Чому за час великої війни росіяни жодного разу не знищили українські підземні сховища газу? Коротка відповідь: тому що не можуть. І не зможуть. А в цьому матеріалі пояснюємо, яким чином створені ПСГ і чому жодне російське озброєння не може до них дістати.

Також показуємо, якою є газотранспортна система і з чого вона складається. У цій статті є відповіді й про те, чому навіть під час найтриваліших відключень світла в наших оселях є газ.

Який реальний стан українського газовидобутку? Скільки газу нам доводиться імпортувати, і скільки ми за це платимо? Чому Україна цікава для Європи як хаб зрідженого газу, який може надходити зі США?

Цікава розмова з Сергієм Макогоном, колишнім керівником держпідприємства "Оператор газотранспортної системи України"

На тлі переговорів про мир в Україні в західній пресі час від часу зринають публікації про швидке проведення виборів в нашій країні. Нещодавно одна з таких публікацій вийшла в британській Financial Times - там ішлося про буцімто намір Зеленського оголосити план президентських виборів і референдуму щодо мирної угоди з Росією до 15 травня. Згодом Зеленський такий намір заперечив.

Як і в багатьох подібних публікаціях, про можливі вибори пишуть так, ніби Україна - якась казкова країна, де вибори можна провести за помахом чарівної палички, просто тому, що комусь так захотілося.

Однак ми живемо не в казці, а в цілком реальній країні, де існує виборче законодавство. Мабуть, ви з першого разу вгадаєте назву ворожої країни, яка ретельно в нього вчитується і топитиме про нелегітимність виборів і "країну 404", якщо знайде будь-яке порушення цього законодавства, яке їй не сподобається.

Якими можуть і мають бути вибори після скасування воєнного стану? Скільки часу потрібно на підготовку, які норми обов'язково мають бути дотримані? Чому провести вибори так, як це можна було до повномасштабного вторгнення РФ, після закінчення війни навряд чи буде можливо?

Про це - наша розмова з Андрієм Магерою, одним із провідних юристів та експертів з виборчого права. Впевнені, після прочитання цього матеріалу будь-які розмови про "швидкі вибори" в Україні викликатимуть у вас лише скептичну усмішку

На перший погляд, це класична історія про "медову пастку"- принаймні, під таким кутом її зараз подають в багатьох українських ЗМІ. І справді, тут є всі атрибути цієї практики спецслужб: Інна Кардаш, яку вважали журналісткою, використала сексуальні стосунки для того, щоб дістати доступ спочатку до агента політичного впливу і через нього до політичної влади. Згодом вона ужила ті ж методи, щоб проникнути до військової розвідки України. Втім, якщо придивитись уважніше, ідеться не тільки про це.

Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу влаштуватися в один із підрозділів ГУР. Українські медіа одразу ж прозвали її "білоруською Мата Харі", яка, використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для КДБ РБ.

Однак це визначення неточне, особливо якщо взяти до уваги, що білоруський КДБ - це просто регіональний відділок російської ФСБ. Тому правильніше було б класифікувати Кардаш як російську шпигунку білоруського походження.

І це не єдиний нюанс, якого наші ЗМІ воліють не помічати. Куди важливіше відповісти на питання, як сталося, що шпигунка мала можливість впродовж багатьох років вибудовувати журналістську кар'єру в Україні, та ще й в тандемі з багаторічним керівником інформагенції "Інтерфакс-Україна" Олександром Мартиненком. Хоча для того, аби з'ясувати, що вона поширює російські наративи, достатньо було б погуглити всього лише пару хвилин.

Також варто з'ясувати, як сталося, що саме ця людина змогла зробити цілу серію інтерв’ю з вищими державними чиновниками зеленої хвилі. Чому її охоче пускали у високі кабінети, і які прийоми в "обробці" високопосадовців дозволили їй залишатися бажаною гостею?

Отже, ця історія - не лише про затриману шпигунку, а й про системну сліпоту українського медіасередовища й політикуму. І з цим варто щось робити. Читайте докладно

"Учітеся, брати мої! Думайте, читайте", - казав Тарас Шевченко. І це справді добра порада для тих, хто хоче якомога довше, навіть у глибокій старості, зберігати ясний розум.

Це підтверджують нещодавні дослідження американських вчених: читання, письмо та вивчення однієї чи двох мов можуть знизити ризик розвитку деменції майже на 40%. Протягом восьми років вони спостерігали за майже двома тисячами людей, яким на час початку дослідження було близько 80 років. До кінця дослідження у понад 500 учасників розвинулася хвороба Альцгеймера, у більш ніж 700 були зафіксовані помірні когнітивні порушення (МСІ).

