вусатий лев знайомиться з гієною шакалом (як підказує чудова читачка) в арабському рукописі 1350-х років.

на цьому каналі вже колись був лев із розкішними вусами з іспанського монастиря в кастилії-леоні— цікаво, чи можна вбачати в тих вусах якісь арабські впливи.

#котики

хто замотався по самі вуха й читає медієвістику на зимовому балконі, той я. бачте, в мене навіть гірлянда є. (і чай із яблуком і корицею. дуже святково пахне).

завтра розкажу про колумба і божу маму :)

#вечірнінотатки

повертався якось христофор колумб із експедиції в далекі краї — аж тут почалася люта буря. як кожен порядний християнський мореплавець у такій ситуації, христофор зібрав усю залогу на молитву до божої мами.

спершу вони вирішили помолитися матері божій гваделупській (але не тій, що з мексики, бо до її об'явлення лишалося ще кілька десятиліть, а тій, що з іспанії. вони зовсім не схожі й навіть не сестри) і навіть потягли жереб про те, хто вирушить до неї в паломництво, якщо вдасться безпечно дістатися берега. ця місія випала самому колумбові, він приніс урочисту присягу — але, всупереч усім чудесним тропам, нічого не сталося й буря не вщухла.

ну гаразд, вирішила залога, спробуймо звернутися до матері божої лоретанської, яка живе в італії. знову прохання, жеребкування, присяга — і жодного ефекту. наступною в списку була свята клара могерська, відома як заступниця моряків, однак і з нею ситуація повторилася. (може, на небі в усіх саме були якісь невідкладні справи).

буря довкола шаленіла, а колумб і його команда потихеньку впадали у відчай. зрештою вони вирішили не перебирати святих, а ще раз звернутися до божої мами — цього разу не конкретно локалізованої, а такої всезагальної. і не тягнути жереб, наче проща то якась прикра покута, а всією залогою присягнути паломництво до найближчої марійної святині, на яку натраплять, приставши до берега. здається, щось із цього божій мамі таки сподобалося, бо шторм ущух, решта мандрівки минула без перешкод, а добравшись додому, колумб преспокійно записав цю пригоду в щоденнику, з якого ми про неї і знаємо.

а от у рукописі 1458 року буря всіх порозкидала — це їм, мабуть, за те, що не молилися (або молилися не туди).

#чудотворення

істоти з єзекиїлового видіння перезираються, ніби вчворили якусь псоту.

(мініатюра з рукопису xiv століття).

#старозавітне

свята катерина сієнська під'їдає христа в німецькому рукописі xv століття.

(це справді ілюстрація до того епізоду з житія катерини, коли вона в стані особливої блаженної близькості пила кров із христової рани).

#свояатмосфера

йоан хреститель у дуже дизайнерській сукенці (і не менш вишукані звірі) в англійському молитовному сувої 1500-х років.

#моднілюди

бог не вклався в жоден дедлайн і ще навіть не створив ялинок, тому на свята мусить прикрашати те, що є під рукою, — землю з небозводом. нічого, наступного року вже матиме все готове і зможе відсвяткувати по-людськи.

мініатюра з французького часослова кінця xiv — початку xv століття.

#робочібудні

янголи аж сяють на тлі вечірнього неба, поки злітаються до вертепу на різдво. пастухи і їхні песики теж помітили, що тут щось цікаве коїться (тяжко не помітити, коли тобі над головою янгол гуде), то й собі скоро підуть подивитися.

#дитятковяслах

хвилинка щирості: з різдвяних мініатюр я найбільше люблю ті, на яких марія читає, а йосиф бавить ісусика. а на другому місці — ті, де йосиф із марією збентежено тримаються за голови, наче кажучи: «боже, що нам з тобою робити?»

а віслюк із волом на всіх мініатюрах радісні.

світлого й тихого усім нам різдва.

#дитятковяслах