#FightForUkraine
Сьогодні свій ювілей мав святкувати Олександр Марченко – підприємець, військовослужбовець, політик і народний депутат України 8-го скликання. Проте 6 березня 2022 року він віддав своє життя, захищаючи Київщину від російського вторгнення.
Народився Олександр Марченко 14 січня 1965 року в селі Рибчинці Вінницької області.
Здобув фах інженера-будівельника в Київському будівельному технікумі та закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом за спеціальністю «менеджмент організацій».
Протягом життя Олександр займав різні посади в будівельних підприємствах, а згодом став власником та керівником ПП «Каменяр» і головою правління ТДВ «Білоцерківський кар’єр». З 2008 року він почав брати активну участь в політичному житті країни.
В ролі політика Олександр Марченко був депутатом Білоцерківської міської ради, очільником партійних організацій, а в 2014 році він був обраний народним депутатом України.
Попри все, у тому ж 2014 році Олександр вирішив не залишатися осторонь відбиття російської агресії, а тому взяв участь у АТО в складі 72-ї окремої механізованої бригади. Внаслідок обстрілу українських позицій під містом Хрустальний (тодішнім Красний Луч) отримав поранення і продовжив допомагати захищати країну вже в ролі волонтера.
З першого дня повномасштабного вторгнення Росії Олександр Марченко почав збирати своїх знайомих, щоб долучитися до оборони України в лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Вже 25 лютого 2022 року добровольці вступили в бій у Мощині на Київщині.
Завдяки своїм інженерним та організаційним навичкам Олександр чудово проявив себе в ролі командира позиції. Він завжди ставив життя своїх підлеглих вище за власне. Саме тому, 6 березня 2022 року, в критичній ситуації він надав їм наказ відступати, а сам разом з іншими трьома бійцями прикрив їхній відступ ціною власного життя.
Олександр Марченко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам'ятною відзнакою «За оборону Авдіївки». З 28 липня 2022 року вулицю Чайковського в Білій Церкві було перейменовано на честь померлого захисника.
Сьогодні свій ювілей мав святкувати Олександр Марченко – підприємець, військовослужбовець, політик і народний депутат України 8-го скликання. Проте 6 березня 2022 року він віддав своє життя, захищаючи Київщину від російського вторгнення.
Народився Олександр Марченко 14 січня 1965 року в селі Рибчинці Вінницької області.
Здобув фах інженера-будівельника в Київському будівельному технікумі та закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом за спеціальністю «менеджмент організацій».
Протягом життя Олександр займав різні посади в будівельних підприємствах, а згодом став власником та керівником ПП «Каменяр» і головою правління ТДВ «Білоцерківський кар’єр». З 2008 року він почав брати активну участь в політичному житті країни.
В ролі політика Олександр Марченко був депутатом Білоцерківської міської ради, очільником партійних організацій, а в 2014 році він був обраний народним депутатом України.
Попри все, у тому ж 2014 році Олександр вирішив не залишатися осторонь відбиття російської агресії, а тому взяв участь у АТО в складі 72-ї окремої механізованої бригади. Внаслідок обстрілу українських позицій під містом Хрустальний (тодішнім Красний Луч) отримав поранення і продовжив допомагати захищати країну вже в ролі волонтера.
З першого дня повномасштабного вторгнення Росії Олександр Марченко почав збирати своїх знайомих, щоб долучитися до оборони України в лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Вже 25 лютого 2022 року добровольці вступили в бій у Мощині на Київщині.
Завдяки своїм інженерним та організаційним навичкам Олександр чудово проявив себе в ролі командира позиції. Він завжди ставив життя своїх підлеглих вище за власне. Саме тому, 6 березня 2022 року, в критичній ситуації він надав їм наказ відступати, а сам разом з іншими трьома бійцями прикрив їхній відступ ціною власного життя.
Олександр Марченко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам'ятною відзнакою «За оборону Авдіївки». З 28 липня 2022 року вулицю Чайковського в Білій Церкві було перейменовано на честь померлого захисника.
😢25💔9🔥2
🗓 Сьогодні ми згадуємо видатного сходознавця, перекладача, історика та одного із засновників Української академії наук — Агатангела Кримського. Його життя — це історія незламної відданості науці, збереження культурної спадщини та боротьби за українську ідентичність.
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас черговий допис.
