гентський псалтир із 1320-х років — один із тих рукописів, про які я й не намагаюся якось жартувати, бо будь-які слова бліднуть поруч із його вигадливістю (чи, як недавно сформулювали в коментарях, наркоманією).

це манюсінька книжечка, двісті аркушів по 6*9 сантиметрів, але в ній вміщується 70 псалмів, комплект щотижневих молитов, комплект щоденних молитов — і оце, хоч би що воно означало.

принаймні мавпі, схоже, подобається — то й чудово.

#маргіналії #свояатмосфера

ной керує підрядниками, які будують ковчег, а ноєві родичі зганяють у двір по парі з усього місцевого біорізноманіття. (цікаво, підрядникам місце на ковчезі запропонували?)

яскрава мініатюра з дуже коміксового бедфордського часослова першої третини xv століття.

#старозавітне

аптекар із підмайстрами (і песиком) у збірнику медичних праць із хііі століття (f. 265r).

#робочібудні #песики

якось до майбутнього святого, а в iv столітті ще просто відлюдника й пустельника іларіона прийшов конівник із поблизького міста. його коней врекли, тож тепер вони програвали в усіх перегонах, і конівник попросив щось із цим зробити. іларіон не виявив ентузіазму: усе-таки він пішов у пустелю не просто так, яке йому діло до світських справ і так далі.

конівник тоді натякнув, що він, звісно, може звернутися до язичницьких магів, та все-таки хотів би християнської допомоги в цій справі. але ні — то ні, що ж тут.

іларіон подумав, що звертатися до магів справді якось негоже, пішов у місто, помолився над кіньми — і пристріт, звісно, минув. ба більше, ті коні, яких він вилікував, стали регулярно перемагати в перегонах, і завдяки цьому численні відвідувачі іподрому навернулись на християнство, вражені божою силою.

от що означає правильно підібрати аргументи.

коники на ілюстрації походять із трактату про конярство, переписаного десь у 1390-х роках.

#чудотворення

цікаві рими між сценою вмивання рук і маргінальними мальовидлами в часослові катерини клевської з 1440-х років.

на маргінесі чоловічок ллє воду в пащеку драконові, як на основній мініатюрі — слуга на руки пилатові. у лисого чоловічка, щоправда, бюджет обмеженіший, тому доводиться обходитися глиняним глечиком, а не латунною акваманіллю. зате драконові не потрібен рушник, то можна, на відміну від пилатового слуги, нічого собі через плече не вішати.

солдати, які привели ісуса, начебто вбрані в обладунки й озброєні, як і має бути, але одразу видно, що то не військо, а якась наволоч: в одного навіть ногавиці повідв’язувались і сповзли до підлоги. через кілька сторінок вони будуть сперечатися за ісусів одяг, чублячись, як оті розкуйовджені півні внизу сторінки.

(як завжди, у нас довколавеликодні історії будуть двічі, за обома обрядами — цікавих мініатюр стільки, що сором не скористатися календарною розбіжністю, поки вона є).

#новозавітне #моднілюди #маргіналії

радісний весняний крижень із французького молитовника 1430-х років.

#манюнє

смерть їде на левику і махає ручками.

ця фігура, вирізьблена 1513 року, колись була частиною монастирського годинника. у шиї в лева стояв дзвіночок, і в певні години смерть била по ньому, нагадуючи ченцям про минущість усього цьогосвітнього. мабуть, атмосферно виходило.

#всітамбудемо #котики

слонові з рукопису 1320-х років не подобається, коли йому бігають по голові.

ех, слонику, а кому подобається.

#бестіарії #песики