княгиня ольга вдається до видовищного, хоч і сумнівного дипломатичного прийому: закопує послів живцем у землю — а ілюстратор радзивиллівського літопису з великою втіхою це малює. (на виправдання княгині треба сказати, що посли прибули кликати її заміж за вождя, який убив її чоловіка; трохи tone-deaf, як на мене).

коротше, із цією мініатюрою я прийшла вам радити канал про дипломатію. зветься він діпломатічні сліви й за змістом приблизно такий, як назва: іронічний, не дуже поважний, зате дуже метафоричний. веде його автор потішної кліо (про кліо я вам теж якось розказувала, але ще раз нагадаю, бо в автора таки люте почуття гумору), який пише зі справжніх дипломатичних полів — звісно, без імен і локацій, але з порядною дозою сарказму. от тільки дописи там з’являються вкрай нечасто, та, може, стане більше читачів, то автор матиме більше натхнення.

то підписуйтеся на діпломатічні сліви, там суцільні веселощі й екзистенційний жах.

#іншілюди

перуанський котик із велетенськими очима з колекції британського музею, вишитий десь у х–xv століттях.

(в принципі, зрозуміло, як отакі фрагменти південноамериканської культури — із дуже приблизним датуванням і настільки позбавлені контексту, що в описах їх навіть нема припущень, для чого вони слугували, — потрапляють у європейські музеї; нам і самим іще багато чого треба повиривати із загребущих імперських рук. утім, хоч би нащо його вишили, котик чарівний).

#котики #манюнє

пантера з абердинського бестіарію так гарно пахне, що звірі просто не можуть втриматися й усюди за нею ходять. і тільки в дракона алергія на її запах, тому, щойно його зачувши, він ховається в нору (і, мабуть, сильно чхає).

бестіарії сходяться на тому, що пантера — то дуже різнобарвна тварина (тож, якщо побачите десь мініатюру з плямистим, смугастим чи ще яким завгодно котопесиком несподіваних кольорів, знайте: це вона), чиє дихання має пречудовий аромат. ісидор севільський пише, що термін «пантера» походить від грецьких слів пан (тобто всі) + теро (дикий звір), і названа вона так саме тому, що дружить зі всіма звірями. ну, майже всіма; єдиний її ворог — це дракон, якому пантера, зазвичай асоційована з христом, не може пробачити його злих учинків. тому дуже зручно (і логічно), що якраз дракона пантерячий запах відлякує.

#бестіарії

бог сильно наробився за тиждень, то приліг відпочити, і тепер янголи за кадром вирішують, хто піде і скаже йому, що сьогодні все-таки ще цілий робочий день.

мініатюра з ілюстрованої біблії xiv століття (british library, egerton ms 1894, f. 1v).

#райськанасолода

бог тягає рисей за язики серед плетив і вузликів на маргінесах келлської книги, створеної в іх столітті.

#маргіналії #зненацькабог #требабільшезолота

біс ретельно втрамбовує душі грішників у пащу пекельну, яка, звісно, всередині більша, ніж назовні, але ж не настільки. усім навколо аж трохи ніякого спостерігати за цим процесом (і вони, мабуть, у глибині душі тішаться, що то не їхня робота).

мініатюра з апокаліпсису хііі століття.

#апокаліпсис #біси #пащапекельна

минулого тижня боротьба між гусьми й пивом виявилася така запекла, що перемогли обоє. історії про пиво лишімо на п’ятницю, а сьогодні будуть гуси. і не самі, а зі святою вербургою — абатисою, що жила в vii столітті.

одного дня на поля її монастиря налетіла ціла зграя диких гусей. черниці почали перейматися, щоб вони там всього не з’їли й не витоптали. тому вербурга покликала селянина, який служив при монастирі, і сказала йому зігнати гусей у загорожку, наче свійських. селянин трохи здивувався з цього наказу — невже пані не знають, що дикі гуси одразу розлітаються, якщо до них підійти? — але абатиса порадила покликати пташок від її імені. і, звісно ж, гуси послухалися і з покірно схиленими шиями, «мов полонені грішники», прийшли в монастир — на виховний таймаут.

щоб відсвяткувати успішно виконане завдання, селянин узяв одну з гусок і зготував із неї собі на вечерю смачну печеню. наступного дня вербурга прийшла випустити пташок, слушно вважаючи, що вони вже цілком встигли усвідомити, що провинилися, але ті відмовилися виходити без своєї зниклої супутниці. вербурга зрозуміла, про що йдеться, зайшла в гості до селянина, зібрала залишки кісток і пір’я — і з цих фрагментів воскресила гуску (яка, мабуть, потім могла багато цікавого розказати супутникам).

