росія може майже подвоїти атомний ударний флот Китаю. Союзники недооцінюють загрозу в Тихому океані. Головне зі звіту ASPI:

Після повномасштабного вторгнення в Україну Китай став головною зовнішньою опорою російської економіки та оборонної промисловості. Він частково компенсував втрату європейських ринків, постачає технології подвійного призначення та промислове обладнання, потрібне для виробництва зброї. Індія і країни Південно-Східної Азії також стали для рф важливими економічними та дипломатичними каналами.
 
Тому поразка Китаю в регіональній війні була б для кремля ударом по власній економіці та геополітичній позиції. Блокада або тривалий конфлікт уздовж Першого острівного ланцюга разом із чинними санкціями могли б фактично відрізати росію від більшої частини морської торгівлі.
 
В грудні 2025 року Лавров заявив: за договором із Китаєм росія зобов'язана допомагати йому захищати "державну єдність і територіальну цілісність". Це не означає автоматичного вступу у війну за Тайвань, але показує, якою мовою москва вже описує свої зобов'язання перед Пекіном.
 
Тихоокеанський флот рф модернізують із 2013 року, а його підводна складова вважається найсильнішою частиною російських морських сил у регіоні. росія має тут п'ять стратегічних ракетоносців, вісім атомних ударних і десять дизель-електричних ударних підводних човнів – загалом 23.
 
Для порівняння, ВМС Північного театру Китаю мають 17 ударних човнів: п'ять атомних і 12 звичайних. Загалом Китай має близько дев'яти атомних ударних підводних човнів у строю, а тихоокеанський флот рф додає ще вісім.
 
Водночас Китай уже переважає росію за загальною кількістю підводних човнів у всіх флотах – 61 проти 53 – і в перспективі нарощуватиме атомне кораблебудування швидше.
 
Окремий ризик створює перехід рф від багатоцільових атомних човнів до атомних підводних човнів із крилатими ракетами типу "Ясень" і "Ясень-М". Вони можуть застосовувати протичовнові торпеди, протикорабельні та гіперзвукові крилаті ракети, зокрема проти цілей на суходолі. Це робить тихоокеанський флот придатним не лише для полювання на кораблі, а й для ударів по портах та логістичній інфраструктурі.
 
Перший сценарій – дії біля підводних кабелів, які з'єднують материкову частину США з Японією, Південною Кореєю, Філіппінами та іншими країнами Південно-Східної Азії. Кабелі на південь від Камчатки прокладені на великій глибині, тому доступ до них складний. Проте росія має засоби для пошкодження інфраструктури на глибині кількох кілометрів. Інший варіант – операції ближче до точок виходу кабелів на берег, де вода мілкіша.
 
Другий сценарій – патрулювання на схід від Японії або в центральній частині Тихого океану. Підводні човни можуть створити загрозу морським шляхам, якими США та союзники перекидатимуть сили й вантажі через Японію, Аляску та Гаваї. Навіть обмежене перехоплення судноплавства ускладнило б використання Японії як тилової бази для допомоги Тайваню.
 
Третій сценарій – загроза ракетних ударів по японських портах, складах та інших наземних об'єктах, що забезпечуватимуть операції союзників. Для цього російським атомним човнам із крилатими ракетами не обов'язково діяти безпосередньо біля Тайваню: достатньо створити окрему кризу на півночі й змусити США та Японію розосередити протичовнові сили.
 
У всіх трьох випадках російські та китайські човни не мусять виконувати одну спільну операцію. Координації за часом і районами може бути достатньо, щоб рф відтягнула увагу союзників на північ, а Пекін зосередив більше ресурсів біля Тайваню або в Південнокитайському морі.
 
Стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні має одночасно передбачати стримування російської участі.
 
Війна посилила залежність рф від Китаю, але не перетворила москву на пасивного молодшого партнера. Тихоокеанський флот дає кремлю ресурс, який Пекін може використати у власному конфлікті, а росії – можливість довести стратегічну цінність для Китаю.