якщо вам теж сьогодні не завадить якась добра історія, то ось, у цьому дописі їх трохи буде. і всі, як ми й домовлялися, про пиво.

пивних чудес є чимало, і напрочуд багато з них пов’язано з ірландськими святими. що, в принципі, логічно: ірландія — це пивна, а не винна країна, і там, де святий домінік примножує вино, святий колумбан розливає пиво.

власне, з цього типового чуда, приклад якого колись показав сам ісус, і почнімо. одного дня шістдесят ченців працювали в полі, і колумбан прийшов до них в обід, щоб разом поїсти. але виявилося, що в них із собою тільки дві буханки хліба і трошки пива. святий помолився над цими невеличкими запасами — і їх вистачило на всіх.

іншим разом чернець із колумбанового монастиря пішов у погріб, щоб набрати глечик пива до вечері. та щойно він вийняв із бочки чіп, колумбан покликав його в якійсь справі. чернець побіг виконувати завдання, зовсім забувши, що пиво собі ллється, і тільки потім зрозумів, що лишив бочку відкоркованою. він із жахом спустився в погріб — і побачив, що глечик стоїть повний по вінця, але більше ні краплинки пива з бочки не вилилося.

інший видатний зберігач пива — це святий айден, єпископ фернський. одного разу йому, ще звичайному ченцеві, довірили місію привезти в монастир кілька бочок пива. на крутому схилі підвода зачепилася за камінь і некеровано полетіла вниз. однак айден встиг зробити знак хреста, і після цього віз зупинився, бочки виявилися цілі, а воли не постраждали.

але найбільше пивних історій, мабуть, пов’язано з бригідою кілдерською, годувальницею песиків, порадницею в любовних справах і помічницею у разі небажаної вагітності (це дуже несподіване чудо, про яке неодмінно розкажу іншим разом). чудеса починаються ще в її ранньому дитинстві. якось годувальниця бригіди захворіла, і дівчинка сказала, що їй покращає від пива. але пива в хаті якраз не було, то майбутній святій довелося перетворити на нього воду. і справді, годувальниця одужала, щойно його скуштувавши.

згодом бригіда, вже подорослішавши, доглядала за прокаженими, і коли в них закінчилися запаси пива, перетворила на нього воду в купелі (деякі версії цього чуда наголошують, що вода була брудна). є також історія про те, що якось у цей лепрозорій прибули єпископські посланці, і бригіда їх частувала саме пивом, перетвореним із купельної води.

одне дуже просте, зате страшенно миле чудо розповідає, як бригіда несла глечик води — але замріялася, як гарно було б, якби в ньому було пиво, і подякувала богові за дар пива, і бог почув її молитву й таки перетворив вміст глечика на пиво. утім, як порядна свята, вона радо ділилася з іншими. в один особливо голодний рік бригіда вирішила забезпечити пивом на великдень вісімнадцять церков зі своєї дієцезії; і хоча в неї, як і у всіх, було дуже мало зерна, із цих кількох жменьок вийшло стільки пива, що його допили аж через тиждень після пасхи.

бригіді навіть приписують вірш, лірична героїня якого зізнається, що радо перетворила б на пиво ціле озеро й подарувала б його богові — щоб і янголи, і святі, і сам господь пили й раділи.

(не знаю, чи колись мініатюра з аватарки страшно_середньовічного буде доречніша, ніж тут).

#чудотворення

голі дівки купаються цілою компанією, бо разом — веселіше.

я ото часом публікую дивні картинки і трохи переймаюся, що поняття не маю, про що вони (і що, наприклад, треба було старанніше вчити латину); але тут моє серце спокійне, бо це сторінка з манускрипту войнича, там ніхто точно не знає, про що йдеться.

#голілюди #вмитілюди

дві фігурки з гельського манускрипту х століття, яким чиясь грайлива рука домалювала тоненькі, але виразні вуса.