після того зграя здійнялася в небо й покинула монастир. деякі версії легенди додають, що насамкінець вербурга ще попросила гусей ніколи не повертатися на монастирські поля, але мені здається, що вони й самі до цього додумалися. а чудо виявилося таке популярне, що вербургу стали зображати з гусьми — вони є навіть на її паломницьких значках.

гуси з рукопису хііі століття зовсім не хочуть дізнаватися, як виглядає гусяче потойбіччя — навіть якщо їм обіцяти, що опісля добра свята їх воскресить.

#чудотворення

равлик, жабка й вишуканий геральдичний лев із рукопису 1480-х років.

#маргіналії #геральдичне

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова, яка побачила таке лайно, що аж підвисла на хвилинку.

#совоньки

якщо вам теж сьогодні не завадить якась добра історія, то ось, у цьому дописі їх трохи буде. і всі, як ми й домовлялися, про пиво.

пивних чудес є чимало, і напрочуд багато з них пов’язано з ірландськими святими. що, в принципі, логічно: ірландія — це пивна, а не винна країна, і там, де святий домінік примножує вино, святий колумбан розливає пиво.

власне, з цього типового чуда, приклад якого колись показав сам ісус, і почнімо. одного дня шістдесят ченців працювали в полі, і колумбан прийшов до них в обід, щоб разом поїсти. але виявилося, що в них із собою тільки дві буханки хліба і трошки пива. святий помолився над цими невеличкими запасами — і їх вистачило на всіх.

іншим разом чернець із колумбанового монастиря пішов у погріб, щоб набрати глечик пива до вечері. та щойно він вийняв із бочки чіп, колумбан покликав його в якійсь справі. чернець побіг виконувати завдання, зовсім забувши, що пиво собі ллється, і тільки потім зрозумів, що лишив бочку відкоркованою. він із жахом спустився в погріб — і побачив, що глечик стоїть повний по вінця, але більше ні краплинки пива з бочки не вилилося.

інший видатний зберігач пива — це святий айден, єпископ фернський. одного разу йому, ще звичайному ченцеві, довірили місію привезти в монастир кілька бочок пива. на крутому схилі підвода зачепилася за камінь і некеровано полетіла вниз. однак айден встиг зробити знак хреста, і після цього віз зупинився, бочки виявилися цілі, а воли не постраждали.

але найбільше пивних історій, мабуть, пов’язано з бригідою кілдерською, годувальницею песиків, порадницею в любовних справах і помічницею у разі небажаної вагітності (це дуже несподіване чудо, про яке неодмінно розкажу іншим разом). чудеса починаються ще в її ранньому дитинстві. якось годувальниця бригіди захворіла, і дівчинка сказала, що їй покращає від пива. але пива в хаті якраз не було, то майбутній святій довелося перетворити на нього воду. і справді, годувальниця одужала, щойно його скуштувавши.

згодом бригіда, вже подорослішавши, доглядала за прокаженими, і коли в них закінчилися запаси пива, перетворила на нього воду в купелі (деякі версії цього чуда наголошують, що вода була брудна). є також історія про те, що якось у цей лепрозорій прибули єпископські посланці, і бригіда їх частувала саме пивом, перетвореним із купельної води.

одне дуже просте, зате страшенно миле чудо розповідає, як бригіда несла глечик води — але замріялася, як гарно було б, якби в ньому було пиво, і подякувала богові за дар пива, і бог почув її молитву й таки перетворив вміст глечика на пиво. утім, як порядна свята, вона радо ділилася з іншими. в один особливо голодний рік бригіда вирішила забезпечити пивом на великдень вісімнадцять церков зі своєї дієцезії; і хоча в неї, як і у всіх, було дуже мало зерна, із цих кількох жменьок вийшло стільки пива, що його допили аж через тиждень після пасхи.

бригіді навіть приписують вірш, лірична героїня якого зізнається, що радо перетворила б на пиво ціле озеро й подарувала б його богові — щоб і янголи, і святі, і сам господь пили й раділи.

(не знаю, чи колись мініатюра з аватарки страшно_середньовічного буде доречніша, ніж тут).

#чудотворення

голі дівки купаються цілою компанією, бо разом — веселіше.

я ото часом публікую дивні картинки і трохи переймаюся, що поняття не маю, про що вони (і що, наприклад, треба було старанніше вчити латину); але тут моє серце спокійне, бо це сторінка з манускрипту войнича, там ніхто точно не знає, про що йдеться.

#голілюди #вмитілюди