Однак погіршення когнітивного здоров'я в групі не були рівномірними. Люди, які упродовж усього свого життя вдавалися до активної інтелектуальної праці та інших важливих занять, як от відвідування музеїв та бібліотек, мали менший ризик когнітивних порушень порівняно з людьми, які не займалися інтелектуальними вправами.

"Це підтримує те, що ми вже знаємо про превентивні кроки, які люди можуть зробити, щоб зменшити свій ризик розвитку деменції", - каже Ізольда Редфорд, представниця Alzheimer’s Research UK.

Докладно про дослідження - з відсотками, а також з урахуванням віку, статі та матеріального забезпечення - читайте за посиланням

"Влада наживається на війні", "патріотів знищують в котлах", "Україна - під зовнішнім управлінням англосаксів і євреїв", "за українцями ведуть цифрове стеження, щоб продавати їхніх дітей на органи".

Це - проросійські наративи, які прозвучали лише на одному фейсбук-акаунті лише за один день. І це ще не все. Всього за той день було опубліковано 59 відео від цілого оркестру коментаторів - з наративами, спрямованими на те, щоб посіяти розпач, обурення і розбрат серед українців.

Об'єкт нашого нового дослідження - фейсбук-профіль такого собі Миколи Відлиги, буцімто військового, буцімто патріота, який "всупереч цензурі" поширює "правду" про події в Україні. Для дослідження контенту ми обрали звичайний будній день (19 вересня, п’ятниця, до "Міндічгейту" та інших гучних новин).

Чому буцімто? Бо цей акаунт анонімний, а на наше особисте повідомлення з питаннями про те, де він служив, які його погляди, які цінності, він і досі не відповів.

Таких анонімів в Україні - тьма. Працюють вони за дуже схожими схемами: поширюють проросійські наративи, і ніколи від слова ніколи не згадують про Росію та її відповідальність за війну.

У цьому проєкті ми показуємо, як під масками патріотів працюють дезінфохаби з сотнями тисяч підписників і конвеєром рілзів. Як ці хаби повторюють наративи, які, попри всю абсурдність, внаслідок частого повторення досягають аудиторії. Як використовують нейтральних коментаторів, аби переінакшити їхні тези та підкріпити ними пропаганду.

Читайте і дивіться

Якщо запитати киян, де, після всіх випробувань цієї зими, опинилася столична система опалення, мабуть, почуєш не дуже цензурну відповідь. Однак насправді вона там, де й була до початку російських ударів: у другому поколінні централізованого опалення.

Перше покоління - парове опалення - перестало існувати через великі незручності. Використання пари з температурою понад 200 °C для обігріву домівок у великих містах Європи та США (кінець 19 - початок 20 століття) було як мінімум небезпечним: будь-яка поломка труби могла привести до тяжких опіків користувачів та ремонтників.

Друге покоління сформувалося в 1950–1970-х роках. У нашому випадку це масова радянська забудова міст. Схема проста: гаряча вода температурою 120–150 °C рухається трубами до панельок. Ця система досі тримає на собі більшість українських міст.

Звісно, ця схема застаріла. Наприклад, у Скандинавії стандарт останніх десятиліть - третє покоління: працює з нижчими температурами теплоносія - 70–95 °C. Використовують добре ізольовані труби та індивідуальні (будинкові) теплові пункти, які дозволяють убезпечити будинок від проблем, що можуть виникнути на магістралі.

Є ще й четверте та п'яте покоління, які взагалі - щось космічне для нас, враховуючи сукупність наших проблем. Автор цієї статті описує, як працює кожне з поколінь. До цього він додає докладне пояснення про те, що таке індивідуальні теплові пункти і чому вони - перший крок у тому, щоб зробити обігрів багатоповерхівок більш стабільним і безпечним.

Також у статті мова про те, як від централізованої схеми опалення в містах можна перейти до більш гнучкої децентралізованої. Схоже, це саме той шлях, яким має йти Київ та інші українські міста, аби проблеми цієї зими більше не повторилися. Читайте, які переваги цього шляху і які труднощі можуть виникнути при його втіленні

У 2025 році українські сторінки у Facebook та Instagram витратили понад 33 млн грн на політичну та соціальну рекламу. Попри те, що загальні витрати дещо зменшились порівняно з минулим роком, окремі політики суттєво наростили бюджети на просування особистих сторінок. Наприклад, перший заступник мера Полтави Валерій Пархоменко витратив на рекламу близько 1,5 млн грн — у вісім разів більше, ніж у 2024-му.