❤27🔥3
«Історії з архівів КГБ – “вічнозелена тема”, до якої завжди буде інтерес», – каже історик Едуард Андрющенко. Він – відомий дослідник архівів радянських спецслужб, які узагальнено називають «архівами КГБ». На основі власних досліджень Андрющенко написав книгу – «Архіви КГБ. Невигадані історії». І саме працював над наступною – про Віктора Петрова (Домонтовича), радянського шпигуна в українському авангарді, коли записувався подкаст.
З розмови з Едуардом Андрющенком ви дізнаєтеся, як працювати з архівами КГБ; чим вони можуть бути корисні; які справи реально знайти, а які – практично знищено; як діяла система та як вона взаємодіяла з українською дійсністю. А також відкриєте для себе багато неочікуваних, абсурдних чи захопливих історій з архівних справ. Наприклад, про киянина-шпигуна північнокорейської розвідки або крадіжку паспорта в онуки Івана Франка.
Слухайте подкаст (На)пам'ять на доступних подкаст-платформах за посиланням.
З розмови з Едуардом Андрющенком ви дізнаєтеся, як працювати з архівами КГБ; чим вони можуть бути корисні; які справи реально знайти, а які – практично знищено; як діяла система та як вона взаємодіяла з українською дійсністю. А також відкриєте для себе багато неочікуваних, абсурдних чи захопливих історій з архівних справ. Наприклад, про киянина-шпигуна північнокорейської розвідки або крадіжку паспорта в онуки Івана Франка.
Слухайте подкаст (На)пам'ять на доступних подкаст-платформах за посиланням.
👍18❤4
Продовжуємо розповідати історії Героїв в рамках проєкту «Герої наших вулиць» — проєкту про пам'ять, що розповідає про імена, які ви відтепер бачите в міському просторі. Поки про 12 імен, але ми прагнемо розповісти про всіх. Щоб пам'ятати їх щодня. Щоб перемогти в боротьбі за нас самих.
Сьогодні — про Пашу Лі. Талановитого українського актора. Митця, щиро закоханого у театр, кіно, телебачення, блогерство. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії — волонтера в Ірпені на Київщині.
Проєкт створений командою Стріткод за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам'яті та платформи Меморіал Героїв.
Художник — Сергій Федоров❤️
Дизайнери — Поліна Полівод, Олександр Івашко❤️
Сьогодні — про Пашу Лі. Талановитого українського актора. Митця, щиро закоханого у театр, кіно, телебачення, блогерство. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії — волонтера в Ірпені на Київщині.
Проєкт створений командою Стріткод за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам'яті та платформи Меморіал Героїв.
Художник — Сергій Федоров❤️
Дизайнери — Поліна Полівод, Олександр Івашко❤️
❤16💔6👍3
Олексій Алмазов — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, учасник визвольних змагань, який присвятив життя боротьбі за незалежність України.
Народився 18 січня 1885 року в Херсоні. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, після чого служив у російській армії. У роки Першої світової війни командував артилерійським дивізіоном, здобув військовий досвід і авторитет як талановитий командир.
У 1917 році активно долучився до українізації частин російської армії, заснував 1-й український артилерійський дивізіон. У 1918 році очолив артилерію Окремого Запорізького загону, брав участь у визволенні Криму від більшовиків.
Під час визвольних змагань командував артилерією Армії УНР. У 1920-х роках емігрував до Польщі. Там здобув освіту в Українській господарській академії в Подєбрадах і активно займався громадською діяльністю.
Олексій Алмазов залишив слід не лише як військовий, а й як меценат, підтримуючи українських гімназистів у Луцьку. Помер 13 грудня 1936 року, похований на православному цвинтарі в Луцьку.
Його постать — приклад самовідданого служіння Україні, яке надихає покоління українців.
Народився 18 січня 1885 року в Херсоні. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, після чого служив у російській армії. У роки Першої світової війни командував артилерійським дивізіоном, здобув військовий досвід і авторитет як талановитий командир.
У 1917 році активно долучився до українізації частин російської армії, заснував 1-й український артилерійський дивізіон. У 1918 році очолив артилерію Окремого Запорізького загону, брав участь у визволенні Криму від більшовиків.
Під час визвольних змагань командував артилерією Армії УНР. У 1920-х роках емігрував до Польщі. Там здобув освіту в Українській господарській академії в Подєбрадах і активно займався громадською діяльністю.
Олексій Алмазов залишив слід не лише як військовий, а й як меценат, підтримуючи українських гімназистів у Луцьку. Помер 13 грудня 1936 року, похований на православному цвинтарі в Луцьку.
Його постать — приклад самовідданого служіння Україні, яке надихає покоління українців.
❤16👍3