із тієї кількості драконоборців, розповіді про яких дійшли до наших днів, можна припустити, що дракони нападали на ранньосередньовічну європу, як та сарана, і знадобилися великі об’єми дусту й серйозні зусилля, щоб їх вивести. і нині я розкажу вам ще одну (не дуже відому) драконоборчу історію, але спочатку — преамбула.

серпень — то для мене вже традиційно #місяцьперекладнихжінок, коли я, як і підказує тег, читаю переклади текстів жіночого авторства. започаткували це свято літературного розмаїття в англомовному середовищі десять років тому, щоб якось наголосити на тому, що перекладних книжок на англомовному ринку — аж три відсотки, а перекладів із жінок — іще непропорційно менше. і виходять вони часто в сильно нішевих видавництвах, а значить, більшість читачів і не здогадується, що є якісь інші уявлення про світ і способи його осмислювати, крім виплеканих в англомовному середовищі. і якщо вас, наприклад, колись вибішувало те, що вестерни пишуть про нашу війну, ви легко можете зрозуміти, що це таки трохи проблема.

одне слово, з нагоди серпня я нарешті добралася до «чуда» вікторії мас — прегарної сумної історії про марійні об’явлення і руйнацію, яку залишає по собі надприродне, коли втручається в людське життя. драконоборство (чи й середньовіччя) взагалі не стосується сюжету — просто герої йдуть повз церкву, на стіні якої зображена фреска зі святим павлом авреліаном, і розповідь про нього займає пів сторінки — але книжка занадто хороша, щоб не скористатися нагодою її згадати.

сам же павло авреліан жив у vi столітті й був одним із перших бретанських єпископів і святих. драконоборство — імовірно, найвідоміше з його чудес, а потоптаний дракон із невдоволеним виразом писка є на більшості скульптур зі святим, хоча цей образ трошки розходиться із самою легендою. оці фігурки з лавки із собору в сен-поль-де-леоні, вирізьблені десь у xvi столітті, краще відповідають чудові, бо павло дракона не топтав — він його викинув.

а було так. якось на іль-де-ба (острові, де в наші дні розгортаються події «чуда») завівся дракон, який лякав — і, ймовірно, під’їдав — місцевих мешканців. щоб розправитися з ним, люди покликали павла авреліана, тоді ще просто священника, який недавно саме прибув сюди з вельсу. той пішов на бестію практично голіруч — ні меча, ні списа, ні зубочистки навіть — але бог учинив чудо, і павлові вдалося зв’язати дракона столою. після цього він потягнув збентежену тварюку над урвище — і звідти зіпхнув у море. більше на острові дракона не бачили, але чули: подейкують, під час шторму досі можна вловити, як він реве та стогне десь там під скелями.

іще про павла розповідають, що він був вегетаріанцем і помер у 140 років, переживши трьох своїх єпископів-помічників. на думку дослідників, це свідчить про те, що легенда зібрала в одну постать трьох різних павлів, але то якась нудна версія (вони, либонь, іще й дракона обзивають вигадкою).

#чудотворення

кравець працює з коштовним адамашком на гральній карті, виготовленій близько 1455 року. зберігається у віденському художньо-історичному музеї.

#робочібудні

данський золотий хрестик із х століття — часу, коли християнство тільки почало поширюватися в данії. дослідники припускають, що для вікінгів — чи, точніше, вікінгинь, бо ранні розп'яття трапляються в основному в жіночих могилах, — які могли його носити, це був такий самий амулет, як і всілякі інші (археологи знаходили поховання, у яких схожі хрестики лежали поруч із молотами тора).

#требабільшезолота

ящерик із рукопису 1562 року обіцяв здати проєкт до кінця тижня, то сидить, бідний, фігачить.

(будь-які збіги з реальними ситуаціями цілковито випадкові).

#робочібудні

ящерик із учорашнього допису наробився, бідолаха, то в нього сьогодні навіть не лапки, а просто фостик. а фостики, звісно, ні до яких робіт не пристосовані.

мініатюра з природничого рукопису xv століття (f. 129v).

#бестіарії