Детальніше про витрати українських політиків на рекламу в соцмережах — у матеріалі Руху ЧЕСНО

"Копати від паркану до обіду". Такі дивовижні накази і досі практикуються в деяких армійських навчальних центрах. Наприклад, один із героїв цього матеріалу розповідає, як командир наказав рекрутам та військовим, які приїхали на навчання, зібрати недопалки на автостоянці. Деякі військові, які там були, вже побували на війні, багато бачили - тож тилового командира одразу послали.

Втім, не так важливо, куди військові спрямували того командира - важливіше, що такий тип взаємодії в НЦ досі наявний.

Натомість є умовно "приватні" навчальні центри - на кшталт тих, які створили наближені до армії волонтерські проєкти на кшталт Victory Drones. І це, як кажуть у нас в Одесі, дві великі різниці.

У нашому матеріалі розповідаємо, як працюють "державні" і "приватні" НЦ. Звісно, це суб’єктивні враження бійця, який побував і там, і там. Але з його розповіді стає зрозуміло, який досвід нам варто поширювати, а якого слід позбуватися

Уже понад тиждень у російському сегменті Телеграму стоїть виття і стенання: російська влада вирішила "прикрутити" месенджер для тамтешніх користувачів. Зараз його роботу уповільнили, надалі збираються зовсім заблокувати.

Окупанти нетямляться: як виявилося, цей месенджер дуже важливий для управління бойовими діями.

Саме так: поки Павло Дуров каже, що дії проти Телеграму є утисками свободи слова, військові РФ в барвах розписують, як користуються месенджером, аби вбивати українців. І як їм буде важко продовжувати це робити, якщо російська влада таки заблокує Телеграм.

Дотепер було вже чимало дискусій щодо того, варто чи ні "залишатися в Телеграмі". В нашій статті є дещо, що в цих дискусіях зазвичай не наділяли великою увагою. А саме: росіяни купують платну підписку Преміум, щоб передавати великі файли - наприклад, мапи місцевості, відео з мавіків, які полюють на українських військових та інші дані. Дуров на цьому непогано заробляє, з огляду на кількість військових РФ, які користуються Преміумом.

То може, Телеграм не такий уже й "інструмент свободи слова", а просто засіб для заробляння грошей? Грошей на крові українців - і в даному контексті це не є перебільшенням.

Непогано було б публічно, на міжнародному рівні поговорити про відповідальність Дурова за надання інформаційних послуг терористам. Давно пора.

У нашому матеріалі - не тільки про це, а й про інші небезпеки Телеграму. Читайте

"Майбутнього там нема. Тільки минуле лишилося".

Під час одного з робочих перельотів заступниця головного редактора Текстів Інна Гадзинська сиділа в літаку поруч із чоловіком. Виявилося - моряк, механік вантажного судна, після пересадки полетить у Мексику. А сам походить із села на Мелітопольщині. Він прожив разом з родиною в окупації рік, чекав контрнаступу, сподівався і вірив у швидке повернення села під український прапор. Але потім зрозумів: швидко це не буде. І через Росію виїхав з родиною у Польщу. Розповів, як велося його селу, яке дуже любить і за яким дуже сумує, під російською окупаційною владою.

"Я слухала його і раптом зрозуміла, що мій попутник описав якусь пекельну спіраль, яка затягує його рідне село, наче вир, кудись у страшне минуле: у голодні 1990-ті, у воєнні 1940-ві, криваві 1930-ті й врешті десь аж до більшовиків, із яких цей виток і почався", - розповіла Інна про почуте.

В цій розповіді - те, що болить багатьом українцям, яких росіяни вигнали з рідної землі, з їхніх домівок і "черешневого садка коло хати". Те, за що росіяни мусять відповісти.

Це абсолютно чудовий лонгрід, який на річницю війни варто прочитати всім, хто хоче зрозуміти: чому Росія воює, чому вона не може не воювати, чому війна та експансія є єдиним та незмінним смислом існування незалежно від того, під яким прапором існує Росія - імперським, радянським чи триколором.

Отже, відповіддю на запитання "Чому Росія воює" є її стратегічна культура. Їй важко дати визначення одним реченням. Натомість прочитайте, як це роблять "класики": від західних аналітиків та вчених минулого століття - до сучасних, в тому числі й українських. Розділ про стратегічну культуру пояснює також і те, чому Росія не може не воювати.

