німецькі поховання. В ході пошукових робіт вдалось віднайти та зафіксувати одне одиночне нетипове поховання на глибині близько одного метра. Це останки чоловіка, за попереднім висновком віком 35-55 років, який лежить перевернутий боком. Без додаткових досліджень не можна стверджувати до якого історичного періоду належить загиблий чи померлий.
Замовником пошукових робіт є Український інститут національної пам'яті. Дозвіл на проведення пошукових робіт в 2025 році було надано Міністерством культури України Комунальному підприємству Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій та політичних репресій «Доля». Запит щодо можливості проведення таких робіт в селі Угли було ініційовано головою товариства «Польсько-українське примирення» – Кароліною Романовською. Експедицію організовано у партнерстві з Поморським медичним університетом (Республіка Польща).
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зауважив, що попри окремі випадки антиукраїнських провокацій, Інститут продовжує належно виконувати міждержавні домовленості, метою яких є гідне пошанування жертв та налагодження подальшого українсько-польського історичного діалогу.
«Я абсолютно поділяю слова президента Польщі пана Кароля Навроцького, які він висловив у ході зустрічі з президентом України паном Володимиром Зеленським: російська дезінформація намагається помітно впливати на наші міждержавні стосунки. Маємо покласти цьому край», - наголосив Голова УІНП.
Водночас у соціальних мережах з’являються упереджені публікації, щодо пошукових робіт, які ігнорують чи дискредитують участь української сторони.
Такий підхід може сприяти формуванню неповного чи хибного уявлення про характер українсько-польської співпраці та зусилля, що докладаються для відновлення спільної трагічної пам’яті та історії. Варто наголосити, що Україна, попри складні обставини, пов’язані з триваючою війною, забезпечує залучення необхідних ресурсів і фахівців для проведення відповідних робіт.
Ця діяльність здійснюється у надзвичайно непростих умовах та є свідченням відданості спільним гуманітарним та гуманістичним цінностям і принципам взаємної поваги.
В селі Угли Сарненської громади Сарненського району Рівненської області завершились пошукові роботи на місці поховання мешканців села - поляків та українців, які трагічно загинули у роки Другої світової війни.
Члени експедиції обстежили територію де за усними свідченнями мало знаходитись масове поховання, на місці якого встановлено хрест і таблиця зі списком. Територія пошукових робіт становила кілька сотень квадратних метрів. Масового поховання жертв подій травня 1943 року не виявлено.
Водночас учасники експедиції віднайшли місце, де була каплиця та зафіксували цвинтарні цивільні німецькі поховання. В ході пошукових робіт вдалось віднайти та зафіксувати одне одиночне нетипове поховання на глибині близько одного метра. Це останки чоловіка, за попереднім висновком віком 35-55 років, який лежить перевернутий боком. Без додаткових досліджень не можна стверджувати до якого історичного періоду належить загиблий чи померлий.
Замовником пошукових робіт є Український інститут національної пам'яті. Дозвіл на проведення пошукових робіт в 2025 році було надано Міністерством культури України Комунальному підприємству Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій та політичних репресій «Доля». Запит щодо можливості проведення таких робіт в селі Угли було ініційовано головою товариства «Польсько-українське примирення» – Кароліною Романовською. Експедицію організовано у партнерстві з Поморським медичним університетом (Республіка Польща).
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров зауважив, що попри окремі випадки антиукраїнських провокацій, Інститут продовжує належно виконувати міждержавні домовленості, метою яких є гідне пошанування жертв та налагодження подальшого українсько-польського історичного діалогу.
«Я абсолютно поділяю слова президента Польщі пана Кароля Навроцького, які він висловив у ході зустрічі з президентом України паном Володимиром Зеленським: російська дезінформація намагається помітно впливати на наші міждержавні стосунки. Маємо покласти цьому край», - наголосив Голова УІНП.
Водночас у соціальних мережах з’являються упереджені публікації, щодо пошукових робіт, які ігнорують чи дискредитують участь української сторони.
