трішки майже реалізму: сцена введення богородиці у храм із розкішного часослова герцога беррійського, зразком храму для якої слугував західний фасад бурзького собору — той самий, про який ішлося вчора. якщо добре придивитися, можна помітити на тимпані над входом і христа у славі, і мертвих, що вилазять із могил, і навіть пащеподібний котел, куди запихають грішників. видно, що мініатюрист добре роздивився собор.

#новозавітне

янгол запихає в людину душу через вухо в переписаному в 1480-х роках трактаті бартоломея англійця «про властивості речей». здається, жоден учасник процесу ентузіазму не виявляє.

#робочібудні #голілюди

бісенята зазирають у пекло і мріють, що, коли виростуть, теж тут працюватимуть. може, навіть із самим люципером.

(а душа з янголом збоку просто на екскурсію прийшли, не зважайте на них).

мініатюра із фламандського рукопису 1470-х років.

#біси #пекельце

бог-отець із обличчям із хрещатої квітки в мініатюрі з англійського псалтиря початку хііі століття (f. 119r).

звісно, боже лице, як і його шляхи, незвідане, і художники час від часу вигадували вкрай оригінальні способи про це нагадати. однак навіть у дуже метафоричних інтерпретаціях зазвичай трапляється щось, пов’язане з трійцею. то дослідники, які намагаються зрозуміти, звідки взявся оцей образ, проводять паралелі з (отруйним, до речі) воронячим оком, яке англійською зветься true lover’s knot. у куртуазній поезії це було зілля закоханих, у християнізованих її проявах — символ трійці разом із божою мамою, так би мовити, чотирійці.

#зненацькабог

коза в іранському рукописі хііі століття трошки гепнулася, скачучи між скелями, але в неї дуже пружинисті роги, то з нею все буде добре. імовірно.

#бестіарії #всебудеок