Наступний розділ - про інструменти війни - докладно пояснює, що робить Росія в царині когнітивної війни, і чому вона в ній така ефективна. Він відповідає на запитання "Як саме вони зламують нашу здатність мислити та чинити опір?"

І нарешті, фінальні висновки - про точки зламу системи. "Державна шизофренія робить апарат дедалі менш стабільним, оскільки спроба поєднати холодний розрахунок із фанатичним прагненням руйнації позбавляє систему єдиного вектора розвитку". Є й про інші слабкості та парадокси ретельно вибудуваної системи когнітивної війни, якими можуть скористатися Україна і Захід.

Ми гарантуємо, що ви витратите на цей матеріал чимало часу. Ми гарантуємо, що ті, хто дочитає до кінця, отримають чимало задоволення - і чимало нових знань. Приємного читання

На початку цього матеріалу вас зустріне інфографіка, більше схожа на арт: ніби сірий безпросвітний дощ за вікном, який, якщо дивитися зліва направо, стає дедалі чорнішим. Якщо натиснути на відтворення звуку на цій інфографіці, ви почуєте звуки шахедів і роботу ППО.

Це не дощ: це кількість повітряних тривог в Україні від початку повномасштабного вторгнення РФ до кінця січня-2026. Чим насиченіший колір на графіку, тим в більшій кількості областей було оголошено тривогу в кожен конкретний день.

Сьогодні - перший день п'ятого року великої війни. Давайте подивимось на інфографіку, яка відтворює деякі найважливіші її цифри.

74 768 повітряних тривог, еволюція атак дронів і ракет, ефективність ППО, зміна втрат техніки РФ, темпи окупації та оцінки втрат росіян станом. Усе - в тексті і на графіках. Читайте і дивіться

Тепер, коли кілька днів поспіль на вулиці плюсова температура, і тануть масиви льоду та снігу, і все частіше визирає тепле сонечко, всі труднощі цієї зими відступають у минуле. Вона, ця зима, точно залишиться в історії. Як спогад про терор проти цивільного населення, терор, за який будь-яке покарання буде замалим. І як спогад про стійкість людей, українців, яким вдалося витримати в дуже важких умовах.

Холод, темрява, відсутність опалення, відсутність гарячої води. Каналізаційні мережі, що замерзають, труби, що рвуться. Майстри, які намагаються всюди встигнути, та заледве встигають. І удари, які повторюються знову і знову, цілячись в те, що залишилося у людей - надію.

Таке багатьох може зламати. Але не киян. В нашому матеріалі "Хроніки київського колапсу" багато людського тепла, багато світла, хоч обставини дійсності зовсім протилежні. Ми зібрали історії киян, які залишилися без тепла і світла у 20-градусні морози. Ці історії багато розкажуть про те, які ми, хто ми. Про те, чому Україна вистоїть, а удари Росії не зможуть досягти своєї мети.

Одна з киянок пише: "Є такий термін - "боротьба за живучість корабля". Коли корабель пошкоджений, але команда бореться за те, щоби він залишився на плаву. Попри все".

Почитайте ці історії. Вони чудові

Texty.org.ua оголошують набір другої когорти учасників програми “Робота з даними для місцевих розслідувань”.

Поглиблені практичні воркшопи для роботи над розслідуваннями на базі місцевих даних. Дводенний тренінг у Львові, підтримка протягом двох місяців, а ще — можливість перемогти у конкурсі та отримати стипендію в еквіваленті 300 євро.

Texty.org.ua запрошують долучитися до розширеної навчальної програми “Робота з даними для місцевих розслідувань”. Запрошуємо журналістів та громадських активістів, які уже працюють над аналізом місцевих даних і хочуть покращити свої вміння.

У фокусі програми — сфера аналізу видатків місцевих бюджетів, використання коштів на відновлення, інфраструктуру та інших питань місцевого розвитку.

Окрім основного очного тренінгу будуть доступні також онлайн-воркшопи по інструментах роботи з даними і картами.

Складовою курсу також є навчання основам журналістики даних та візуалізації даних, які дозволять журналістам у зрозумілій і доступній формі подавати результати власних розслідувань.

Ми очікуємо залучити більше 20-ти учасників. Відбір учасників програми буде здійснюватися за вказаними нижче критеріями.

