«золота легенда» розповідає, як одного разу відлюдник, що роздав усі свої статки й оселився поза містом, щоб жити на воді, хлібі й молитві, побачив святкову процесію, на чолі якої крокував василій великий у пишних єпископських шатах. відлюдник із осудом подумав, що оце ж наче такий святий чоловік, а так любить розкіш — але голос із неба відповів йому: «от не треба так. василій отримує менше втіхи, вбираючись у парчу й золото, ніж ти — гладячи свого кота».

бо й справді, не в багатстві радість, а в котиках.

на маргінесах «роману про олександра» відлюдник і його кіт усе роблять разом, навіть читають.

#котики

йоан богослов і його домашній улюбленець лелека вирішили оселитися на безлюдному острові, щоб їх ніхто не чіпав, але йоан хропе на весь острів, тож лелеці довелося моститися в морі на скелях. та й із «не чіпав» не дуже вдало вийшло — летючим янголам байдуже, що довкола тебе вода на багато кілометрів.

мініатюра з ілюстрованого одкровення 1330-х років (f. 3r).

#соннілюди

царська трапеза в артуріанському романі, рукопис 1350-х років: стіл скромний, смаколиків особливих не видно (може, все вже з'їли?), зате є прегарна миска на коліщатках.

#ситілюди

от і грудень — і мініатюра про нього з південнонімецького псалтиря 1260-х років: змерзлий чоловік у зручнісіньких рейтузах і його домашні улюбленці.

(а ще перше грудня — це день народження страшно_середньовічного, тож вітаю нас усіх).

#домашнійзатишок #котики #песики

божа мама розуміє, що почитати їй сьогодні не дадуть. у принципі, можна було щось таке запідозрити одразу, вже коли той янгол прийшов відволікати її від книжки своїми цікавими пропозиціями.

фігурка з початку xiv століття.

#гарнеякбожамама

ченці в ініціалі із псалтиря кінця xiv століття, імовірно, співають щось побожне — але можливі варіанти.

геральд валлійський розповідає про одну англійську парафію, де наприкінці хіі століття дуже яскраво святкували спомин якогось святого, цілу ніч бенкетуючи і співаючи любовних пісень. і коли вранці треба було служити месу, невиспаний священник замість «господь із вами» затягнув «кохана, будь ласкава».

публіці сподобалося, а от ієрархам, які про це невдовзі дізналися, — аж ніяк. місцевий єпископ навіть заборонив цю пісню на всій підвладній йому території, погрожуючи тим, хто її співатиме, відлученням від церкви.

#грайливілюди

дбайливі біси пробились у фан-зону й навіть посадили грішників собі на плечі, щоб їм краще було видно пекельну сцену, а грішники все одно невдоволені. серйозно, декому ніяк не догодиш.

мініатюра з англійського псалтиря хіі століття.

#біси #пекельце

хлопці вбралися в найліпші жупани й кольорові панчохи і готові вирушати на пошуки святого грааля у французькому рукописі xiv століття.

#моднілюди

екзотичні східні тварини в рукописі кінця х — початку хі століття.

на верблюдів, яких на цій мініатюрі можна впізнати за гористими спинками, нападають не песики, а мурахи-золотокопачі. східні мурахи — це лячно.

#непришийкобиліхвіст #бестіарії

ви, можливо, і не розгледіли одразу, але на мініатюрі з англійського бестіарію хііі століття намальований крокодил.

«фізіолог» каже, що спереду крокодил схожий на лева, а зсередини — на змію. він любить жерти людей, і коли примудряється когось зловити, то починає ласувати з ніг. і спершу йому дуже смачно, але що ближче до голови, то прикріше крокодилові стає, що він знову з’їв якогось бідолаху, у якого, може, були робота, іпотека і плани на п’ятничний вечір, тож крокодил розчулюється та, не припиняючи жувати, починає плакати — звідси й приказка про крокодилові сльози.

#бестіарії #хрумхрум #голілюди

відважний мисливець, елегантний гончак і витончені олениці у сцені полювання з італійського рукопису xiv століття.

#робочібудні

із безодні вилазить апокаліптична сарана.

в одкровенні написано, що вона виглядом подібна «до коней, приготованих на війну», але художник, який ілюстрував цей німецькомовний апокаліпсис у середині xiv століття, мабуть, вирішив, що просто гігантська сарана — страшніша. (корони й голови з довгим волоссям — то канонічне).

#апокаліпсис