кубістський (і, здається, трошки сонний, але чого ми хочемо від суботнього ранку) кит із вестмінстерського бестіарію, укладеного наприкінці хііі століття.

#бестіарії

пантера з абердинського бестіарію так гарно пахне, що звірі просто не можуть втриматися й усюди за нею ходять. і тільки в дракона алергія на її запах, тому, щойно його зачувши, він ховається в нору (і, мабуть, сильно чхає).

бестіарії сходяться на тому, що пантера — то дуже різнобарвна тварина (тож, якщо побачите десь мініатюру з плямистим, смугастим чи ще яким завгодно котопесиком несподіваних кольорів, знайте: це вона), чиє дихання має пречудовий аромат. ісидор севільський пише, що термін «пантера» походить від грецьких слів пан (тобто всі) + теро (дикий звір), і названа вона так саме тому, що дружить зі всіма звірями. ну, майже всіма; єдиний її ворог — це дракон, якому пантера, зазвичай асоційована з христом, не може пробачити його злих учинків. тому дуже зручно (і логічно), що якраз дракона пантерячий запах відлякує.

#бестіарії

міштецьке (або ацтецьке) намисто із золотих жаб, виготовлене в xv столітті. як середа, то вже середа.

#бестіарії

атака бджіл-мутантів на мініатюрі з англійського бестіарію кінця хіі століття. сам текст, щоправда, розповідає про цілком нормальних бджіл і пасіки, то, може, в ілюстратора був якийсь особливо прикрий особистий досвід.

#бестіарії

грифон обіймається зі свинкою в англійському бестіарії з початку хііі століття. тут точно ніщо не може піти не так.

#бестіарії

по морському зайцеві з переписаного в середині xiv століття «цвіту природи» якоба ван марланта видно, що того ранку, коли треба було позувати для мініатюри, він прокинувся сильно не в гуморі. але хто з нас ніколи не приходив на шкільне фотографування невиспаним і набурмосеним?

#бестіарії

білочка, зайчик і киця насолоджуються цілком уже літнім сонцем в абердинському бестіарії з хіі століття.

#бестіарії #котики

євангелістові матеєві з недавнього допису заважає читати маленький кітик, а пророкові амосові на мініатюрі з рукопису 1250-х років (bl harley ms 3244, f. 61r) — цілий здоровенний кит. мабуть, вигулюватися хоче.

#бестіарії

у вірші, написаному на смерть горобчика пилипа (phyllyp sparowe) десь на межі xv й xvi століть, англійський поет джон скелтон проклинає кота, який цим горобчиком, власне, і пообідав:

нехай язикаті дракони
отруять тобі печінку й легені!
нехай гірські мантикори
поживляться твоїм мозком!

пташечку, звісно, шкода, та й вірш чудовий, але треба констатувати, що скелтон помиляється: мантикори харчуються не котами, а людьми. он навіть назва їхня, якщо перекласти з перської (бо вони звуться перською, хоч і водяться в індії), означає «людожер».

утім, скелтонові можна пробачити: попри античне коріння й популярність образу, який поруч із драконами часто селився на храмових рельєфах і фресках, далеко не всі середньовічні бестіарії згадують про мантикор, а ті, що таки згадують, містять обмаль інформації — і навіть нічого моралізаторського, що трохи несподівано, бо ж фішка жанру полягала в тому, щоб не просто розказати про тварину (чи каменюку. чи пророка амоса), а й доповнити це висновками про духовне життя; скидається на те, що укладачі бестіаріїв дивилися на опис мантикори — і розуміли, що він цілковито самодостатній і висновків не потребує.

то що ми знаємо про цю людожерицю? вона має дуже потужне, здатне перескакувати найвищі перешкоди лев’яче тіло, людське обличчя (принаймні поки не всміхається і не показує трьох рядів своїх зубів) і гострий скорпіонячий хвіст, із якого вміє стріляти отруйними колючками. ще в неї блакитні очі, маленькі вуха і схожий на сопілку голос, але це трохи менш нагальна інформація, то її часто пропускають. улюблений мантикорячий спосіб полювання на смачне людське м’ясо — це залягти у високій траві, щоб було видно тільки обличчя, і не всміхатися; дурненькі люди думають, що це хтось їхній, підходять близько — а тоді мантикора хапає їх і відносить ласувати у свою глибоку нору, вправно замітаючи сліди. просто ганятися за людьми їй, утім, теж подобається.

попри не дуже хорошу репутацію, мантикора зрідка навіть з’являється в пізньосередньовічній геральдиці — як і її молодший (бо, схоже, без античних фундаментів) колега мантигр. мантигри устатковані майже так само, як і мантикори, тільки замість лев’ячих тіл у них — ви правильно здогадалися — тигрячі, на головах, наче зубів замало, ростуть ще й роги, а лапи можуть бути перепончасті, як, цитую, у гусей або драконів (але тигрячі теж бувають; мабуть, це від батьків залежить).

упевнена в собі багатозуба мантикора з бестіарію хіі століття всім нам бажає чудової п'ятниці. кусь.

#бестіарії

ящерик із учорашнього допису наробився, бідолаха, то в нього сьогодні навіть не лапки, а просто фостик. а фостики, звісно, ні до яких робіт не пристосовані.

мініатюра з природничого рукопису xv століття (f. 129v).

#бестіарії

радісна інкська лама, виготовлена десь у xv столітті. малесенька, всього п'ять сантиметрів заввишки. у музейному описі зазначають, що відлита вона у два етапи — щоб у різних частин тіла були різні фактура і колір.

#бестіарії #манюнє

чесно-пречесно слон (бачите, він там вгорі навіть підписаний) зі збірки епічних історій, укладеної на початку xiv століття.

#бестіарії

крокодил із полум'яним поглядом із рукопису xvi століття (bl ms or. 3714, f. 394r).

#бестіарії

вишуканий кінь від іранського художника хабібалли із сави. намальований аж у 1600-х роках, але заради такого зграбного можна час від часу розширювати хронологічні межі цього каналу (ну й тойво, недарма ле гофф писав про довге середньовіччя).

#бестіарії #требабільшезолота

на компенсацію вчорашнього випадання із таймлайну — іще один коник, цього разу китайський, десь із середини viii століття, із трошки іншими канонами конячої краси.

#бестіарії