Такий підхід може сприяти формуванню неповного чи хибного уявлення про характер українсько-польської співпраці та зусилля, що докладаються для відновлення спільної трагічної пам’яті та історії. Варто наголосити, що Україна, попри складні обставини, пов’язані з триваючою війною, забезпечує залучення необхідних ресурсів і фахівців для проведення відповідних робіт.
Ця діяльність здійснюється у надзвичайно непростих умовах та є свідченням відданості спільним гуманітарним та гуманістичним цінностям і принципам взаємної поваги.
👍13❤3
Пам’яті молодшого сержанта, оператора БПЛА Андрія Степаненка
Як і багато співвітчизників, добровільно змінив мирне життя на боротьбу за Україну.
Андрій народився 2 квітня 1989 року у Тернополі, зростав у родині двох знаних у місті лікарів. Він навчався у Чортківській гімназії «Рідна школа», згодом – у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника та Вищій суспільно-природничій школі імені Вінцента Поля в Любліні.
У вересні 2024 року Андрій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив зовнішнім пілотом (оператором) БПЛА взводу БПаК мотопіхотного батальйону у званні молодшого сержанта. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на різних напрямках фронту – у Харківській, Дніпропетровській, Херсонській та Запорізькій областях. Чітко виконував бойові завдання та залишався вірним присязі до останнього.
У ніч на 11 березня 2026 року Андрій Степаненко загинув поблизу населеного пункту Юрківка Запорізької області внаслідок влучання ворожого FPV-дрона.
Вічна слава і шана Герою!
За матеріалами Чортків.City, Чортківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Як і багато співвітчизників, добровільно змінив мирне життя на боротьбу за Україну.
Андрій народився 2 квітня 1989 року у Тернополі, зростав у родині двох знаних у місті лікарів. Він навчався у Чортківській гімназії «Рідна школа», згодом – у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника та Вищій суспільно-природничій школі імені Вінцента Поля в Любліні.
У вересні 2024 року Андрій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив зовнішнім пілотом (оператором) БПЛА взводу БПаК мотопіхотного батальйону у званні молодшого сержанта. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на різних напрямках фронту – у Харківській, Дніпропетровській, Херсонській та Запорізькій областях. Чітко виконував бойові завдання та залишався вірним присязі до останнього.
У ніч на 11 березня 2026 року Андрій Степаненко загинув поблизу населеного пункту Юрківка Запорізької області внаслідок влучання ворожого FPV-дрона.
Вічна слава і шана Герою!
За матеріалами Чортків.City, Чортківська міська рада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢11💔4
Пам'яті головного сержанта Руслана Єльцова (позивний «Бонхед»)
Він загинув під час штурму, зі зброєю в руках.
Руслан народився в селі Русин Яр Костянтинівського району Донецької області. Навчався у Миколо-Полтавській школі, а згодом вступив до Костянтинівського індустріального фахового коледжу, де здобув фах механіка.
26 червня 2020 року він підписав контракт зі Збройними силами України. Із відзнакою завершив навчання у школі морського піхотинця та розпочав службу у 503-му окремому батальйоні морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
З початком повномасштабного вторгнення РФ Руслан брав участь в обороні Київщини, а згодом воював на Харківському напрямку. Після підготовки у Великій Британії служив головним сержантом роти у 38-й окремій бригаді морської піхоти. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки фронту – Авдіївку, Красногорівку, Марʼїнку, Вугледар, Новомихайлівку, Велику Новосілку та Піски.
Руслан Єльцов прийняв свій останній бій 12 вересня 2023 року біля села Новодонецьке на Донеччині.
Захисника відзначено медаллю «Патріоту Незалежної України», відзнакою командира військової частини А1275, пам’ятним нагрудним знаком 503 ОБМП, медалями «За взірець у військовій службі» ІІ та ІІІ ступенів, нагрудним знаком «За зразкову службу», відзнакою «За оборону України» та медаллю «За поранення». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Герою України!