Для журналістів:
досвід в журналістиці: регулярна співпраця з місцевою/регіональною редакцією або підтверджені публікації у місцевих виданнях для журналістів-фрілансерів;
зрозуміла персональна (професійна) мотивація або інституційна зацікавленість редакції;
базові знання про відкриті дані, зокрема місцевого рівня;

Для громадських діячів/аналітиків ГО:
участь у місцевих громадських ініціативах;
досвід співпраці з медіа/журналістами (спільні розслідування, консультування, надання даних тощо);
продемонстрований досвід у сфері аналізу місцевих процесів (аналіз бюджетів, використання коштів на відновлення, інфраструктурні проєкти, адвокація змін тощо).

Форма заявки на участь: https://forms.gle/PcGUh2C2MbaoQXRs7
Підтвердження участі будуть надсилатися відібраним учасникам поступово, протягом періоду збору заявок, але не пізніше 11 березня. Заохочуємо подавати заявки завчасно.

Графік навчання:
19 і 20 березня 2026 — тренінг у Львові;


березень-травень — менторський супровід: групові онлайн-зустрічі, індивідуальні консультації, робота над проектами публікацій, стипендії на конкурсних засадах.

Довідково: В рамках першого набору у листопаді 2025 року до програми долучилися 16 журналістів, четверо з яких є претендентами на стипендію. Оголошення перших стипендіатів відбудеться під час тренінгу у Львові (березень 2026). Відбір стипендіатів для другої когорти пройде у травні 2026 року.

Участь у програмі безкоштовна. Організатори забезпечують учасникам перебування у Львові протягом 2 діб та компенсують вартість проїзду по Україні.

Програма реалізується Texty.org.ua в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії

На тлі закінчення четвертого року війни прозвучало стільки захоплених відгуків про "Україну, яка все ще бореться" - що виникає враження, ніби ми вже перемогли. Насправді ні, і шкідливо було б викреслити думку, що ми вже ніколи не зазнаємо поразки. Бо дуже навіть можемо. Особливо, якщо в деяких моментах все піде так, як іде зараз.

У нашому свіжому редакційному матеріалі про війну на виснаження йдеться про те, що головний принцип цієї війни простий: хто встоїть останнім, той переміг. Із цього випливає єдина стратегічна формула: зменшувати власні втрати і швидко відновлюватися після них, одночасно збільшуючи втрати ворога.

Системно проблема розкладається на три взаємопов’язані блоки: особовий склад і відновлення підрозділів, організаційна адаптивність та промислово-логістична база. Вони не існують окремо, провал у будь-якому з них каскадно руйнує решту.

Але в кожному з цих блоків, хоч і є деякі здобутки, у нас є й дуже помітні провали. Про них, про те, що зробити, аби в кожному з цих блоків усе працювало краще, і як варто змінювати свій підхід прямо зараз, щоб не зазнати поразки згодом - читайте в цьому ґрунтовному матеріалі

Кліматична зима 2025–2026 років добігає кінця, і вже можна обережно констатувати, що запланованого ворогом тотального апокаліпсиса внаслідок масштабних ударів у Києві не сталося. Та вона залишила на тілі української столиці глибокі рани.

Удари ворога і зима оголили проблеми, про які місто воліло не говорити роками. Київ живе в режимі хронічної зношеності інфраструктури. Багато проблем почалося не сьогодні, і навіть не цієї важкої зими. Вони тягнуться роками, і ніхто їх не вирішує.

ТЕКСТИ запропонували своїм столичним читачам оцінити, як Київ пережив зиму ракетних ударів і люті морози. Наше опитування не репрезентативне і не претендує на науковість. Але все ж воно дозволяє приблизно уявити, скільки людей залишилися без гарячої води (в деяких будинках її нема роками!), у скількох виникли проблеми з опаленням, скільки зіткнулися з поривами труб.

Кияни також багато говорять про самоорганізацію і про те, як вона допомагала вирішувати все нові й нові проблеми. Але, на наше переконання, лише самоорганізацією все не вирішити. Чому - пояснюємо в нашому матеріалі

"Кампанія 2022 року на сьогодні є найуспішнішою для Сил оборони України". Такою є одна з ключових думок автора цієї статті, старшого аналітика Фонду "Повернись живим" Миколи Бєлєскова. Ця думка - не така оптимістична, як може здатися на перший погляд. Адже є протилежний бік: це означає, що більше подібних успіхів не було.

Чому кампанія 2022 року склалася так, а не інакше? Автор наводить низку причин. Насамперед, це прорахунки та недоліки РФ. Також Україна мала асиметричні переваги: серед них і готовність ЗСУ, і національний підйом, і шок міжнародних партнерів від того, що зробив Путін, і їхня готовність допомагати нашій країні, і новизна західних зразків озброєння, яким попервах Росія не мала чого протиставити.

