євангеліст марко і його домашній улюбленець лев працюють над біблією не тому, що дедлайн, а тому, що люблять свою роботу.
(усім би нам так).
надихальна мініатюра з брабантської біблії хіі століття.
#робочібудні #котики
(усім би нам так).
надихальна мініатюра з брабантської біблії хіі століття.
#робочібудні #котики
попереднє опитування непогано спрацювало, то, по-перше, пропоную зробити їх регулярними, а по-друге, про кого хочете (відносний) лонгрід наступного тижня?
Anonymous Poll
12%
🐘 про слонів
7%
🐴 про віслюків
50%
🦫 про бобрів
30%
🪨 а є щось про каменюки?
сатурн проспав усі будильники, то мусить снідати на ходу.
мініатюра з рукопису 1430-х років.
#свояатмосфера
мініатюра з рукопису 1430-х років.
#свояатмосфера
на мініатюрі з французького історичного компендіуму, укладеного в 1470-х роках, відбувається багато бозна-чого: що то за солдати із шоломами на очах? звідки ці люди на непристосованих для верхової їзди тваринах? чому військо ломиться через стіну по двох драбинах, ігноруючи опущений міст і відчинені ворота? чому містяни ніяк на то все не реагують? купа питань, обмаль відповідей, але воно й гаразд — не обов'язково (а часом навіть краще не) розуміти, що мав на увазі мініатюрист, щоб отримувати від його робіт чималу втіху.
із другого боку, є історії, на яких таки варто розумітися. наприклад, своя. надто тоді, коли про неї багато брешуть, зокрема в трансльованих на весь англомовний світ інтерв'ю. і ясно, що канали в телеграмі — це не зовсім джерело зв'язних історичних наративів, але цінних дрібничок для складання мозаїки в себе в голові тут можна знайти чимало. коло історії — якраз таке місце: зі стислими дописами про події і людей, небанальним добором тем і навіть тестами для кращого запам'ятовування. тут з'являються фрагменти не тільки з української історії, а настрій дописів буває дуже різний, та якщо вам цікаві історичні деталі, @kolohistory таки заслуговує на читання.
#іншілюди
із другого боку, є історії, на яких таки варто розумітися. наприклад, своя. надто тоді, коли про неї багато брешуть, зокрема в трансльованих на весь англомовний світ інтерв'ю. і ясно, що канали в телеграмі — це не зовсім джерело зв'язних історичних наративів, але цінних дрібничок для складання мозаїки в себе в голові тут можна знайти чимало. коло історії — якраз таке місце: зі стислими дописами про події і людей, небанальним добором тем і навіть тестами для кращого запам'ятовування. тут з'являються фрагменти не тільки з української історії, а настрій дописів буває дуже різний, та якщо вам цікаві історичні деталі, @kolohistory таки заслуговує на читання.
#іншілюди
янголи видають праведним душам нові уніформи (і перуки?), йоан богослов занотовує побачене, а над усім цим бог ніжками чеберяє, як той зайчик.
мініатюра з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (add ms 17333) з британської бібліотеки, сайт якої досі лежить, але я ще два роки тому назберігала картинок звідтіля на чорний день. (чорний день без можливості побравзити рукописи в британській бібліотеці мені тоді уявлявся зовсім по-іншому, але бачите, як бува).
#апокаліпсис #зненацькабог
мініатюра з ілюстрованого апокаліпсису 1330-х років (add ms 17333) з британської бібліотеки, сайт якої досі лежить, але я ще два роки тому назберігала картинок звідтіля на чорний день. (чорний день без можливості побравзити рукописи в британській бібліотеці мені тоді уявлявся зовсім по-іншому, але бачите, як бува).
#апокаліпсис #зненацькабог
у європі дізналися про монгольського хана хубілая (чи то пак кублай-хана) з розповідей марко поло. але першими європейцями, які з ним познайомилися, були маркові батько й дядько — просто вони про це мало кому розказали, хіба що родичам, друзям і папі римському. річ у тім, що хубілай відпустив італійських мандрівників додому не просто так і не назавжди, а з місією: роздобути в єрусалимі святої олії з лампадки у храмі гробу христового, у римі — сотню схвалених папою вчених теологів, які могли би проповідувати монголам, і повертатися з усім цим добром назад.
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
у другу мандрівку до хана батько з дядьком узяли замовленої олії, молодого марко, якому тоді було років 16 чи 17, а от зі вченими мужами трошки не склалося, бо папа виділив на цей проєкт тільки двох домініканців: «книжників, науковців і глибоких теологів». а далі я передаю слово чудовій ейлін павер.
і так вони знову вирушили з акри в листопаді 1271 року. домініканці, може, і були глибокими теологами, але серця до пригод у них виявилися заячі, тож, щойно зачувши про війну на теренах вірменії, через які їм довелося б мандрувати, вони поспіхом передали свої дипломатичні листи венеціанцям, попрохали захисту в тамплієрів і якнайшвидше дременули в безпеку берега, залишаючи поло, «незламних перед уже давно їм звичними небезпеками та труднощами», далі прямувати самих. безперечно, святий франциск тріумфує над святим домініком десь при небесному дворі: його ченці ніколи не трусилися за свої шкури, коли життєрадісно подорожували у спеці індії та холоді центральної азії; і легко уявити коментарі товстуна віллема рубрука про втечу цих глибоких теологів.
на ілюстрації з рукопису xiv століття марко поло і його родичі й колеги насолоджуються почастунком у хана, а домініканці не насолоджуються, бо схарапудилися й не доїхали.
#лютийізпавер #плітки
забрала з пошти книжку, то буду вихвалятися. знайомтеся, два томи ейлін павер від «фоліо» здорової людини.
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер
«середньовічні люди» вийшли 1924 року і є у вільному доступі; «середньовічні жінки» були видані вже після смерті авторки, 1975-го, то на них поки що діє авторське право і знайти їх можна хіба що в папері. перевидання від «фоліо» — це 1999 і 2001 роки відповідно, тобто книжечки вже встигли побачити трохи життя, але збереглися ідеально, хіба що по сліпкейсах можна зрозуміти, що їх раніше хтось тримав у руках і носив у торбах.
«людей» я майже дочитала (вони й коротші за гейзінгу, і значно менш бісючі), то лютневу частину челенджу маю закрити вчасно. написати передмову до цього перевидання запросили емманюеля ле руа ладюрі, і вона така ненатхненна, що мені складно уявити, нащо він узагалі на це погодився. хіба що діалог відбувся якось так:
— добридень, я дзвоню з «фоліо», ми хотіли б надрукувати вашу…
— так, звісно, що підписати?
— … передмову до книжки ейлін павер.
— а.
передмову до «жінок» (які, власне, приїхали годину тому, то я встигла тільки прочитати зміст і пороздивлятися картинки) теж написав ладюрі, і там три сторінки тексту — імовірно, редактори вирішили його дуже не мучити. а загалом книжка складається з конспектів лекцій ейлін павер, які впорядкував і спорядив примітками й бібліографією її чоловік і колишній студент майкл постан — народжений у бессарабському (нині молдовському) селі бендери випускник університету святого володимира, про що я, звісно, не знала, поки оце щойно не погуглила.
#лютийізпавер