маленький ісусик (зі святим духом, звісно, але також із папугою і зайчиками) бажає нам хорошого року — ein god jar — бо всі ми його заслужили.

з новим роком.

гравюра середини xiv століття.

#зненацькабог

барвистому драконові з бестіарію 1270-х років щойно сказали, що в нього цей рік буде робочий, то він потребує трошки часу на осмислення ситуації. але вже вітає, бажає щастя-здоров'я, тиші-спокою і поменше р*сні.

дракон якось триматиметься, то й ми тримаймося.

#всебудеок

початок року — це не тільки короткі дні, зимно і давайте вже після свят, а ще й час наобіцяти собі всілякого самовдосконалювального, навіть якщо ми вповні усвідомлюємо умовність дат і ймовірність, що обіцянки будуть зламані ще в середині січня. бо це ж приємно (і життєствердно): складати плани, вигадувати челенджі, уявляти себе майбутніх. а цього року перше січня — ще й понеділок, то коли починати, як не нині.

дві мої улюблені першосічневі справи — це поставити собі книжкову мету на гудрідсі (виявилося, що я це роблю, відколи вони взагалі запустили таку функцію, — від 2011 року) і заповнити рубрики в рукописному читацькому гросбуху (а його веду вже років із вісім, але точно не скажу, бо перші нотатники десь запропастилися). але цього року в мене є додатковий читацький намір: за 12 місяців прочитати 12 досліджень про середньовіччя, написаних у різні десятиліття (січень — 1910-ті, лютий — 1920-ті і так далі до 2020-х у грудні).

нащо? ну, по-перше, бо чом би й ні. поводитися так, наче я знаю, що робитиму через рік, — це затишно, заводити собі ритуали — корисно, а влаштовувати книжкові ігри — ще й весело (гейзінга, запланований на січень, про людське тяжіння до гри цілу книжку написав); але плоть слабка, а психіка ніжна, тож, щоб ця забава мала менше шансів мені сприкритися, у переліку немає шістсотсторінкових книжок.

по-друге, цікаво поспостерігати, як упродовж хх століття змінюються стандарти писання нонфіку і способи говоріння про історію.

по-третє, є купа книжок, які я давно хочу почитати, але чи ніяк не зберуся, чи постійно відволікаюся на щось інше, нагальніше — а тут буде стимул: не програти у власну гру. і можливість ділитися з вами реляціями з цієї медієвістичної подорожі теж надихає.

отже, ось те, що я планую читати — і про що розказувати — упродовж року:

🪶 січень: йоган гейзінга, «осінь середньовіччя» (1919)
🪶 лютий: ейлін павер, «середньовічні люди» (1924)
🪶 березень: бернетт гіллман стрітер, «прикута бібліотека: розвідка про чотири століття еволюції англійських бібліотек» (1931)
🪶 квітень: режін перну, «сяйво середньовіччя» (1944)
🪶 травень: айріс оріго, «торговець із прато: повсякденне життя в середньовічному італійському місті» (1957)
🪶 червень: генрі краус, «живий театр середньовічного мистецтва» (1967)
🪶 липень: патрік гірі, «furta sacra: крадіжки реліквій у високому середньовіччі» (1978)
🪶 серпень: шуламіт шахар, «четвертий стан: історія жінок у середні віки» (1981)
🪶 вересень: діан елліотт, «упалі тіла: нечистота, сексуальність і демонологія в середньовіччі» (1999)
🪶 жовтень: майкл кеймілл, «гаргульї нотр-даму: медієвізм і монстри модерності» (2007)
🪶 листопад: мері каррутерс, «досвід краси в середні віки» (2013)
🪶 грудень: щось свіженьке, видане 2024-го, бо книжок щороку з’являється стільки, що очі розбігаються, а руки не доходять

перелік, звісно, приблизний, особливо для другого півріччя, бо там конкуренція за місце у списку була затята. якщо ви щось звідси читали — розповідайте, як вам (надто якщо це текст, на який не варто гаяти часу); якщо не читали, але зацікавилися — приєднуйтеся, половина з цих книжок є в більш-менш вільному доступі. а ще в коментарях можна робити ставки на те, скільки я протримаюся (але сподіваюся, що ви в мене все-таки вірите), і ділитися власними планами й челенджами на 2024 рік.

#рікчитання

мініатюрист мав зобразити на цій сторінці зі збірки юридичних текстів, укладеної десь 1315 року, абсолютно добровільний шлюб, але щось пішло не так.

#повнабентега

гільдегарда бінгенська, розповідаючи про птахів і користь від них, пише:

самець пави має підступні, нечисті звички. іноді він змішується у статевому акті з невеликими тваринами і малими бестіями. потомство, яке в них народжується, має форму матері, не батька, але буває забарвлене в кольори батькового пір’я. коли павич бачить, як бігають ці звірятка, він упізнає в них своїх дітей і любить їх.

(а їсти пав нікому не корисно, каже гільдегарда).

павич із бестіарію 1180-х років запевняє, що то все наклеп (ну, крім їсти не корисно) — де ви бачили інших звірів такої барви?

#бестіарії

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — ціла компанія сов, які справді всіляке бачили. здається, їх хтось спитав, що саме вони бачили, то тепер сови дивляться ще й на свіжовідірвану голову.

#совоньки

небесний дикобраз із «генеалогічної історії французьких королів від початків і до людовика хіі», переписаної в xvi столітті.

#геральдичне