оце написала я про віслючка з волом, що вони радісні на всіх мініатюрах, і подумала, що то ж не зовсім правда, як і будь-яке узагальнення. насправді на їхніх писках можна знайти цілий спектр емоцій — і запланованих, і не зовсім.
тому ловіть спеціальний різдвяний квіз: яка ви сьогоднівелика рогата худобина вертепна тварина?
тому ловіть спеціальний різдвяний квіз: яка ви сьогодні
єпископ у молитовнику 1300-х років дуже наполегливо не дивиться в бік дракона, який прийшов надгризати його ініціал. якщо його ігнорувати, воно саме пропаде, правда?
правда ж?
#гарнібукви #повнабентега
правда ж?
#гарнібукви #повнабентега
лімозький релікварій із 1210-х років, виготовлений із позолоченої міді з емалями і прикрашений фігурками апостолів. ви тільки подивіться, які барвисті в них німби на другій фотографії.
апостоли, до речі, недокомплектовані: на лицьовому боці шестеро (в описі на сайті музею сказано, що оригінально їх було вісім — двох зняли, щоб зробити віконечко, крізь яке було б видно реліквії), а на звороті — десятеро. на бічних поверхнях янголи, то вони не рахуються. утім, ці фігурки все одно годі розрізнити, то кожен власник міг преспокійно собі вважати, що найважливіші апостоли в нього є навіть у двох екземплярах — і байдуже, хто саме того разу був у списку найважливіших.
#требабільшезолота #дрібкасвятості
апостоли, до речі, недокомплектовані: на лицьовому боці шестеро (в описі на сайті музею сказано, що оригінально їх було вісім — двох зняли, щоб зробити віконечко, крізь яке було б видно реліквії), а на звороті — десятеро. на бічних поверхнях янголи, то вони не рахуються. утім, ці фігурки все одно годі розрізнити, то кожен власник міг преспокійно собі вважати, що найважливіші апостоли в нього є навіть у двох екземплярах — і байдуже, хто саме того разу був у списку найважливіших.
#требабільшезолота #дрібкасвятості
зимове полювання у французькому рукописі 1480-х років. здається, песикові подобається гарцювати у снігу (а от щодо чоловіка сумліваюся).
#змерзлілюди #песики
#змерзлілюди #песики
захоплені читанням святі в ініціалах з італійського рукопису xv століття.
#гарнібукви #куточокбібліофіла
#гарнібукви #куточокбібліофіла
святий гелайм (гелейн? гугл знаходить згадки про нього тільки на сайті французької бібліотеки, поза кількома французькими манускриптами цієї постаті, здається, не існує) перепливає річку на крокодилі в рукописі 1463 року.
історія, проілюстрована цією мініатюрою, воістину трагічна. одного разу гелайм зустрів ченців, які не могли служити недільну месу, бо не було серед них священника. гелайм запропонував привести якого-небудь, але на перешкоді йому (як і всім ченцям цієї спільноти, які вирушали раніше зі схожою місією) стала річка, де жив страхітливий людожерний крокодил. порядні крокодили, кажуть бестіарії, принаймні шкодують про те, що їдять людей, і тому жують і плачуть, а цей узагалі не мучився докорами сумління, коли наминав слуг божих, які підходили заблизько до річки.
утім, гелайм був не просто ченцем, а святим, тому, коли тварюка підпливла до берега з виразним наміром підживитися, просто помолився — і крокодил одразу посумирнішав настільки, що дав на себе стати і спокійно поплив через річку. на іншому березі гелайм знайшов священника і покликав його їхати до ченців. коли той зауважив, що не бачить жодного транспорту, яким це можна було би зробити, гелайм відповів: «не переймайся», — і викликав крокодила.
священникові такий човен, звісно, не дуже сподобався, то він чемно подякував за пропозицію і вшився подалі. (я майже чую, як у цей момент гелайм розчаровано зітхає). довелося святому їхати назад без другого пасажира. прибувши до берега, він сказав крокодилові: «краще тобі вмерти, ніж чинити стільки зла», — і той миттю сконав. а шкода, така барвиста звірина була, та й приручена вже, ченцям би на господарстві, мабуть, знадобилася.
(що там далі було з недільними месами, чудо не розповідає, бо, погодьмося, на тлі крокодилячих пригод це не так уже й принципово).
#чудотворення #бестіарії
історія, проілюстрована цією мініатюрою, воістину трагічна. одного разу гелайм зустрів ченців, які не могли служити недільну месу, бо не було серед них священника. гелайм запропонував привести якого-небудь, але на перешкоді йому (як і всім ченцям цієї спільноти, які вирушали раніше зі схожою місією) стала річка, де жив страхітливий людожерний крокодил. порядні крокодили, кажуть бестіарії, принаймні шкодують про те, що їдять людей, і тому жують і плачуть, а цей узагалі не мучився докорами сумління, коли наминав слуг божих, які підходили заблизько до річки.
утім, гелайм був не просто ченцем, а святим, тому, коли тварюка підпливла до берега з виразним наміром підживитися, просто помолився — і крокодил одразу посумирнішав настільки, що дав на себе стати і спокійно поплив через річку. на іншому березі гелайм знайшов священника і покликав його їхати до ченців. коли той зауважив, що не бачить жодного транспорту, яким це можна було би зробити, гелайм відповів: «не переймайся», — і викликав крокодила.
священникові такий човен, звісно, не дуже сподобався, то він чемно подякував за пропозицію і вшився подалі. (я майже чую, як у цей момент гелайм розчаровано зітхає). довелося святому їхати назад без другого пасажира. прибувши до берега, він сказав крокодилові: «краще тобі вмерти, ніж чинити стільки зла», — і той миттю сконав. а шкода, така барвиста звірина була, та й приручена вже, ченцям би на господарстві, мабуть, знадобилася.
(що там далі було з недільними месами, чудо не розповідає, бо, погодьмося, на тлі крокодилячих пригод це не так уже й принципово).
#чудотворення #бестіарії
передостанній день року — це прекрасний час для підсумків річного челенджу, про який я вам уже давненько не розповідала (перепрошую), то ви, мабуть, і забули. ідея полягала в тому, щоби щомісяця читати медієвістику з певної декади: 1910-х у січні, 1920-х у лютому й так далі, доки в грудні не доберуся до 2020-х. утім, цього року з моїми планами знову трохи трапилося життя (яка несподіванка), тож не всім десятиліттям дісталося порівну уваги.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.