цезарій гайстербаський розповідає про черницю, яку клірик так збаламутив залицяннями, що вона аж наважилася згрішити з ним і обіцяла чекати його під монастирем після вечірньої служби.

коли меса скінчилась і всі сестри розійшлися, наша героїня спробувала вийти з храму, але виявилося, що центральний вихід їй перекриває хрест із розіп’ятим христом. не зрозумівши натяку, вона кинулася до інших дверей, але христос чекав на неї й там. оббігавши всі виходи з тим самим результатом і нарешті усвідомивши, що бог цим хоче щось сказати, черниця вклякла біля статуї божої мами — а статуя раптом дала їй такого ляпаса, що бідолашна знепритомніла й пролежала на підлозі до ранку.

як ви, мабуть, здогадалися, після цього випадку черниця на тілесні спокуси більше не велася. серйозно, клірики того не варті.

(химера з маастрихтського часослова теж уже все зрозуміла і нікуди не збирається).

#чудотворення

учора тут була історія про брутальну боротьбу з пристрастями. але іноді людям просто треба розвіятися, і навіть божа мама це розуміє.

популярне марійне чудо розповідає про черницю, яка таки спокусилася на вмовляння лицаря і втекла з ним із монастиря, на прощання помолившись божій мамі. є різні версії того, що трапилося далі: в одних коханець покидає жінку й вона мусить іти в бордель, в інших вона живе з ним і народжує дітей. у кожному разі, минають роки, у серце героїні закрадається жаль і невдоволення нинішнім життям, тож вона вирішує повернутись у монастир і просити пробачення.

прийшовши в монастир, вона зустрічає свою колишню сестру, а та, нітрохи не дивуючись, їй каже: «ходімо швидше, служба зараз почнеться». виявляється, сестри й не помітили, що черниці-мандрівниці не було, бо весь цей час божа мама її заміняла, відповідально виконуючи монастирські обов’язки.

черниця з маастрихтського часослова теж, здається, планує погрішити — але, може, відпочине й повернеться.

#чудотворення #отівсялюбов

хрещення в йордані з радісними рибками, рукою бога-отця, що наче впускає на голову ісусові святого духа, і несподіваним хвостатим чоловічком у воді. поняття не маю, хто то — може, символічний образ ув'язненої у гріху людини (але анатомії це все одно не пояснює).

мініатюра з вірменського євангелія 1311 року.

апдейт: чудова читачка підказала, що чоловічок — це дух йордану. у східній іконографії поруч із ним у сценах хрещення ще часом буває друга постать — дух моря (нагадування про те, що червоне море і йордан розступилися на шляху юдеїв, коли це було потрібно).

#глибоківоди #голілюди #новозавітне

лилики / нічниці / кажани з англійського бестіарію кінця хіі століття.

і якщо ви (чомусь) досі не чули пісню про кажанів — то ось вона.

#бестіарії #манюнє

тесей покинув на острові наксос аріадну й домашніх улюбленців і спетляв кудись у синю далечінь. домашні улюбленці такі: «він у нас із самого початку не викликав довіри. от чесно, зовсім не викликав. що на сніданок?»

(капці, у які взута аріадна, дуже модні; у французьких рукописах із межі xv–xvi століть — а цей був створений десь у 1500-х роках — їх носять вишукані люди).

#голілюди

не судіть лева занадто строго: він тільки вчиться грати.

мініатюра з маргінесу молитовника 1300-х років.

#котики #маргіналії

г’ю із фуюа у хіі столітті писав, що дивитися на зелене — корисно: «зелень, посаджена в монастирському дворі, освіжає чернечі очі, і до них повертається бажання читати. сама природа зеленого кольору живить очі й захищає зір».

свята клара з часослова середини xv століття очевидно насолоджується і зеленню, і читанням. добре мати собі невеличкий виноградничок для відпочинку, але навіть без нього — там надворі зараз якраз усе розбруньковується, саме час ходити й дивитися, щоб наші очі теж освіжалися після цієї довгої зими.

#цвітеіпахне #добребутисвятим #секретимедицини

іще трохи зелені: кізка із бревіарію марії савойської (f. 443r), виготовленого в мілані близько 1430 року.

#маргіналії #бестіарії

1407 року дівчина на ім’я агнеса накерер, мешканка йорка, зустріла хлопця, джона кента; вони закохалися й одружилися. якби це була звичайна пара, ми про неї нічого й не дізналися б; але агнеса походила з поважаної в місті родини, а джон був жонглером, себто скоморохом, й одружилися вони таємно, без відома — і тим більше без згоди — агнесиних батьків.

батьки були шоковані, але швиденько вигадали план порятунку: видати дочку натомість за якого-небудь доречнішого джона. тобто навряд чи його обирали саме за іменем, але вийшло так, що агнесі, попри її спротив, підшукали нового нареченого, якого звали джон торп.

кент, утім, так просто не здався, і вони з торпом пішли судитися (най славляться судові реєстри — джерело пречудових середньовічних історій). під час процесу родина агнеси наполягала на тому, що джон кент — жонглер, який «часто й безсоромно займається спортом і показує своє тіло заради прибутку», а його свідки, теж мандрівні артисти, — то знеславлені перед законом волоцюги; отже, наміри їхні нечисті, свідчення нечесні, а шлюб недійсний. але суд постановив, що згода обох наречених була, консумація була, то й шлюб цілком був.

записи завершуються тим, що агнеса залишається зі своїм коханим жонглером; подальші події канули в лету незафіксованості в писаних джерелах. але можна сподіватися, що молодятам було не менш приємно разом, ніж закоханим із маастрихтського часослова.

#отівсялюбов