козеріг і верблюд 1520-х років народження у виконанні людини, яка верблюдів не тільки ніколи не бачила, а й чула про них щось дуже приблизне.

особлива іронія полягає в тому, що зображені ці чарівні тварюки в паттернбуку (f. 32r) — книжці, із якої ілюстратори мали б черпати ідеї і взірці для своєї роботи над рукописами. good luck with that.

#непришийкобиліхвіст #бестіарії

у грудні 1231 року в містечку нівель хоронили іду — місцеву черницю й містичку. одна дівчина, що стояла над труною, так мучилася від страшного зубного болю, що не могла зосередитися на молитві, та в якусь мить відчула «тверду надію», що завдяки заступництву іди нівельської їй полегшає. скерована цією надією, дівчина вирвала в покійниці зуба, приклала його собі до щоки — і справді, бог учинив чудо і біль одразу минув.

це точно не була миттєва дія, і мені подобається уявляти, як люди навколо спостерігають за дівчиною, що колупається в роті у шанованої покійниці, — зі збентеженням, шоком, але трошки й розумінням, бо, ніде правди діти, краще видерти зуба у святої, ніж дозволити, щоб цирюльник узявся за видирання твоїх рідних зубів, як на цій ілюстрації з англійської енциклопедії xiv століття.

(хоча в нівелі й околицях іду вшановували як святу вже невдовзі після її смерті, офіційно церква її не канонізувала — але, як бачите, чудесам це не стало на заваді).

#чудотворення #секретимедицини #дрібкасвятості

в англійському манускрипті х–хі століття бог скидає бунтівних янголів із небес прямісінько в пекельну пащеку. а біс, прив'язаний збоку, схоже, працює батутом для тих, хто з першого разу в неї не поцілив.

#пащапекельна #війнавнебесах
#хрумхрум #свояатмосфера

тут сьогодні дощ, а в бревіарії ізабелли кастильської з 1497 року — ціла буря з повириваними з корінням деревами.

(насправді це апокаліптичний день гніву господнього, і сховатися від нього навіть штормове попередження не допомогло б).

#апокаліпсис

одвічна конкуренція домініканців і францисканців: франциск явився в осяйній хмарі з херувимами, щоб перевірити, як бонавентурі пишеться його житіє, а в двері бонавентуриного офісу ломиться домінік, якому терміново треба щось обговорити. зовсім нема спокою від цих святих, навіть якщо ти сам святий.

детальки мініатюри прекрасні: і стрічка зі словами, що вилазить із домінікового рота (чим не прототип коміксових баблів), і хаотично порозкладані книжки, які займають усі доступні поверхні (прямо як у мене), й астролябія, бо який середньовічний інтелектуал обійдеться без астролябії, і кардинальський капелюх, повішений на стіну замість дипломів у рамочках.

#тяжкобутисвятим #добребутисвятим
#куточокбібліофіла

середньовічного текстилю до нас дійшло небагато: тканини зношуються, а залишки можна переробити на щось корисне (наприклад, перший європейський папір виготовляли з ганчір'я). зберігаються хіба окремі випадкові речі, які колись загубилися чи забулися, або, навпаки, виняткові предмети, про які дбали із самого початку.

торбинка з вестмінстерського абатства, пошита 1280 року, — саме такий винятковий предмет. вона захищала воскові печатки на хартії, яку едвард перший видав абатству; хартію, звісно, берегли як зіницю ока, то й сумку від неї теж.

кігтясті істоти, вишиті на торбинці, — це гербові леви едварда першого. якщо придивитися, можна побачити в їхніх пащеках рожеві нитки: це повисолоплювані язики, які й мають бути в порядних гербових левів. а чубчики, вочевидь, символізують гриву.

#котики #геральдичне

давньоримська поетка корніфіція дізналася, що до наших часів дійшли огризки її біографії, але жоднісінького рядочка віршів, і поки що не знаходить із цього приводу цензурних слів.

книжки на поличках і на столі, до речі, — анахронізм, у і столітті до нашої ери римляни ще послуговувалися здебільшого папірусними сувоями. зате мініатюра непогано передає вигляд скрипторського куточка у xv столітті, коли, власне, й була намальована.

#куточокбібліофіла

просто котики з пікардійського часослова кінця xv століття, які прийшли на поле глянути, чи добре косар робить свою роботу, але швидко знудилися, то тепер споглядають безодню всередині себе (особливо лівий).

#котики

вам може здатися, що на мініатюрі з бестіарію хііі століття ви бачите чоловіка і жінку, але насправді це каменюки.

піроболи, або вогняні камені, — це, кажуть бестіарії, такий мінерал, що буває чоловічої статі, а буває жіночої. і поки хлопчики-піроболи лежать на віддалі від дівчаток-піроболів, нічого надзвичайного не відбувається, але варто їм опинитися поруч — і все довкола спалахує к бісовій мамі. нічого дурні каменюки не можуть із собою вдіяти (на цьому місці середньовічні тексти зазвичай пропонують якусь мораль, але нащо нам псувати таку гарну історію мораллю).

#бестіарії #отівсялюбов

навздогін до позавчорашніх котиків — рябі зайчики з того самого часослова і з так само ошалілими поглядами. на полотні між ними написаний, здається, девіз «je me plais» — «я собі подобаюся», який ні разу не допомагає зрозуміти, що тут коїться. але комусь добре, то й гаразд.

#зайчики

збір урожаю з опунцій, зображений (і детально описаний) в іспанському манускрипті, виготовленому в xvi столітті в мексиці.

це вже новий світ, тому — за більшістю категоризацій — не середньовіччя, але ж цікавезне, то нехай тут полежить.

#робочібудні

диявол планував перетворитися на дракона, щоб з'їсти святу маргариту, але, здається, занадто довго дивився відео з котиками на ютубі, то й дракон із нього вийшов котоподібний.

маргарита, м'яко кажучи, збентежена.

#котики #тяжкобутисвятим

королівські слони, прикрашені золотими дзвіночками і браслетами, радісно обіймаються на мініатюрі з перського трактату «про користь тварин». обійматись і справді корисно.

#бестіарії