#домальоване

біси знайшли одне одного й обіцяють більше ніколи-преніколи не відпускати 🖤

мініатюра з рукопису 1360-х років (bl royal 6 e vi, f. 491).

#біси

одного разу до макарія олександрійського (не плутати з макарієм великим), відлюдника з iv століття, дійшли чутки, що довкола пустельника пахомія в єгипті зібралося ціле коло послідовників, славетних своєю аскезою. макарій вирішив сам поглянути, що там як. він перебрався у світський одяг, прийшов у ту спільноту й попросив узяти його в послушники. пахомій трохи повагався через поважний вік кандидата, боячись, що тому вже не вистачатиме здоров’я на суворі аскетичні практики, але зрештою погодився.

коли настав великий піст, монахи віддалися покуті. хтось із них цілі ночі молився навстоячки, хтось постив по два дні поспіль, а один не їв цілий тиждень. макарій подивився на це, переніс свою підстилку в далекий куток і просидів на ній без води і їжі аж до великодня, молячись і плетучи рогожі. інші пустельники резонно вирішили, що цей дивний старець із них собі глузує, і пожалілися пахомієві. той помолився — і бог об’явив йому, що то за послушник. тоді пахомій покликав макарія, дуже подякував йому за демонстрацію аскези й попросив забратися: «повертайся до себе, отче, бо ти достатньо нас зміцнив, і молися за нас».

(щоб таких конфузів не траплялося, згодом у монастирські устави додавали пункт про те, що на скрайні аскетичні практики необхідний дозвіл настоятеля).

чернець із рукопису 1300-х років переповідає цю історію послушникові й не може приховати емоцій.

#святітакісвяті

різдво в православної церкви в україні й у греко-католиків вже припадає на той самий день, що й у римо-католиків, а от великдень — досі на різні.

якщо дуже коротко, то справа в тому, що ми перейшли не на григоріанський календар (який, як підказує назва, вигадав папа римський григорій хііі, тому деякі православні спільноти вирішили, що цур йому й пек), а на новоюліанський (який, теоретично, навіть трошки точніший, але до 2800 року все одно повністю збігатиметься з григоріанським, то це не сьогоднішня проблема), залишившись при юліанському способі обрахування дати великодня. отже, зафіксовані на певний день року свята (різдво, благовіщення, миколая) в нас тепер збігаються з європейськими, а рухомі (великдень, п'ятидесятниця) залишаються розсинхронізованими: у якісь роки на тиждень, в інші — на півтора місяця. маленька різниця була минулого року, а майже півторамісячна трапиться цього.

одне слово, завтра великдень за григоріанським календарем, то настав час першої порції довколавеликодніх мініатюр (їх багато, вони прекрасні, шкода втрачати нагоду). і сьогодні, як і належить у велику суботу, коли ісус іще не встав із гробу, а завершує свої справи в потойбіччі, — сцена збурення пекла з дуже задовбаною з вигляду пащею пекельною і плюшевим ведмедиком у ролі біса.

#пащапекельна #біси #порожнійгріб

великодній комікс із французького рукопису xv століття.

спершу три марії приходять до гробу, щоб намастити ісусове тіло, а янгол їм каже, що тут нікого немає; римські солдати, розуміючи, що після такого на роботу вже можна й не поспішати, далі собі дрімають — усе-таки неділя, колись на цей день і так призначать вихідний. та марія, котра магдалина, від розпуки навіть розпускає тюрбан, який уранці ретельно завивала, щоби прийти до померлого христа якнайврочистіше вбраною; і коли вона вже вирішує, що сьогодні — а може, й узагалі — більше нічого важливого не станеться, то зустрічає в саду воскреслого ісуса. бачте, янгол таки казав правду.

а над усім цим плетуться барвисті аканти.

#порожнійгріб

адам і єва наминають яблучка на мініатюрі з рукопису 1440-х років. художник, здається, вирішив їм помститися за всі поневіряння людства, відколи воно було вигнане з раю (або це в нього просто мистецьке бачення таке).

#райськанасолода #голілюди