«Релігія на будь-який смак» або література в місцевому готелі в Ізумо. Книжки однакові в усіх кімнатах та подаються разом із засобами гігієни та чаєм.

#кіото_блог #ізумо

Не зовсім типовий Джідзо-сама на горі Коя-сан (高野山).

#буддизм #кіото_блог #джідзо_сама

Поселення на острові Токашікі (渡嘉敷島) існує приблизно з XII ст. Максимальна кількість населення – близько 700 людей.

Протягом всієї історії острів жив за рахунок рибальства та дрібного сільського господарства – вирощували батат, просо, таро, збирали дикорослі рослини. Переважна частина острова – гори. На острові немає достатньо матеріалів для будівництва. Тому все необхідне було перевезено на кораблях з головного острова архіпелагу Рюкю.

Життя острові не змінилося і сьогодні.

Найвизначніша подія в історії Токашікі – масові самогубства цивільного населення під час Битви за Окінаву. Через пропаганду та страх перед американським вторгненням багато жителів острова вчинили колективні самогубства. Інша версія історії, яку можна побачити на плакатах біля школи, розповідає, що 172 жителі були вимушені вчинити самогубство під впливом японських офіцерів.

Утакі (御嶽) розташовані на двох вершинах гір та у двох портах на протилежних кінцях острова.
За часів Японської Імперії біля утакі були збудовані торії. Проте утакі зберігають свій первісний вигляд – адже тут немає хонден (本殿) з «тілом камі» (神体, шінтаі), куди камі спускається у певні, чітко визначені, часи року. Замість цього – вівтар, місце для пожертв та для зустрічі з камі.

За часів Королівства Рюкю вхід до утакі був дозволений тільки норо (ノロ) під час церемоній. Починаючи з періоду Мейджі, коли Рюкю увійшло до складу Японії, до утакі заходять звичайні люди.

На фото – Ібе-но-мее (威部の前) – святилище камі-охоронця моря (海の守り神). Однак люди Токашікі звертаються до Маморі-ґамі з молитвами про здоров’я та родинний достаток.

#рюкю_шінто #життя_рюкю #утакі