когось дуже зачіпає агнес сорель у ролі діви-годувальниці:

навіть зважаючи на чудову якість цього малярства, ми бачимо тут просто модну лялечку з високим, ретельно виголеним чолом, округлими широко розставленими грудьми, високою і тонкою талією, незвичним і загадковим виразом обличчя, серед задерев'янілих червоних і синіх ангелів. усе це докладається до ефекту декадентської безбожності. [...] чи ж не оприявнює це блюзнірської байдужості щодо святості, якої не перевершив би жоден ренесансний розум?

скрізь профанація. нічого святого. і регулярні знаки оклику для кращого ефекту.

#вечірнінотатки #січеньізгейзінгою

ейлін павер починає «середньовічних людей» — медієвістику з 1920-х років, яка в мене у планах на лютий, — із розповіді про людей пізньоантичних, бо ж треба трохи прописати контексти (а не як деякі). один із цих персонажів — авсоній, поет і вчитель риторики, який у iv столітті склав збірку віршів про своїх колег-викладачів.

у бордо, де живе авсоній (і яке тоді ще зветься не так), їх тридцять двоє — і кожному присвячений окремий текст.

є мінервій-оратор, який має феноменальну пам’ять і після гри в нарди детально розбирає кожен хід. є анастасій-граматик, який зробив дурницю, покинувши бордо заради провінційної школи, і відтоді канув у цілком заслужену невідомість. є аттій тіро дельфідій, який колись був правником, а тепер, на пенсії, вчителює, хоча учні його не сильно цікавлять, що засмучує їхній батьків. є йокундій-граматик, який свого титулу не заслуговує, але він така добра людина, що вартий згадки серед гідних постатей, нехай і, власне кажучи, на вчителя не тягне. є екзуперій, дуже вродливий чоловік, чиє красномовство звучить вишукано, поки ви не дослухаєтеся й не усвідомлюєте, що то все нісенітниці.

і є щось напрочуд рідне в цьому переліку.

#вечірнінотатки #лютийізпавер

у вступі до «закутої бібліотеки» бернетт стрітер наводить перелік британських бібліотек, у яких збереглося достатньо оригінального умеблювання, щоб можна було якось обґрунтовано говорити про книжки на ланцюгах, а далі пише:

поза сумнівом, наступного ж дня після публікації книжки мені розкажуть, що в цьому списку є очевидні лакуни. що ж, прагнути вичерпання будь-якої теми — це братися за складання проповіді про Марноту Людських Прагнень.

(так, там в оригіналі великі літери, і цей канал щойно використав свій ліміт великих літер на декаду наперед).

із «закутою бібліотекою» я побіжно знайома вже давно, але читала її фрагментарно, для роботи, надкушуючи то тут, то там, тож тільки зараз помічаю оці ніжні самоіронічні відступи. і скидається на те, що березнева частина челенджу буде приємна.

лютнева, до речі, закінчилася успішно, я встигла дочитати «середньовічних людей» ейлін павер і навіть під суботнім сонечком пофотографувала закладки, якими тепер помережана книжка, але поки що ніяк не зберуся щось змістовне про неї написати. може, наприкінці тижня.

#вечірнінотатки #березеньзістрітером

наш намір полягає в тому, щоб накреслити образ литовської міфології, спираючись на автентичні джерела, без фантастичних домішок і з додаванням необхідних пояснень; заразом ми відмовляємося узагальнювати те, що джерела кажуть про одне плем'я в один період, на всі; ми не накидаємо якоїсь цілісної литовської міфології — адже про це, з огляду на стан наших джерел, і мови бути не може; ми зіставляємо й вилущуємо відомості, які вдалося зібрати про кожне окреме литовське плем'я, і тільки потім переходимо до загальних висновків. а що міфологія — це тільки одна з рис народного життя, ми не обмежуємося суто віруваннями, а зважаємо також на інші буттєві аспекти,

— пише у книжці 1904 року німецько-польський філолог александер брюкнер, народжений у тернополі й вивчений у львові. схоже, нормальні науковці вже 120 років тому вміли робити нормальні дослідження, не натягуючи сову одної згадки на глобус цілої епохи.

(розгорнувши цю книжку на випадковій сторінці, я побачила щось про пиво, то вважатиму це за додаткове знамення насолоди від тексту).

#вечірнінотатки