⬆️ Цікаве спостереження. Доречі в мене власне з вагітності і пологів почались спочатку нормальні стосунки зі своїм тілом, а потім і фемінізм під'їхав. Але оскільки в мене вже тоді була звичка все що стосується медицини читати переважно англійською, то в мене як раз все чудово поєднувалося - я обираю як мені народжувати, я обираю як мені годувати, а там вже і тілесна автономія і культура згоди.

Репресивні тези від російськомовних прихильниц всього природнього тоді здавались мені не культурною особливістю, а дурістю окремих людей

В детстве я была довольно несчастным человеком, и горько и остро переживала несправедливость и жёсткость взрослых. Держаться мне помогала идея что вот я вырасту - и никогда не буду так поступать со своими детьми.
⠀
Поэтому первые годы материнства для меня были окрашены страхом - а вдруг я не справлюсь? Вдруг я буду орать на сына, или даже бить его, вдруг окажется, что я не способна этого не делать? Я читала тонны книжек про детей, пошла на психотерапию, и много много старалась.
⠀
И у меня получалось. Получалось быть такой мамой которой мне хотелось быть. Материнство последние несколько лет для меня было очень ресурсным, областью, в которой я уверенно справляюсь. В которой я абсолютно точно good enough.
⠀
Как тут Лев подрос и из сладкого смешного малыша превратился в мальчишку побольше, который иногда ведёт себя довольно противно.
⠀
Оказывается, быть мамой, которой тебе не хочется быть, намного сложнее чем быть такой, которой хочется. Я так боялась, что не смогу быть достаточно любящей, теплой, принимающей, - и все это даётся мне не трудно и приносит много радости и сил. А вот когда приходится настаивать, наставлять, ограничивать, поддерживать дисциплину, и даже наказывать иной раз - то в этом нет никакой радости, а делать все это все равно нужно. Потому что больше некому. Потому что функция родителя - не только качать на ручках и целовать конопатый носик, но и донести что если не убирать за собой грязную посуду, то с тобой будет неприятно жить вместе. Что учёба и вообще дела требуют не только любопытства, но и усидчивости. Что за несоблюдением договоренностей следуют негативные последствия. Что наше поведение влияет на окружающих, а их - на наше. Что даже мамино терпение иногда заканчивается. Что кроме желаний существуют и обязанности.
⠀
Так вот, я все это делать просто ненавижу. И не умею, - у меня нет внутреннего камертона, ощущения умеренной силы, потому что на меня в детстве или не обращали внимания вовсе, или жёстко отчитывали, когда все полимеры были уже просраны.
⠀
Вот бы телепортироваться в будущее, где ребенок уже взрослый и самостоятельный, и воспитывать его уже не надо, а можно только любить.

Пойду, что ли, какую-нибудь книжку почитаю.

Тімоті Снайдер: Ми маємо назвати Росію фашистською.

"Мандрівник у часі з 1930-х одразу би впізнав путінський режим як фашистський. Символ Z, демонстрації, пропаганда, війна як очищення насильством і могили навколо українських міст роблять це дуже простою задачею. Війна проти України - це не лише повернення до традиційного поля битви з фашизмом, але й повернення до традиційно фашистської мови і практики. Інші народи існують, щоб їх колонізувати. Росія не має вини через своє давнє минуле. Існування України - це міжнародна змова. Війна - це відповідь.

Ми розуміємо про фашизм більше, ніж у 1930-ті. Ми знаємо, куди він привів. Ми маємо його впізнати, тому що тоді нам зрозуміло, з чим ми маємо справу. Але визнання - це ще не перемога. Фашизм - це не позиція у дебатах, а культ волі, яка продукує вигадану реальність. Він залежить від містичної сили людини, яка рятує світ через насильство, і його підтримуватиме пропаганда аж до самого кінця. Він може бути зруйнований лише коли слабкість лідера стане явною. Фашистський лідер має бути переможений, а це значить, що його противники мають зробити все, щоб його перемогти. Лише тоді його міфи будуть зруйновані."

https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/russia-fascism-ukraine-putin.html

«Як посадовій особі омбудсману надважливо передусім дбати про права та гідність уцілілої людини та її близьких. А отже, дотримуватися етичних стандартів у поданні інформації, оскільки надалі медіа поширюють її у власних публікаціях, зберігаючи оригінальні формулювання та публікуючи їх на широку аудиторію.

Сенсаційні матеріали, стигматизація, інсинуації та «чорнуха» навколо людських трагедій не допоможуть нам подолати ворога й оприявнити проблему статевих злочинів під час війни.

Ми занепокоєні тим, щоб українські медіа не стали всього лише майданчиком для поширення «жахливих подробиць» про статеві злочини під час війни замість того, щоб слугувати голосами на підтримку збирання доказів у відповідних кримінальних справах та справедливого покарання, та поширювати інформацію про те, куди і як звертатися людям, що пережили насильство»

— Звернення українських медійниць до омбудсмана Людмили Денісової щодо комунікації про статеві злочини у час війни.

