свиномен із сокирою — супергерой, якого ми взагалі не заслужили, але, здається, дуже потребуємо.

мініатюра з паризького рукопису xiv століття.

#маргіналії

просто цитата з умберто еко в перекладі мар’яни прокопович, щоб нагадати, що «ім’я троянди» — це пречудовий текст. навіть якщо трохи наговорює на домініканців.

наївний оповідач роману, брат адсо з мелька, уперше потрапляє в церкву абатства, у якому проведе наступний кривавий тиждень, — і заворожено розглядає тамтешні рельєфи (вони його так гіпнотизують, що з ним стається справжнє апокаліптичне видіння):

…увидів я й інші створіння, які мали голову козла, шерсть лева, пащу пантери, вони потопали у лісі полум'я, й мене немов насправжки торкнувся його жагучий подих. а навколо них, між ними, над ними і під ними — ще обличчя і ще кінцівки: чоловік і жінка вчепились одне одному в чуба, два гаспиди висмоктували очі пропащої душі, якийсь чоловік, вишкірившись, гачкуватими руками роздирав пащу гідри — немов всяку звірину з бестіярію сатани зібрали на консисторій і поставили віночком на варті трону, що їм протилежав, аби поразкою своєю вони співали йому славу: фавни, гермафродити, шестипалі нелюди, сирени, гіпокентаври, горгони, гарпії, інкуби, дракононоги, мінотаври, рисі, леопарди, химери, кенопери з собачою мордою, що викидають вогонь із ніздрів, зуботирани, багатохвости, волохаті гади, саламандри, рогаті гадюки, кусючі панцерники, полози, двоголовці з наїженою зубами спиною, гієни, видри, ворони, крокодили, гідропи з рогами, мов пили, жаби, грифони, мавпи, песиголовці, левкроти, мантикори, яструби, парандри, ласки, дракони, одуди, сови, василіски, гіпнали, престери, спектафіки, скорпіони, ящури, кити, скитали, амфісбени, якулюси, дипсади, зелені ящірки, риби-причепи, поліпи, мурени та черепахи.

добре видно, що еко тут надихається не тільки бестіаріями, а й інвективами бернарда з клерво проти, власне, отаких мальовничих храмових оздоб (порівняйте останній абзац звідси; далі — в цій книжці і в інших — еко ще не раз до цього бернардового фрагменту повертатиметься).

на фотографії — ілюстрації автора до «імені троянди», бо в мене є книжка з ними, то чом би й не повихвалятися. (ура, таке й українською виходило, у коментарях показують).

#вартечитання

єва зі змією-спокусницею в кігурумі нетерпляче шепочуться, бо їм уже хтось обмовився, що за пів години тут буде цікавезний (і дуже тематичний) анонс.

#райськанасолода #голілюди

отже, анонс.

якщо ви ввечері цієї середи в києві хочете послухати трохи класичної непристойної літератури в хорошій компанії, у мене для вас є досконала подія.

у читальні «кут» на вулиці городецького відбуватимуться читання «криптадій федора вовка» — українських сороміцьких казок, легенд, анекдотів і пісень, які, звісно ж, можна буде разом поспівати в супроводі бубна.

«криптадії» виходили в упорядкуванні та з чудовою передмовою марії маєрчик і олени боряк, то вечір планується не тільки веселий, а й пізнавальний: у ньому буде місце ще й для історій про різні непристойні знахідки упорядниць, як-от малюнки геніталій на офіційних документах, розпусну кераміку чи сороміцькі написи на церковних стінах.

і якщо наприкінці читань ви з тугою подумаєте, що такі зустрічі було б непогано інкорпорувати в кожен свій тяжкий робочий тиждень, то «кут» одразу розвіє ваш смуток, бо читання розпусної літератури (всілякої різної, не тільки народної) там відбуваються щосереди. ідеально ж.

усі деталі разом:
що: вечір сороміцького фольклору — спільночитання розпусних українських оповідок, сороміцькі співи, гра на бубні, чаювання.
де: київ, городецького, 11б, читальня «кут».
коли: 26 червня (середа) о 18:30.
вартість: 300 грн.
дізнатися більше і долучитися можна тут.

#безсоромна_реклама

гончарка за роботою на гральній карті, виготовленій близько 1455 року. живе у віденському художньо-історичному музеї.

#робочібудні

зовсім молодий, іще навіть не бородатий бог і купа розмаїтих орнаментів довкола в лорському євангелії з іх століття.

#зненацькабог

звірята купаються на мініатюрі з іспанського рукопису xiv століття, і люди теж хочуть, але соромляться при всіх роздягатися. часом суспільні умовності аж дуже дошкуляють.

#глибоківоди

вишукано вбрані панове вигулюють своїх домашніх улюбленців на маргінесі нідерландського часослова середини xv століття. улюбленці, здається, не проти познайомитися.

#моднілюди #маргіналії

антоніна єліч (яку я саме дочитую — і справді тішуся, що взяла цю книжку) розповідає про ректорські суди в кракові:

студенти не підлягали міській юрисдикції. їх судив тільки ректор, і під карою десяти гривень не можна було позивати їх перед іншим судом. […] ці суди першої інстанції, втім, не мали великого авторитету, роззухвалена молодь зазвичай не погоджувалася з вироком ректора й апелювала до інстанції вищої, тобто єпископа. уже 1448 року [єпископові] оленицькому ввірвався терпець, і він написав ректорові, якубу краків'янину, щоб той сам займався всіма цими справами, бо в єпископів є важливіші клопоти.

довели студенти бідолаху 🥺

#вечірнінотатки