Однак усі ці фактори - мінливі. І хоч у сукупності вони дали Україні перший успіх, у подальшому вони розмилися, видозмінилися, а Росія адаптувалася. Натомість Україна зіткнулася з тим, що для того, аби встояти у війні на виснаження, потрібна системна політика, стратегія і стала зовнішня підтримка.

Наприкінці цієї статті є розділ "Замість висновків". У ньому - про виклики, які постали перед Україною після перших вдалих дій у 2022-му. Значною мірою вони стоять перед нами і зараз. Як їм протистояти? Читайте, і робіть власні висновки

Чи вистачає зарплати військовим, які служать поза зоною бойових дій?

Коротка відповідь - ні.

Денис працює начальником групи рекрутингу. На перший погляд, має нормальну зарплатню, надбавку, коли буває в зоні бойових дій. Але йому і близько не вистачає, адже часто купує бензин для робочих поїздок своїм коштом, і так само оплачує за свої подобове житло й харчування. "Уся армія живе в мінус", - каже він.

Олексій - солдат на тиловій посаді, отримує 26 тисяч гривень. Якби не його дружина, яка заробляє більше - не впорались би.

Айтівець Арсен, який служить у підрозділі з розробки цифрових продуктів, до мобілізації працював в одній з найбільших українських ІТ-компаній. В цивільному житті заробляв удесятеро більше за нинішню 21 тисячу.

Це лише три історії. В тилу працюють десятки тисяч людей: бухгалтери і юристи, медики і кадровики і, звісно, штаби.

Питання підвищення зарплат військовим перезріло. Як його можна вирішити, і чи можна? Читайте в нашому матеріалі

"У цій війні фронт проходить не лише через окопи, а й через месенджери наших дітей".

Так каже один із коментаторів в цій статті, генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун, розповідаючи про полювання російських вербувальників на українських дітей та підлітків.

У цього полювання тисячі мішеней, а якщо відсоток тих, хто згодився співпрацювати з ворогом, сягає 0,1 - це вважається успіхом.

Вербувальники не "винаходять велосипед" щоразу: у них є чіткий алгоритм дій на всі випадки життя. Це простий алгоритм, схожий на команду "Якщо... то..." в мовах програмування.

Коли дитину або підлітка вербують і залучають до співпраці, відпрацьовуються кілька "левелів" - вони дуже схожі на рівні в грі, і діти часто й сприймають це як щось на кшталт гри. Саме такі методики дозволяють легше втягнути їх у співпрацю.

Перший рівень, вже описаний вище - знайти ціль. Другий - встановити довіру. Третій - спіймати жертву на гачок. Четвертий - змусити вчинити злочин. П'ятий - компромат та ізоляція. Шостий, заключний - це game over.

Про те, що відбувається на кожному з цих рівнів на практиці, докладно розповідаємо в цьому матеріалі. Читайте, бережіть своїх дітей і пояснюйте, як не потрапити в цю "гру", і що робити, якщо вже потрапили - про це теж є у статті.

Публікацію створено за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

Пам'ятаєте відому пісню "Полковник із ОТУ"? Вона з'явилася не без причин. Як пояснює автор цього матеріалу, одна з причин появи таких полковників - короткі строки вислуги військового звання в тилових частинах.

Як і військові, які працюють в зоні бойових дій, військовослужбовці з тилових частин від початку повномасштабки швидше отримували підвищення у званні. Звання не означає помітно більшої зарплатні, але дає статус - і владу. Деякі військові були схильні зловживати владою, яка зненацька на них звалилася: наприклад, приїжджаючи в зону бойових дій і не маючи відповідного бойового досвіду, могли роздавати неадекватні накази. Пісня "Полковник із ОТУ" є ілюстрацією до таких ситуацій.

Віднедавна це змінилося. Військові, які працюють у зоні бойових дій, і далі мають змогу отримувати підвищення в званнях пришвидшено. Натомість для тих, хто працює в тилу, знову працює процедура мирного часу (за деякими винятками).

Ці зміни в середині лютого були внесені Указом президента до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. Є й інші важливі зміни - вони стосуються, зокрема, унормування служби для військових 60+ та з обмеженнями придатності, нових гарантій для контрактників, а також переведень між ЗСУ та іншими військовими формуваннями (НГУ, ДПСУ і т. д.).

Докладно про ці зміни - в нашому матеріалі