троє голих дядьків у ліжку — це не розпуста, а біблійний сюжет про волхвів, які повертаються додому з відвідин святого сімейства.

поки вони сплять у заїзді, до них приходить янгол, який застерігає: варто обійти ірода десятою дорогою, нічого йому про ісуса не розповідати й неодмінно видалити геодані зі зроблених у вифлеємі селфі. бо ірод — не просто так синонім поганця: він задумав позбутися конкуренції в особі новонародженого месії, то треба йому цю справу ускладнити. волхви дослухаються до попереджень, і це рятує малого ісусика, а от купу інших немовлят не рятує, але це історія на інший день.

а голі й у коронах волхви тому, що в середньовіччі зазвичай так і спали: роздягненими, але в головних уборах, щоб тепло через голову не виходило. якщо ж урахувати, що сім'ї та навіть слуги ночували зазвичай тісненько, в одній кімнаті, стає зрозуміло, що середньовічні люди бачили багато голих людей — і не мали з цим проблем.

мініатюра із зальцбурзького месалу (f. 63r).

#новозавітне #голілюди #соннілюди

дуже грайливі мавпи з французького вітража середини xiv століття.

#бестіарії

невиспаний і голодний демон із арабського астрологічного трактату, переписаного у xv столітті. так, бідолаха, поспішає підтягти всі хвости до кінця року, що не встигає навіть нормально поїсти — доводиться на ходу снідати фастфудом.

#свояатмосфера

у кожного — своя робота: бог творить світ, а бартоломій англійський розповідає про нього у бестселері під назвою «книга про властивості речей». і обоє заслуговують на розкішне тло з позолотою.

ілюстрації з рукопису межі хiv—xv століть.

#райськанасолода

мавпа й котик до святкування нового року готові. і байдуже, що календарні дати — це суцільна умовність: ритуали важливі, особливо радісні ритуали.

#котики #маргіналії #бестіарії

«танок сліпих» — це поема п'єра мішо про три сліпі сили, які керують людством і крутять його в дикому, нищівному танці: любов, удачу і смерть.

уперше текст побачив світ 1465 року, а манускрипт, із якого взята оця мініатюра, був переписаний десь наприкінці 1470-х. як ви, мабуть, здогадалися, на ній зображена сліпа любов, якій байдуже на расу, статус і статки.

двоє чоловіків, які ніжно тримаються за руки в нижньому правому куточку, — це, щоправда, не про любов, а про автора і його провідника алегоричним світом. на наступних мініатюрах вони теж нерозлучні.

#отівсялюбов #алегоріявспідниці

маленька діва марія в коконі й короні.

мініатюра з німецького «дзерцала людського спасіння», 1360-ті роки.

#гарнеякбожамама

винахідливість — одна з дванадцяти придворних дам риторики (принаймні на думку бургундських інтелектуалів xv століття) — лупає сю скалу і нам бажає натхнення на те саме.

#алегоріявспідниці #робочібудні

крихітна киця-черниця на маргінесі часослова з 1490-х років.

#котики #маргіналії #манюнє

пам'ятаєте золоту квочку?

у молитві, яку в хі столітті склав ансельм кентерберійський, є красива паралель до неї:

а ти, ісусе, хіба ж ти не мати?
хіба ти не мати, яка, ніби квочка,
збирає курчат під своїми крильми?
[…]
зігрій своє курча, оживи свого мерця,
виправдай свого грішника.

бог як мама людства — це не те щоб дуже поширений, але в жодному разі не скандальний середньовічний образ (і навіть порівняння розп'яття з пологами нікого не знічувало). бог як квочка — значно рідкісніша аналогія; власне, ансельм перший, у кого вона мені трапилася.

курочка на ілюстрації походить із італійського літургійного пісенника кінця xv століття.

#ніжнапобожність

утеча в єгипет, мініатюра з оксфордського псалтиря початку хііі століття.

християнська історія починається, звісно, із благовіщення й чудесного народження, захоплених пастушків і трьох мудреців, які мандрують за зіркою, — але ще й із біженства.

бо марія, новонароджений ісусик і йосиф, власне, і були біженцями: їм довелося тікати з юдеї в єгипет, щоб урятуватися від оскаженілого тирана. повернулися додому вони лише після іродової смерті (страшної та болісної, варто додати), — однак таки повернулися.

#дитинствоісуса