попереднє опитування непогано спрацювало, то, по-перше, пропоную зробити їх регулярними, а по-друге, про кого хочете (відносний) лонгрід наступного тижня?
Anonymous Poll
12%
🐘 про слонів
7%
🐴 про віслюків
50%
🦫 про бобрів
30%
🪨 а є щось про каменюки?
сатурн проспав усі будильники, то мусить снідати на ходу.
мініатюра з рукопису 1430-х років.
#свояатмосфера
мініатюра з рукопису 1430-х років.
#свояатмосфера
на мініатюрі з французького історичного компендіуму, укладеного в 1470-х роках, відбувається багато бозна-чого: що то за солдати із шоломами на очах? звідки ці люди на непристосованих для верхової їзди тваринах? чому військо ломиться через стіну по двох драбинах, ігноруючи опущений міст і відчинені ворота? чому містяни ніяк на то все не реагують? купа питань, обмаль відповідей, але воно й гаразд — не обов'язково (а часом навіть краще не) розуміти, що мав на увазі мініатюрист, щоб отримувати від його робіт чималу втіху.
із другого боку, є історії, на яких таки варто розумітися. наприклад, своя. надто тоді, коли про неї багато брешуть, зокрема в трансльованих на весь англомовний світ інтерв'ю. і ясно, що канали в телеграмі — це не зовсім джерело зв'язних історичних наративів, але цінних дрібничок для складання мозаїки в себе в голові тут можна знайти чимало. коло історії — якраз таке місце: зі стислими дописами про події і людей, небанальним добором тем і навіть тестами для кращого запам'ятовування. тут з'являються фрагменти не тільки з української історії, а настрій дописів буває дуже різний, та якщо вам цікаві історичні деталі, @kolohistory таки заслуговує на читання.
#іншілюди
із другого боку, є історії, на яких таки варто розумітися. наприклад, своя. надто тоді, коли про неї багато брешуть, зокрема в трансльованих на весь англомовний світ інтерв'ю. і ясно, що канали в телеграмі — це не зовсім джерело зв'язних історичних наративів, але цінних дрібничок для складання мозаїки в себе в голові тут можна знайти чимало. коло історії — якраз таке місце: зі стислими дописами про події і людей, небанальним добором тем і навіть тестами для кращого запам'ятовування. тут з'являються фрагменти не тільки з української історії, а настрій дописів буває дуже різний, та якщо вам цікаві історичні деталі, @kolohistory таки заслуговує на читання.
#іншілюди
янголи видають праведним душам нові уніформи (і перуки?), йоан богослов занотовує побачене, а над усім цим бог ніжками чеберяє, як той зайчик.
мініатюра з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (add ms 17333) з британської бібліотеки, сайт якої досі лежить, але я ще два роки тому назберігала картинок звідтіля на чорний день. (чорний день без можливості побравзити рукописи в британській бібліотеці мені тоді уявлявся зовсім по-іншому, але бачите, як бува).
#апокаліпсис #зненацькабог
мініатюра з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (add ms 17333) з британської бібліотеки, сайт якої досі лежить, але я ще два роки тому назберігала картинок звідтіля на чорний день. (чорний день без можливості побравзити рукописи в британській бібліотеці мені тоді уявлявся зовсім по-іншому, але бачите, як бува).
#апокаліпсис #зненацькабог
у європі дізналися про монгольського хана хубілая (чи то пак кублай-хана) з розповідей марко поло. але першими європейцями, які з ним познайомилися, були маркові батько й дядько — просто вони про це мало кому розказали, хіба що родичам, друзям і папі римському. річ у тім, що хубілай відпустив італійських мандрівників додому не просто так і не назавжди, а з місією: роздобути в єрусалимі святої олії з лампадки у храмі гробу христового, у римі — сотню схвалених папою вчених теологів, які могли би проповідувати монголам, і повертатися з усім цим добром назад.
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
забрала з пошти книжку, то буду вихвалятися. знайомтеся, два томи ейлін павер від «фоліо» здорової людини.
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
в опитуванні минулої п’ятниці бобри нокаутували всіх конкурентів, то сьогодні буде про бобрів. ви, може, не впізнали, але на ілюстрації — справді бобер у виконанні художника, який, звісно, сам цих тварин не бачив, але дуже ретельно прочитав текст про них, а це майже так само добре.
насамперед про те, звідки бобри беруться. ну тобто ясно, що зі статевого розмноження, але не тільки. альберт великий розповідає про одну арабську річку, розташовану на великій відстані від інших бобрячих місць — а проте бобри там усе одно завелися. отже, найімовірніше, вирішує альберт, що вони самозародилися із зоряного світла, як часом буває з рибами в аналогічній ситуації. ну а що, усі ми зіроньки, а бобри тим більше.
живуть бобри в хатинках, дерево на які видобувають зубами — мають їх тільки чотири, зате гострих і міцних, як сокири. щоб перевезти нагризене, вони лягають на спину, збирають собі на животик колоди, обхоплюють їх задніми лапами, а в зуби хапають дрібні шматки деревини, щоб добро не пропадало. інші бобри чіпляються зубами до цих імпровізованих боброплотів і тягнуть їх по річці в потрібний бік.
хатинки вони собі будують дуже майстерні, водонепроникні, пише герард валлійський, із великими терасами, із яких можуть спостерігати за прибуванням і спаданням води. поступово ці будинки обростають вербами й зовні здаються випадковими природними структурами, а от усередині вони — вишукані і зручнесенькі. сюди бобри ховаються, як помічають мисливців, і воду перед входом замулюють, б’ючи хвостами, щоб люди нічого не змогли крізь неї побачити.
ще середньовічні автори любили зазначати, які частини бобрів корисні для медицини, але то вже не сьогодні — бобри заслужили трохи добрих історій, та й ми теж.
#бестіарії
насамперед про те, звідки бобри беруться. ну тобто ясно, що зі статевого розмноження, але не тільки. альберт великий розповідає про одну арабську річку, розташовану на великій відстані від інших бобрячих місць — а проте бобри там усе одно завелися. отже, найімовірніше, вирішує альберт, що вони самозародилися із зоряного світла, як часом буває з рибами в аналогічній ситуації. ну а що, усі ми зіроньки, а бобри тим більше.
живуть бобри в хатинках, дерево на які видобувають зубами — мають їх тільки чотири, зате гострих і міцних, як сокири. щоб перевезти нагризене, вони лягають на спину, збирають собі на животик колоди, обхоплюють їх задніми лапами, а в зуби хапають дрібні шматки деревини, щоб добро не пропадало. інші бобри чіпляються зубами до цих імпровізованих боброплотів і тягнуть їх по річці в потрібний бік.
хатинки вони собі будують дуже майстерні, водонепроникні, пише герард валлійський, із великими терасами, із яких можуть спостерігати за прибуванням і спаданням води. поступово ці будинки обростають вербами й зовні здаються випадковими природними структурами, а от усередині вони — вишукані і зручнесенькі. сюди бобри ховаються, як помічають мисливців, і воду перед входом замулюють, б’ючи хвостами, щоб люди нічого не змогли крізь неї побачити.
ще середньовічні автори любили зазначати, які частини бобрів корисні для медицини, але то вже не сьогодні — бобри заслужили трохи добрих історій, та й ми теж.
#бестіарії