Звернення відкрите до підписання. Якщо ви хочете залишити свій підпис, пишіть на [email protected] (назвіть у листі своє прізвище та ім’я, організацію, в якій ви працюєте, або свою професію/статус).

https://detector.media/community/article/199528/2022-05-25-mediynytsi-zaklykaly-lyudmylu-denisovu-skoryguvaty-komunikatsiyu-pro-statevi-zlochyny-v-chas-viyny/

НЕБАНАЛЬНОСТЬ ЗЛА

Завтра на фестивале документального кино в Тель-Авиве пройдет премьера израильско-американского документального фильма "Исповедь дьявола: утраченные записи Адольфа Эйхмана" (“The Devil’s Confession: The Lost Eichmann Tapes”). Многочасовое интервью Эйхмана, записанное в Аргентине за четыре года до его поимки и процесса в Иерусалиме, впервые будет предъявлено публике.

Эти интервью опровергают миф о том, что Эйхман был простым бюрократом, исполнителем приказов, винтиком в машине "окончательного решения еврейского вопроса". Этот образ создал сам Эйхман на процессе над ним, а книга Ханны Арендт превратила его в культурный феномен - такие привычные рассуждения о банальности зла держатся на этой книге Арендт.

Но штука в том, что Арендт не были доступны метериалы, свидетельствующие о том, что это все была маска. Главное свидетельство такого рода - интервью, которые брал у Эйхмана в 1957 году (по выходным большую часть года, то есть там очень много) также бывший нацист и даже офицер СС Виллем Сассен (Willem Sassen) - Эйхман там вполне обладает субъектностью, гордится тем, что он делал, говорит, что если бы удалось уничтожить не 6, а 10 млн евреев, было бы лучше итд.

Получается, это сенсация? Как бы да, потому что впервые мы услышим эти интервью в звуке, но как бы и нет. Дето в том, что расшифровки этих интервью (Сассен их расшифровал, а Эйхман авторизовал) были доступны для судей на процессе, только они не приняли их во внимание в полном объеме. (Отдельный и самый интересный вопрос - почему, и об этом кажется есть в фильме.) А в 2011 году германская исследовательница Беттина Стангнет опубликовала книгу "Эйхман до Иерусалима", в которой использует интервью и опровергает миф Арендт. Книга стала бестселлером, а воз и ныне там. «Банальность зла» остается интернациональным общим местом, а винтик-Эйхман его примером и иллюстрацией.

То есть в каком-то смысле это история о том, как прихотливо формируется культурная память, и что мифы для нее всегда сподручнее фактов.

Вот трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=wnXSUnWw0EU&feature=youtu.be
Вот публикация в газете Times of Israel: https://www.timesofisrael.com/new-film-brings-eichmanns-holocaust-confessions-to-life-using-his-own-voice/
Вот публикация на израильском сайте про доккино: https://www.docaviv.co.il/2022-en/films/the-devils-confession-the-lost-eichmann-tapes/

⬆️ Ну ничего себе!

хуйло подписал указ об упрощённом порядке приёма украинских детей-сирот в гражданство рф

это тоже геноцид

текст указа здесь
скриншот отсюда

Это полный пиздец. Потому что дальше т.н. "тайна усыновления" и полная невозможность найти своих настоящих родителей даже во взрослом возрасте.

Це великий пост про різні способи якими наші тіла реагують на стрес. Він написаний в контексті США, а в Україні усі поточні глобальні і локальні кризи накладаються ще й на наш різний і спільний досвід війни, тому не все буде однаково релевантно, але просто побачити список можливих реакцій може комусь допомогти розпізнати що відбувається. Дбаймо один про одного і тримаймося.
https://annehelen.substack.com/p/thats-a-stress-response
Є ще важлива книга на цю тему The Body Keeps the Score Бессела ван дер Колка (рос. "Тело помнит все", український переклад готується у видавництві Віват, наскільки я розумію), її теж хочу прочитати але не знаю коли дійду.

Дуже важлива петиція про те щоб іноземні військові за бажанням автоматично отримували громадянство України, або інший статус який надаватиме відповідну соціальну та правову допомогу.

Зараз в ЗСУ десятки, якщо не сотні людей, які мають громадянство РФ, але є українцями і багато років живуть в України. Один з них молодший брат моєї знайомої - її родина вже 15 років живе в Україні, громадянство досі не отримали. Я не розумію, чому можна надавати громадянство усіляким невзоровим, а військові мають мудохатися з міграційною службою і хвилюватися що їх депортують одного дня.

Ось, наприклад, історія Юлії "Валькірії" Толопи - громадянство їй врешті решт надали, але я вважаю, що наші військові взагалі не мають проходити через принизливі бюрократичні забобони, а мають отримувати громадянство автоматично.

