Міська культура епохи Едо – час народження багатьох відомих зараз образів йокай та бакемоно. Такі місця, як театр ракуґо (落語), вистави йосе (寄席), та наприклад, міст Рьоґоку (両国) – головні сцени розповсюдження йокай.
Ось як описують цю культуру очевидці:
«Кіт, якого море викинуло на берег, рекламувався як чудесна риба-сонце, відомими були огидна «дівчина-демон», покритий хутром хлопчик-ведмідь», гіганти та карлики, «квітучий чоловік, якого захопив туман», хлопчина з відсутніми очами... – всі вони оживали у сутінковому сяйві Едо».
Відома цитата з творів Каджіма Манбея
На картинці – гравюра з «Енциклопедії йокай епохи Едо» (江戸妖怪大図)
#йокай #художнє_про_йокай #едо #хяккіяґьо
Ось як описують цю культуру очевидці:
«Кіт, якого море викинуло на берег, рекламувався як чудесна риба-сонце, відомими були огидна «дівчина-демон», покритий хутром хлопчик-ведмідь», гіганти та карлики, «квітучий чоловік, якого захопив туман», хлопчина з відсутніми очами... – всі вони оживали у сутінковому сяйві Едо».
Відома цитата з творів Каджіма Манбея
На картинці – гравюра з «Енциклопедії йокай епохи Едо» (江戸妖怪大図)
#йокай #художнє_про_йокай #едо #хяккіяґьо
Легенди про уцуробуне (虚舟) – одна з найзагадковіших сторінок японського фольклору. Уцуробуне – невідомий об’єкт, який, за легендою, було випрошено в 1803 році на беріг міста Хітачі (日立市). Ряд письмових та ілюстрованих джерел розповідають про прекрасну жінку, яка вийшла на берег та розмовляла невідомою мовою. В руках жінка тримає чудову коробку.
Ілюстрація вище, так званий «Документ з Міто», зображує цю подію. Професор Танака Кадзуо, вивчаючий легенди про уцуробуне, бачить спільність між зображенням невідомої жінки та зображеннями божества Коресон із храму Шьофукуджі (聖福寺) префектури Ібаракі. Коресон пов’язано з виникненням шовківництва. Також в цій префектурі відома легенда про Золоту Принцесу (金色姫 – конджікі-хіме).
Легенда свідчить, що з країни Тенджіку (з Індії) в провінцію Хітачі море принесло круглий корабель, схожий на кокон шовкопряда, із Золотою принцесою. В якості подяки подружній парі, яка її прихистила, вона навчила їх шовководству. Після цього принцеса повертається на небо.
#едо #йокай #шінто
Ілюстрація вище, так званий «Документ з Міто», зображує цю подію. Професор Танака Кадзуо, вивчаючий легенди про уцуробуне, бачить спільність між зображенням невідомої жінки та зображеннями божества Коресон із храму Шьофукуджі (聖福寺) префектури Ібаракі. Коресон пов’язано з виникненням шовківництва. Також в цій префектурі відома легенда про Золоту Принцесу (金色姫 – конджікі-хіме).
Легенда свідчить, що з країни Тенджіку (з Індії) в провінцію Хітачі море принесло круглий корабель, схожий на кокон шовкопряда, із Золотою принцесою. В якості подяки подружній парі, яка її прихистила, вона навчила їх шовководству. Після цього принцеса повертається на небо.
#едо #йокай #шінто
(продовження)
У знайдених 11 видах документів про уцуробуне одежі жінки відрізняються, і тільки в «Документі з Міто» вони сильно нагадують вбрання Конджкі-хіме.
Професор Танака Кадзуо вважає, що таким чином службовці храму Шьофукуджі використали легенду для збільшення популярності храму.
Легенди про уцуробуне - найвідоміший в японському фольклорі приклад історій, які пов'язують з НЛО.
#едо #йокай #шінто
У знайдених 11 видах документів про уцуробуне одежі жінки відрізняються, і тільки в «Документі з Міто» вони сильно нагадують вбрання Конджкі-хіме.
Професор Танака Кадзуо вважає, що таким чином службовці храму Шьофукуджі використали легенду для збільшення популярності храму.
Легенди про уцуробуне - найвідоміший в японському фольклорі приклад історій, які пов'язують з НЛО.
#едо #йокай #шінто
Відома зараз легенда про обаке-яшікі (お化け屋敷 – «дім з привидами») набула популярності ще з кінця періоду Едо – часу, коли публіка в Японії просто обожнювала йокай. В цей період з’являлось багато нових образів (ось як нурікабе, наприклад), які були залучені до індустрії розваг та активно освоювали простір міста
Обаке-яшікі – атракціон періоду Едо, на який можна було потрапити завітавши в театр Ракуґо, на міст Рьоґоку або на вистави Йосе. Це була хатинка або палатка, де за допомогою тіней та світла створювали ефект присутності рядом чогось, що не є людиною
Інші популярні атракціони включали в себе тир з масками у формі йокай, театри з історіями про обаке (お化け) та вистави з картинами всього, що було незвичним. Іноземні тварини та технології в цей час теж відносили до царини «фушіґі» (不思議) – всього, що є дивним та незрозумілим. Тобто, до йокай
#едо #йокай #хяккіяґьо
Обаке-яшікі – атракціон періоду Едо, на який можна було потрапити завітавши в театр Ракуґо, на міст Рьоґоку або на вистави Йосе. Це була хатинка або палатка, де за допомогою тіней та світла створювали ефект присутності рядом чогось, що не є людиною
Інші популярні атракціони включали в себе тир з масками у формі йокай, театри з історіями про обаке (お化け) та вистави з картинами всього, що було незвичним. Іноземні тварини та технології в цей час теж відносили до царини «фушіґі» (不思議) – всього, що є дивним та незрозумілим. Тобто, до йокай
#едо #йокай #хяккіяґьо
Ворожіння цуджі-ура (辻占) – одна з популярних практик ворожіння в Японії. В тексті поетичної збірки «Ман’йошю» (万葉集) описується, що віщун повинен прийти на перехрестям доріг та стояти там, слухаючи, що кажуть люди. Перша фраза, яку він почує повністю, буде відповіддю на питання, задане при ворожінні.