Ірина Жалоба
Фото надані Дмитром Терновим
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Він загинув під час штурму, зі зброєю в руках.
Руслан народився в селі Русин Яр Костянтинівського району Донецької області. Навчався у Миколо-Полтавській школі, а згодом вступив до Костянтинівського індустріального фахового коледжу, де здобув фах механіка.
26 червня 2020 року він підписав контракт зі Збройними силами України. Із відзнакою завершив навчання у школі морського піхотинця та розпочав службу у 503-му окремому батальйоні морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
З початком повномасштабного вторгнення РФ Руслан брав участь в обороні Київщини, а згодом воював на Харківському напрямку. Після підготовки у Великій Британії служив головним сержантом роти у 38-й окремій бригаді морської піхоти. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки фронту – Авдіївку, Красногорівку, Марʼїнку, Вугледар, Новомихайлівку, Велику Новосілку та Піски.
Руслан Єльцов прийняв свій останній бій 12 вересня 2023 року біля села Новодонецьке на Донеччині.
Захисника відзначено медаллю «Патріоту Незалежної України», відзнакою командира військової частини А1275, пам’ятним нагрудним знаком 503 ОБМП, медалями «За взірець у військовій службі» ІІ та ІІІ ступенів, нагрудним знаком «За зразкову службу», відзнакою «За оборону України» та медаллю «За поранення». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Герою України!
Ірина Жалоба
Фото надані Дмитром Терновим
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16
29 БЕРЕЗНЯ 1906 НАРОДИВСЯ МАКАР МУХА - МАЙСТЕР НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО РОЗПИСУ, УКРАЇНСЬКИЙ ХУДОЖНИК ТА ОДИН З ФУНДАТОРІВ СТАНКОВОГО ДЕКОРАТИВНОГО ЖИВОПИСУ
Його ім’я менш відоме, ніж таких видатних майстринь “наївного мистецтва”, як Катерина Білокур або Марія Приймаченко. Водночас спадщина Макара Мухи нараховує близько 5 тисяч робіт різного формату, які репрезентують українське народне мистецтво. Про життя та творчість митця у каруселі ⬇️
Його ім’я менш відоме, ніж таких видатних майстринь “наївного мистецтва”, як Катерина Білокур або Марія Приймаченко. Водночас спадщина Макара Мухи нараховує близько 5 тисяч робіт різного формату, які репрезентують українське народне мистецтво. Про життя та творчість митця у каруселі ⬇️
❤18
Пам’яті кулеметника Михайла Жлуктенка (позивний «Майкл»)
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З шести років займався фехтуванням. У 2007 ріоці Михайло закінчив навчання в «Олімпійському фаховому коледжі імені Івана Піддубного».
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки. Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність». Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З шести років займався фехтуванням. У 2007 ріоці Михайло закінчив навчання в «Олімпійському фаховому коледжі імені Івана Піддубного».
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки. Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність». Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20❤1
УКРАЇНСЬКИЙ ОЛІГАРХ. 140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ТЕРЕЩЕНКА
Цього дня минає 140 років з дня народження видатного українського промисловця, фінансиста та мецената – Михайла Терещенка.
Михайло Терещенко народився у Києві і став нащадком видатного козацько-шляхетського роду Терещенків, який розбагатів в роки Кримської війни на постачанні хліба та корабельного лісу, а потім масштабував статки, вклавшись у цукроваріння.
Попри багатство родини, Михайло досить суворо виховувався. Навчався в Київській гімназії. Згодом вивчав економіку у Ляйпцизькому та право у Московському університетах. Згодом викладав римське право у Московському університеті, однак покинув виш в знак протесту проти втручання в керівництво імператорською владою.
Перед Першою світовою війною певний час займався розвитком театрів та керував спільно з сестрами видавництвом “Сірін”. Паралельно з цим Михайло Терещенко управляв величезною бізнес-імперією власної родини. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку. Статки Михайла Терещенка оцінювались в 70 мільйонів карбованців.
