🇮🇷 Кінець правління Каджарів настав у 1925 році, і поклали його – козаки. Ну або кАзаки, якщо бажаєте.

В 1870-х роках під час своїх подорожей в Росію шах Насер ад-Дін побачив не тільки балет, а й підрозділи козаків. Шах захотів і собі мати такі ж кавалерійські формування, на що Росія залюбки погодилась і вислала в Персію своїх військових інструкторів – це очевидно давало можливість поширити російський вплив за кордоном.

Російські козацькі юніти були організовані кращі за перську армію, але, скоріш за все, шаху вони сподобались не лише цим: його неймовірно приваблював естетичний компонент. Для новоствореної Перської козацької бригади форму і коней замовляли з самої Росії.

Далеко не всі перські козаки були етнічними персами: велику частину бригади складали тюрки; також були курди, туркмени та вихідці з інших провінцій. Командували підрозділом виключно офіцери з Росії – аж до 1920 року, коли російська держава ослабла через революцію та громадянську війну. Цим швидко скористались Британія, з якою Росія довгий час змагалася за вплив на Персію.

В 1921 році перських козаків очолив бригадний генерал Реза Пехлеві, який віддав підрозділу двадцять сім років свого життя. Того ж року в Персії – не без участі Британії – три-чотири тисячі козаків під керівництвом Рези Пехлеві скоять майже безкровний заколот.

Чотири роки по тому парламент усуне від влади останнього каджарського шаха та проголосить Резу Пехлеві наступним монархом. Так почалося правління династії Пехлеві. Персам воно принесе централізацію, автократію, секуляризацію і права для жінок. Решті світу цей період подарує сотні чудових фотографій в жанрі “Іран до Ісламської революції”. Козацькі підрозділи стануть основою для армії нової держави.

📷 Козак Реза та інші перські козаки

🇮🇷 Триває місяць Прайду Ірану, і у нас чергова прохолодна перська історія. На цей раз – про те, як іранці могли тимчасово стати нашими співгромадянами.

Квітень 1920 року, в Росії громадянська війна. Білі, тікаючи від червоних, уводять свою каспійську флотилію в іранський порт Ензелі, який контролює Британія. Тим часом Червона Армія продовжує просуватись на південь. Більшовицькі війська заходять в Баку. Азербайджанська Демократична Республіка припиняє своє існування, і на її місці створюється номінально незалежна Азербайджанська Совєтська Соціалістична Республіка – в Союз вона увійде пізніше.

В травні іранський уряд шле в Москву ноту, в якій визнає новий уряд Азербайджану та обіцяє повернути Совєтам всі кораблі, що опинились в Ірані. Але поки нота йде в Москву, до Ензелі по морю підходить червона флотилія, а по суші – не менш червона кавалерійська дивізія. Білогвардійці тікають, британці відступають в місто Решт, більшовики забирають російські судна, убезпечують для себе акваторію Каспійського моря та принагідно лутять британський гарнізон. За кілька днів газета “Правда” урочисто оголосить, що Каспійське море стало совєтським, а нарком закордонних справ СССР запевнятиме іранців, що уряд в Москві нічого не знав про цю операцію, що більшовики прийшли в Ензелі виключно за кораблями і не мають планів втручання в іранські справи.

Тим часом то тут, то там виникають повстання в іранських провінціях. В Ґіляні, на північному заході країни, вже кілька років діє рух дженгелійців під керівництвом Мірзи Кучек Хана. Совєти, надихнувшись легкою перемогою в Ензелі, вирішують ловити момент. З Москви приходить наказ передати Кучек Хану всю зайняту територію, допомогти йому зброєю, інструкторами, добровольцями та грошима, почати широку совєтську агітацію, але робити все таємно і ніде не використовувати російських прапорів – коли що, то діяти від імені Азербайджану.

В червні проголошують Ґілянську Совєтську Соціалістичну Республіку зі столицею в захопленому більшовиками місті Решті. Там же створюють Комуністичну партію Ірану й Іранську Червону Армію під командуванням більшовиків, куди увійшли загони Кучек Хана та солдати з Азербайджану та Росії. В Решті починають видавати газету “Червоний Іран”, де публікують совєтську пропаганду та творчість Вєліміра Хлєбнікова.

В процесі виявилось, що між дженгелійцями та комуністами не так вже й багато спільного. Рух дженгелійців великою мірою спонсорувався місцевими патріотичними купцями, що прагнули звільнити Іран від британського впливу, тому з ними Кучек Хан не бажав сваритись, що не дуже подобалось більшовикам з їхнім прагненням до експропріації. Ліва агенда про вільних жінок Сходу теж не зустріла в Ґіляні розуміння: населення тут було занадто консервативне для таких змін.

Кучек Хана усувають від управління республікою. Червоний похід на Тегеран закінчується невдачею. Відновлювати конституційний лад в Ґілян прибуває майбутній шах Реза Пехлеві з перськими козаками – саме вони в той період придушували усіляких інсургентів. Більшовицькі урядовці повідомляють в Москву, що червоноармійці грабують та знущаються з селян, що аж ніяк не сприяє популярності ідей світової революції серед місцевих.

В листопаді ґілянську армію очолить українець Микола Гикало. Місцевих в ній – менше чверті, решта – росіяни та азербайджанці. Для іранців не є секретом, що це повстання розпалюють в Москві. Більшовики вирішують, що перська авантюра забирає забагато ресурсів, а проблеми є і в самій Росії – починаються переговори з Тегераном, в лютому 1922 року дві країни підпишуть договір про дружбу.

Ґілянська ССР припинить існування у вересні 1921 року. В грудні Кучек Хан замерзне на смерть в горах. В нинішньому ісламському Ірані він вважається національним героєм. З приходом до влади шаха Пехлеві комуністичний рух в Ірані занепаде. В 1946 році СССР ще раз спробує влаштувати проксі-війну на території Ірану. Деякі з ветеранів Ґіляну візьмуть участь і в цій авантюрі, але це вже інша історія.

📷 1-4: Мірза Кучек Хан сам та з соратниками
5: Газета “Червоний Іран”
6-8: Бюст Кучек Хана в музеї та його могила в Решті, жовтень 2016