Зробить мені ласку, підпишіть петицію

https://petition.president.gov.ua/petition/144410

Пише Валерія Палій:

"Сьогодні особливий день. Ми із великим задоволенням можемо оголосити завдяки кому наша ініціатива знайшла втілення.

Команда Національної психологічної асоціації впроваджуватиме пілотний проєкт із надання всебічної психологічної підтримки українцям за сприяння Програми розвитку ООН (UNDP Ukraine / ПРООН в Україні) та за фінансової підтримки Європейського Союзу, що надається в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру.

Професійна супервізійна підтримка спеціалістів лінії забезпечується завдяки співфінансуванню Американської психологічної асоціації American Psychological Association.

Технічне рішення для роботи мережі надано компанією Amazon Amazon.com.

Я неймовірно щаслива, що ми маємо таку потужну підтримку! Працюємо разом задля підтримки психічного здоров‘я нашого суспільства"

УПД: якщо немає можливості подзвонити, ви можете написати на [email protected], і вам підберуть спеціалиста

Якщо вам потрібна психологічна допомога онлайн, то є ще Порадня УСП

З’явились телефони гарячої лінії психологічної допомоги українцям для деяких інших країн:
• Чехія +420 800 012 058
• Польша +48 800 088 141
• Франція +33 805 080 466

Нарешті знайшла!
Психологічна допомога українкам та українцям у Німеччині.
Окрім контактів загалом по німеччині, тут є контакти 3-х груп-підтримки у Берліні. Вони також шукають волонтерів, щоби допомагали з організацією. Ну і професіоналок, звісно.
Пишіть їм!


Знайшла посилання тут - Німеччина: що потрібно знати біженцям з України. Тому нехай буде і цей сайтик

Повторы и простые вещи

Преподавателю нужно быть готовым повторить одно и то же столько раз, сколько потребуется. Не уставать от этого и не раздражаться. Действительно содержательных и объективно полезных советов в нашем деле не так много. Бо́льшая часть моей работы заключается в повторении подобных по сути советов или заданий. А интерес работы не в том, чтобы каждый раз говорить что-то новое, а в том, чтобы найти подходящую форму, метафору и интонацию для конкретного студента. Помочь ему «увидеть», сделать это частью его личного опыта, а не пустой теорией.

Мой преподаватель по рисунку в Строгановке, скульптор Лев Дмитриевич Михайлов, все пять лет говорил в основном о трех вещах — о наполненности формы, о ракурсе формы и о разнице глубин между точками формы. На словах очевидно, но мне потребовались годы, чтобы увидеть это самому. В свою очередь, Лев Дмитриевич рассказывал, что у одного из его преподавателей был один комментарий для любых случаев, он говорил «это тут, а это там», указывая на разную глубину рельефа на фигуре.
#преподавание

⬆️ Казалось бы, причем тут психотерапия :)

Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію, повідомив нардеп партії «Голос» Осадчук.

⬆️ Чи я радію? Ні.
Це безумовно добре, і краще пізно ніж ніколи, але... Минулого року була чергова кампанія за ратифікацію, яка вчергове ні до чого не призвела. Чому раптом це зробили саме зараз? Думаю, це жест для наших європейських партнерів, спрямований на збільшення підтримки - військової, економічної, гуманітарної - і на те щоб нам надали статус кандидату в ЄС.

А це в свою чергу означає, що тієї роботи, яка мала б бути зроблена після ратифікації Стамбульської конвенції, від змін у Кримінальному кодексі до публічних кампаній для населення ніхто робити не буде. Звісно, ті самі ГО та активістки, які більш ніж десять років лобіювали ратифікацію Стамбульської конвенції, будуть працювати над тим, щоб цього все ж таки досягти, але на це піде ще 10+ років.

Приклад - зміни в кримінальному кодексі законів щодо домашнього насильства та сексуального насильства. Зміни були прийняті ще в кінці президенства Порошенко, і ці зміни власне відповідали положенням Стамбульської конвенції. Досі про них не знають не те що громадяни, а навіть більшість поліцейських і адвокатів. Бо на загальну кампанію потрібні кошти яких у ГО немає.

Буду рада помилятися, звісно, але не вірю в це. Коли прийняли зміни до КК щодо сексуального насильства, я так раділа, що навіть заплакала, і зараз через кілька років очевидно, що не було там чому радіти. Пиздець як був так і залишився, вчителі гвалтують учениць, українськи громадяни пишуть до цих новин коментарі "самадуравинна"

Тож поки не буде змін на практиці, а не на папері, я не радію, вибачте.

Я не хочу сказати, що в цьому немає сенсу, чи що немає різниці, чи ратифікована Стамбульска чи ні.

Різниця є, але це така різниця що вчора рівень моєї безпеки через мій гендер по шкалі від 0 до 10 був -100, а тепер -87

ну спасіба канєшно держава що ти про мене дбаєш, тепер я спокійна блядь. Нарешті за майже 32 роки за мої податки трапилось щось що безпосередньо впливає на якість мого життя, заєбісь

FUCK