#FightForUkraine

Антон Смецький був талановитим танцівником і хореографом, ставив та виконував номери для багатьох українських зірок і брав участь у відомих телепроєктах. Проте з початком повномасштабного вторгнення Росії він залишив свою кар’єру, щоб стати на захист України.

Народився Антон у Донецьку й вже з п’яти років почав займатися танцями – спочатку народними, а потім сучасними. Згодом він переїхав до Києва, де його талант побачили професійні продюсери. Кар’єра молодого танцівника розвивалася швидко: він гастролював країною, знімався у кліпах та брав участь у телепроєктах «Шанс», «Фабрика зірок» і «Шоуманія».

Проте вже тоді російська агресія не оминула життя Антона – двоє його братів, які залишилися на окупованій території Донеччини, були примусово мобілізовані в збройні формування бойовиків та загинули у війні проти України. Обірвався зв’язок і з іншими родичами на тимчасово окупованих територіях.

Вже з перших днів повномасштабного російського вторгнення Антон Смецький вирішив долучитися до Сил оборони. Коли його дружина та малолітня донька виїхали в безпечне місце, він приєднався до Київського ТрО, а пізніше став сапером у 116-й окремій механізованій бригаді.

Влітку 2023 року, під час боїв поблизу Роботиного, Антон Смецький отримав серйозне поранення і втратив ногу. Ця травма стала сильним ударом для колишнього танцівника, але після тяжкої фізичної та психологічної реабілітації він не тільки повернувся на фронт, але й не покинув мрії займатися танцями – ставити хореографічні шоу і навчати дітей.

Антона Смецького було нагороджено відзнакою Міністерства оборони України «За поранення», нагрудним знаком «Учасник бойових дій» та медаллю «За хоробрість в бою».

24 червня 2024 року Антон Смецький загинув на фронті.

«Історію він уважав одним з засобів для зрозуміння і оцінки життя, – сам мав усе політичні аспірації і не раз вагався, що важніше – писати історію чи її творити», – так писав Іван Крипʼякевич про Степана Томашівського.

Його вважають одним з істориків, які вплинули на національну свідомість на Галичині.

9 січня від дня народження Томашівського виповнюється 150 років.

У наукову спільноту він увійшов як учень Михайла Грушевського. Досліджував політичну історію західноукраїнських земель і політичну історію Центральної і Східної Європи 17 ст.; історію церкви в Україні. Томашівський приділяв увагу політиці гетьмана Мазепи та угорському повстанню 1703–1711 років. Працював над етнографічною мапою розселення українців на початку 20 ст.

Водночас Томашівський поєднував історичні дослідження з викладанням, громадською, політичною, дипломатичною діяльністю і публіцистикою. Залученість у життя своєї громади на Галичині формувала його політичну позицію, що своєю чергою впливало на наукові зацікавлення.

До Першої світової війни Степан Томашівський долучився до заснування українських партій на Галичині та відстоював політичне представлення українців у парламенті Австро-Угорщини. Вважав, що так можна досягти більшої автономії.

Наприкінці Першої світової він уже був переконаний, що українцям потрібно покладатися на власні сили. Тож взяв участь у підготовці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та листопадового повстання у 1918 році. Згодом був радником дипломатичної місії уряду ЗУНР на мирній конференції у Парижі, де визначався повоєнний устрій Європи.

В останні 10 років життя на еміграції заглибився у дослідження історії церкви. Як публіцист – аналізував поразку національно-визвольних змагань та намагався окреслити нову програму дій. В одній зі своїх публіцистичних статей в «Українському слові» писав про потребу усвідомити трагічність становища, позбутися політичного романтизму, налагодити позитивну працю, щоб «націю виховати, заки виб'є нова година всенародного діла!».

Народився Никанор Онацький на хуторі Хоменковому Гадяцького повіту Полтавщини. Закінчив народну школу, а в 1891 році – Гадяцьке повітове училище, де виявив неабиякий хист до малювання. Тож з 1899 року опанував фах художника в Московському Строганівському училищі, Одеському художньому училищі та Петербурзькій Академії мистецтв.