Активно займався меценатством, зокрема виділяв кошти на побудову Київського політехнічного інституту, лікарні ОХМАДИТ, Київської консерваторії.
З початком Першої світової співпрацював з Червоним Хрестом, а згодом очолював Київський військово-промисловий комітет. Після Лютневої революції 1917 року запрошений на посаду міністра фінансів у Тимчасовий уряд Росії. Представляв його на перемовинах з Українською Центральною Радою. Зокрема, підтримував перехід під юрисдикцію УЦР всіх південно-українських губерній, що де-факто означало визнання національно-державної території України.
Пізніше був арештований більшовиками, однак зміг втекти у Фінляндію завдяки хабарю. В еміграції почав життя з нуля, втративши всі статки. Працював у фінансовій сфері, був співвласником кількох банків, мав бізнес-інтереси у Африці, зокрема на Мадагаскарі та Мозамбіку. При цьому Михайло Терещенко активно підтримував українських мігрантів, особливо діячів науки та культури. Помер у 1956 році.
Цього дня минає 140 років з дня народження видатного українського промисловця, фінансиста та мецената – Михайла Терещенка.
Михайло Терещенко народився у Києві і став нащадком видатного козацько-шляхетського роду Терещенків, який розбагатів в роки Кримської війни на постачанні хліба та корабельного лісу, а потім масштабував статки, вклавшись у цукроваріння.
Попри багатство родини, Михайло досить суворо виховувався. Навчався в Київській гімназії. Згодом вивчав економіку у Ляйпцизькому та право у Московському університетах. Згодом викладав римське право у Московському університеті, однак покинув виш в знак протесту проти втручання в керівництво імператорською владою.
Перед Першою світовою війною певний час займався розвитком театрів та керував спільно з сестрами видавництвом “Сірін”. Паралельно з цим Михайло Терещенко управляв величезною бізнес-імперією власної родини. Був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку. Статки Михайла Терещенка оцінювались в 70 мільйонів карбованців.
Активно займався меценатством, зокрема виділяв кошти на побудову Київського політехнічного інституту, лікарні ОХМАДИТ, Київської консерваторії.
З початком Першої світової співпрацював з Червоним Хрестом, а згодом очолював Київський військово-промисловий комітет. Після Лютневої революції 1917 року запрошений на посаду міністра фінансів у Тимчасовий уряд Росії. Представляв його на перемовинах з Українською Центральною Радою. Зокрема, підтримував перехід під юрисдикцію УЦР всіх південно-українських губерній, що де-факто означало визнання національно-державної території України.
Пізніше був арештований більшовиками, однак зміг втекти у Фінляндію завдяки хабарю. В еміграції почав життя з нуля, втративши всі статки. Працював у фінансовій сфері, був співвласником кількох банків, мав бізнес-інтереси у Африці, зокрема на Мадагаскарі та Мозамбіку. При цьому Михайло Терещенко активно підтримував українських мігрантів, особливо діячів науки та культури. Помер у 1956 році.
❤15
Пам’яті сержанта Віталія Шеліха (позивні «Дєд» і «Батя»)
Не уявляв життя без роботи на землі
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР - на різних приватних підприємствах.
У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони
У 2022 хотів повернутися до 95 окремої десантно-штурмової бригади, проте не пройшов за віком, тому Віталій влаштувався служити механіком-водієм в інженерно-саперну роту.
Віталій загинув 18 березня 2024 під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині - підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ "Град".
Поховали воїна у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не уявляв життя без роботи на землі
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР - на різних приватних підприємствах.
У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони
У 2022 хотів повернутися до 95 окремої десантно-штурмової бригади, проте не пройшов за віком, тому Віталій влаштувався служити механіком-водієм в інженерно-саперну роту.
Віталій загинув 18 березня 2024 під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині - підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ "Град".
Поховали воїна у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔3