✨ Вітаємо з Різдвом Христовим та прийдешнім Новим 2025 роком!

Цьогорічні свята знову приходять у час, коли наша країна веде боротьбу за своє майбутнє. Але Різдво нагадує нам, що навіть у найтемніші часи світло не згасає, а стає дороговказом.

Ми разом продовжуємо боротися за Україну – на передовій, у тилу, у кожній сфері життя. Нехай це Різдво стане джерелом тепла, надії та віри у те, що наша спільна боротьба наближає нас до світлого майбутнього.

Нехай 2025 рік стане роком сили, витримки та згуртованості для кожного з нас.

З вірою в те, що світло переможе темряву,
Український інститут національної пам’яті

27 грудня у Львові відбудеться церемонія перепоховання видатного громадського діяча, правозахисника, дисидента та учасника руху опору в Україні Данила Шумука (1914–2004).

Прах борця за свободу буде похоронено на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря поруч з похованнями багатьох інших представників і представниць дисидентського руху.

Перепоховання відбувається за ініціативи родини Данила Шумука та небайдужих військовослужбовців Сил безпеки та оборони України, що була підтримана Українським інститутом національної пам’яті й Львівською міською радою. Перенесення праху вдалося реалізувати завдяки спільним зусиллям військовослужбовців 13-ої бригади НГУ «Хартія» та співробітників СБУ.

Розклад церемонії:

– 14:00 – Чин похорону в Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла (вул. Театральна, 11).

– 15:00 – Чин перепоховання на Личаківському цвинтарі (вул. Мечникова, 33).

– 17:30 – Лекція «Данило Шумук – в'язень трьох окупаційних режимів» у Львівській міській раді (пл. Ринок, 1).

У Львові з’явилась вулиця Рафаеля Лемкіна

19 грудня на сесії Львівської міської ради місцеві депутати підтримали перейменування вулиці на честь знакової особистості у сфері дослідження пам’яті та прав людини – юриста Рафаеля Лемкіна.

На честь Рафаеля Лемкіна перейменували вулицю Малинову в Шевченківському районі Львова. Рафаель Лемкін – це польсько-американський юрист єврейського походження, який створив та обґрунтував юридичне поняття «геноцид». Був першим із фахівців міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права.

Український інститут національної пам’яті раніше закликав львівських депутатів підтримати увічнення Рафала Лемкіна у топоніміці та меморіальному просторі Львова. Тодішній голова УІНП Антон Дробович мав виступ на топонімічній комісії онлайн із аргументацією цього рішення.

#FightForUkraine
Станіслав Горбенко народився 26 грудня 1994 року в Полтаві в родині відомого вченого-антрополога Сергія Горбенка.
Сам мріяв стати вченим, досконало знав англійську, французьку та польську, вивчав японську, цікавився історією, мав успіхи з тхеквондо.

Вступив одночасно в два університети: стаціонарно – ХНПУ імені Г.С. Сковороди, англо-японська філологія, та заочно – ХНУ імені Каразіна, історичний факультет. У квітні 2014 року Святослав Горбенко перевівся на третій курс спеціальності «японська мова і література, іноземна мова» ННІ філології КНУ імені Тараса Шевченка. Також паралельно проходив офіцерський вишкіл на факультеті військової підготовки НТУ «ХПІ», влітку 2014 склав іспити на звання молодшого лейтенанта.

У свої неповні 19 він став активним учасником харківського Євромайдану, їздив і до Києва, де зблизився з активістами «Правого Сектора», допомагав виносити поранених. Коли ж із початком бойових дій на сході України більшість його друзів узяли до рук зброю, теж не зміг спокійно дивитися на ситуацію.

17 серпня 2014 року він потайки від батька поїхав до військового навчального центру «Десна», де записався до Добровольчого Українського корпусу «Правого сектору» як доброволець. Після закінчення тактичного вишколу опинився в зоні бойових дій, в одній із найгарячіших на той час точок – Донецькому аеропорту. Він узяв собі позивний «Скельд» – так у давні часи в Норвегії називали воїна-поета, співака, декламатора.

Попри молодість, Скельд швидко набув навичок як ефективно бити ворога, неодноразово рятував своїх товаришів. Але боротьба була недовгою: 3 жовтня 2014 року Святослав Горбенко загинув у ДАП під час евакуації пораненого побратима.
Після загибелі Скельда з`ясувалося, що він, як доброволець ДУК, не проходить по списках учасників АТО. Батькові героя довелося кілька років проводити власні розслідування і збирати свідчення, щоб довести, що смерть його сина була пов'язана із захистом батьківщини.

Зрештою, історична справедливість була поновлена: Святославу Горбенку було присвоєне звання Героя України (посмертно), також посмертно його нагороджено нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України», відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу» ДУК та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Ім`я героя носить одна з аудиторій в ННІ філології та Студентська гвардія КНУ, а найкращі студенти-сходознавці отримують стипендію імені Святослава Горбенка.

26 грудня 2024 року Святославу виповнилося б 30 років.

#FightForUkraine

Павло Петриченко був відомим громадським активістом, організатором багатьох суспільних ініціатив і важливим учасником волонтерського руху, проте через повномасштабне вторгнення Росії він став на захист майбутнього своєї країни вже в ролі солдата.

Народився Павло 16 квітня 1992 року в Києві й ще в юності став активним учасником громадського життя. Брав участь у Революції гідності, допомагав ініціативі «Хто замовив Катю Гандзюк?», організовував акції на підтримку Сергія Стерненка та працював у фонді Сергія Притули.

З початком повномасштабного вторгнення Павло Петриченко активно долучився до волонтерства, ставши одним з ключових організаторів не тільки зборів допомоги військовим в Києві, але й доставки всього необхідного безпосередньо в зону бойових дій. Як тільки волонтерський рух був налагоджений, в квітні 2022 року він покинув свою роботу в тилу та приєднався до лав 59-ї окремої мотопіхотної бригади.

«У ЗСУ я хотів піти ще на початку лютого. Я не хотів волонтерить, відверто кажу… я не воював з 2014 по 2022 рік, і було якесь моральне переконання, що от тепер мій час піти на війну», – говорив Павло в інтерв’ю.

В Силах оборони України він служив в аеророзвідці: розвідував позиції росіян, стежив за пересуванням техніки та допомагав націлювати артилерію на скупчення військ. Павло Петриченко брав участь в обороні Миколаєва, звільнені Херсонщини та боях на Донеччині, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Навіть будучи у війську він не припиняв відстежувати соціальні проблеми та, зокрема, став автором петиції про обмеження онлайн-казино для військовослужбовців під час воєнного стану.

У квітні 2024 року стало відомо про смерть Павла Петриченко на фронті.

Данило Шумук народився 30 грудня 1914 року в селі Боремщина Волинської області у селянській родині.

Під впливом агітації юний Данило приєднався до комуністичного підпілля, за що п’ять разів був заарештований польськими правоохоронцями. Проте в 1941 році його заарештувала як «брата ворога народу» вже радянська влада. З тюрми він був призваний до армії, де брав участь у боях з Вермахтом, однак потрапив у полон, з якого невдовзі втік та приєднався до лав УПА.

Через розходження з керівництвом він відмовився брати участь у бойових діях і натомість викладав на військових курсах. У грудні 1944 року Данила Шумука заарештували співробітники НКВД. Спочатку його засудили до розстрілу, проте згодом покарання замінили на 20 років каторги в ГУЛАГу. Там він став активним учасником підпільного руху політв’язнів і взяв участь у Норильському повстанні 1953 року.

У 1956 році його було достроково звільнено, проте вже за два роки Данило Шумук був повторно засуджений за агітацію проти радянської влади. Під час ув’язнення він здружився з іншими дисидентами і активно включився у їхню боротьбу.

Після звільнення у 1968 році переїхав до Києва, де працював сторожем і потайки писав спогади. Проте в 1972 відбулися масові обшуки та арешти шістдесятників, під час них було знайдено друковані частини його спогадів. За них Данила Шумука було засуджено на 10 років у таборах особливо суворого режиму. У 1979 році він вступив до Української Гельсінської групи та став її членом-засновником у місцях позбавлення волі.

Спогади Данила Шумука були опубліковані українською діаспорою, проте сам автор побачив їх лише в 1987 році після звільнення та еміграції до Канади за клопотання парламентарів Канади та США. В 1998 році їх перевидали вже в Києві.

Данило Шумук об’їхав багато міст Америки, де виступав перед українськими громадами, політиками та журналістами. У 1987 році виступав у Вашингтоні та зустрівся з тодішнім президентом США Рональдом Рейганом. У 2002 він повернувся в Україну та оселився у місті Покровську на Донеччині, де на той час проживала його донька Віра.

Помер Данило Шумук 21 травня 2004 року. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня. Був похований у Покровську, проте, заради безпеки поховання, 27 грудня 2024 року його прах було урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі у Львові.

Данило Шумук писав: «Боротися за волю, справедливість і незалежність свого народу і мужньо витримувати всі страждання за ту ідею – це не геройство, а обов’язок кожної шануючої себе людини».