У 1905 році залишає академію та їде в Україну, а з 1906 року починає вчителювати у Лебединській гімназії. Саме у Лебедині Никанор одружується з Надією Кривошеєвою, невдовзі у подружжя народжуються діти.

Паралельно з початком викладання Никанор Онацький публікує свій перший вірш «Погук» у полтавському часописі «Рідний край». В 1908 році бере участь у випуску альманаху «З неволі». Широко відомим як художник Никанор Онацький стає 1911 року, коли в Києві відкривається перша українська художня виставка, де його роботи мали чималий успіх.

З 1913 року викладає в Сумському кадетському корпусі, а 1920 року організовує в місті історико-художній музей і дарує туди свою колекцію картин. Протягом наступних 11 років Никанор Онацький керує музеєм та інтенсивно займається живописом.

З 1928-го року за квартирою Онацьких та музеєм був встановлений нагляд, Никанора Онацького переслідують і цькують. Через це вони були змушені залишити Суми і 1933-го переїздять до Полтави, де Никанору одразу запропонували організувати й очолити відділ етнографії у краєзнавчому музеї.

Наприкінці 1934 року Онацький на кілька місяців потрапляє до полтавської в’язниці, де пише великий цикл віршів «За гратами». 27 липня 1935 року Никанора Харитоновича заарештовують вдруге, але до кінця року митця звільняють. Вже у вересні 1937 року він був вкотре заарештований і звинувачений у контрреволюційній діяльності. 23 листопада 1937 року Никанора Харитоновича Онацького без суду, а лише за постановою особливої «трійки», розстріляли.

У 1956 році Никанор Онацький був посмертно реабілітований. Сьогодні Сумський художній музей його імені, а написані ним полотна зберігаються в музеях Полтави, Сум і Харкова.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
150 років тому, 10 січня 1875 року, народився український військовий та громадський діяч, полковник, повстанський отаман, борець за незалежність України у XX столітті, Костянтин Здобудь-Воля (справжнє прізвище – Блоха).

Костянтин Здобудь-Воля народився в козацькій родині в станиці Кримській на Кубані. Закінчив Ярославську гімназію, де здобув фах вчителя, а згодом Чугуївське юнкерське училище.

Під час Першої світової війни командував батальйоном піхоти 25-го стрілецького полку російської армії. Згодом перебував у німецькому таборі для полонених в Зальцведелі, де став одним із організаторів українського руху в таборах для військовополонених.

Після підписання 9 лютого 1918 року Брест-Литовського мирного договору було ухвалено рішення про організаційне оформлення військовополонених-українців в складі української дивізії і відправлення її на Батьківщину. Кость Блоха став організатором і командиром 2-го полку 1-ї Синьої дивізії. Місцем його формування було волинське село Голоби неподалік міста Ковеля.

Після присяги на вірність Українській Державі, Костя Блоху було призначено командиром Окремого чорноморського коша, дислокованого в Бердичеві. В листопаді 1918 року він повертається на Кубань.

Кость Здобудь-Воля займався літературною працею. Писав статті й вірші. Після переїзду до Харкова брав участь у тогочасному літературному процесі. Зустрічався з основоположником і теоретиком українського футуризму, поетом Михайлом Семенком та іншими митцями. Уклав український буквар та пропонував його до друку для освітніх установ.

На початку 1921 року виїхав із Харкова в Миколаївський повіт, де влаштувався на посаду інструктора з позашкільної освіти, і почав займатися національним повстанським рухом.

Здобудь-Воля веде організаційну роботу серед населення Холодноярської республіки. Налагоджує зв'язки з Головним Отаманом Холодного Яру Герасимом Нестеренком-Орлом.

У зв'язку з неможливістю перемогти повстанський рух і значну підтримку в українського населення, більшовицькі окупанти розробили ряд спецоперацій з нейтралізації та захоплення повстанських лідерів. У серпні 1922 року його виманили до Києва інфільтровані в український повстанський рух чекісти, ніби на зустріч з підпільною отаманською радою.

Був засуджений до страти. 9 лютого 1923 року Кость Здобудь-Воля загинув в бою із співробітниками ГПУ, під час повстання холодноярських отаманів у Лук'янівській в'язниці міста Києва.