Подібним видом ворожіння також можна назвати хаші-ура (橋占 – «ворожіння на мосту»). В традиційній культурі і мости і перехрестя доріг вважалися місцями зіткнення світу людей зі світом духів, тому біля віщуна могли проходити не тільки люди, але й боги. Принциповим також був час здійснення ворожіння – дійсним вважався ритуал, проведений в вечірніх сутінках. Тобто в час, коли межа меж світом людей та духів становиться зовсім тонкою.
В період Едо, в час розквіту міської культури, ворожіння цуджі-ура змінює свою форму – тепер відповіді записуються на листівках. Листівки загортались в рисове печиво сенбеі (煎餅). З часом практика вкладати в їжу листівки з відповідями на питання становится популярною і за межами Японії.
На світлині вище – ворожіння цуджі-ура в епоху Тайшьо (1912-1928)
#ворожіння #едо
Подібним видом ворожіння також можна назвати хаші-ура (橋占 – «ворожіння на мосту»). В традиційній культурі і мости і перехрестя доріг вважалися місцями зіткнення світу людей зі світом духів, тому біля віщуна могли проходити не тільки люди, але й боги. Принциповим також був час здійснення ворожіння – дійсним вважався ритуал, проведений в вечірніх сутінках. Тобто в час, коли межа меж світом людей та духів становиться зовсім тонкою.
В період Едо, в час розквіту міської культури, ворожіння цуджі-ура змінює свою форму – тепер відповіді записуються на листівках. Листівки загортались в рисове печиво сенбеі (煎餅). З часом практика вкладати в їжу листівки з відповідями на питання становится популярною і за межами Японії.
На світлині вище – ворожіння цуджі-ура в епоху Тайшьо (1912-1928)
#ворожіння #едо
👻 Так виглядає андон (行灯) – ліхтарик, який ставлять в кімнатах на ніч 100 історій про 100 демонів. Завтра на лекції поговоримо про них детальніше :)
#йокай #хяккіяґьо #едо #обон
#йокай #хяккіяґьо #едо #обон
Таку статую можна побачити біля багатьох Токійських книгарень та шкіл, будівлі яких зберіглися з початку XX ст.
Сьогодні знайомимось з Нііномія Сонтоку (二宮金次郎, 1787-1856) – звичайним вихідцем з селянської родини префектури Канаґава (神奈川県) міста Каяма (加山市) та японським символом любові до навчання й працьовитості. Нііномія з дитинства захоплювався читанням, тому кожного вечора після закінчення робіт в полі читав книжки в своїй кімнаті. Батьки були незадоволені його інтересами, адже читаючи він дарма витрачав сили, які мав берегти для праці, та дорогу олію. Нііномія не сперечався з батьками (й тому став іще й символом конфуціанських чеснот), але продовжував читати.
З часом Нііномія Сонтоку переїхав до Едо, став філософом та вченим й працював на шьоґунат Токуґава. Повна збірка його робіт складає 36 томів.
Нііномія, або Кінджіро (金次郎) є героєм багатьох казок, легенд та приказок й досі відомим символом належного ставлення до навчання.
#едо #історії_токійських_статуй
Сьогодні знайомимось з Нііномія Сонтоку (二宮金次郎, 1787-1856) – звичайним вихідцем з селянської родини префектури Канаґава (神奈川県) міста Каяма (加山市) та японським символом любові до навчання й працьовитості. Нііномія з дитинства захоплювався читанням, тому кожного вечора після закінчення робіт в полі читав книжки в своїй кімнаті. Батьки були незадоволені його інтересами, адже читаючи він дарма витрачав сили, які мав берегти для праці, та дорогу олію. Нііномія не сперечався з батьками (й тому став іще й символом конфуціанських чеснот), але продовжував читати.
З часом Нііномія Сонтоку переїхав до Едо, став філософом та вченим й працював на шьоґунат Токуґава. Повна збірка його робіт складає 36 томів.
Нііномія, або Кінджіро (金次郎) є героєм багатьох казок, легенд та приказок й досі відомим символом належного ставлення до навчання.
#едо #історії_токійських_статуй
Ця намазу-е (鯰絵) зображує сомів, які вибачаються перед Аматерасу за спричинені землетруси, 1885 р. Саме на цій гравюрі зображено сомів, які спричинили землетруси в місті Едо, та були спіймані Такеміказучі-оокамі (武甕槌大神). Після вибачень, соми ставлять печатку на документі та тим самим засвідчують, що більше таких землетрусів вони спричиняти не будуть. Соми пишуть своєю мовою, тому їх письмена досі не розшифровані. Такі картинки вважаються оберегами від землетрусів.
#едо #укійо_е #йокай_в_картинках
#едо #укійо_е #йокай_в_картинках