Доброго ранку.

Хто за мною скучив - ось вам для настрою.

https://facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0ivVBxMGMQ9rZD2wBkmWBbEA8Yf1aAN18qoeBYXDFfiEzP3uLcJB5zeusKHTh8ffil&id=1010467874

Спокійних вихідних!

У меня к этому дню, пожалуй, очень неправильное отношение.

В этот день девять лет назад я несколько часов бродил под камнями, пулями и коктейлями. Около меня падали раненые, булыжник разок прилетел мне в ногу, моего редактора тяжело ранили в двадцати метрах от меня, он чудом остался жив. Трое моих знакомых погибли.

В тот день я усилием воли давил в себе адреналин, упорно шел на звуки выстрелов и драк, максимально спокойным голосом пояснял зрителям, что происходит, потому что качество картинки на тогдашней мобильной связи было не ахти. У меня была цель - сделать так, чтобы толпа любопытных зевак не полезла в пекло "посмотреть". Их глазами в этом пекле был я.

Орал и вообще выражал эмоции я только в паузах, когда отходил от штатива. Когда раненых осматривал и бинтовал, например.

Жуткий был день.

Так вот.

Самое жуткое то, что я не прочь ещё раз в этот день вернуться.

Наверное, это очень неправильно. Но этот жуткий день был... Даже не знаю. Настоящим, что ли.

Вибухів в Одесі я вдосталь начувся в 2014-2015 роках. Півсотні "прольотів" за кілька місяців було, і переважно вночі.

Тривог не оголошували. Прокидався від звуку, фіксував час і прямував на пошуки.

Найближчий вибух тоді був в двох кварталах від мого дому. Так само, як і в 2022-2023.

Ця війна триває довго.

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

Дата 5.5.23 назавжди залишиться в історії людства як день закінчення трирічної пандемії.

За цей час я двічі хворів на коронавірус, але це неточно. Можливо й тричі, не знаю - не тестувався, не рахував.

За три роки я сказав багато слів і зробив чимало вчинків. За жоден мені зараз не соромно.

Особисто для мене ця пандемія стала випробуванням власного глузду, з якого я, сподіваюсь, не з'їхав і не зрадив себе. В тому числі завдяки вам, друзі. Дякую за це.

P.S.

Не здивуюся, якщо в майбутніх підручниках історії напишуть, що пандемію подолали виключно завдяки щепленням, а тривала вона так довго виключно через антіпрівівочніков.

Скоріше навпаки: здивуюся, якщо буде якось інакше.

ОБ'ЯВА НА ОЛХ

Епіграф.
"Крайнє недовольньі совєтскіє врачі качєством американськіх пластиковьіх шпріцов. Как вьіяснілось, послє трєтьєго кіпячєнія ети шпріцьі корбятся" (с) 1989

Власне об'ява.

Продам медичну маску одноразову, б/у. З перших партій, тих, що по 25 грн за штуку продавали.

Колір блакитний, стан на 4 з мінусом, є подряпини. Працює справно, є чек. Користувалася дівчина, за прямим призначенням.

Причина продажу - кінець пандемії.

ПРО “ХОРОШИХ РУСКІХ”

Не хотів торкатися цього — але, але... Питань та непорозумінь виникає багато.

Давайте пригадаємо деякі цитати.

“Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом”.

Сказано це було ще у 1948-му і, звісно, про український народ у відповідному контексті. Але це стосується будь-якого народу. Звільнитися від ярма чи від диктатури можна лише власноруч: будь-яке зовнішнє “звільнення” означатиме нове поневолення.

А тепер згадаємо “хороших рускіх”, які зараз в еміграції дуже терпляче, щоб не заплямувати свої білі польта та не забруднити свої білі рукавички, чекають, коли ЗСУ нарешті звільнять росію від путіна для них.

Далі знов цитата:

“Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.”

Це сказано було в 1950-му, і відтворилося у житті через півстоліття. І я не бачу причин, з яких це не відтвориться ще раз у - випадку повторення ситуації в найближчі десятиріччя.

Ворог України — не путін і не росія сама по собі. Головна екзистенційна загроза для нас — імперський світогляд, в якому не існує української держави як такої. Носіями цього світогляду є люди, які не вбачають іншого способу існування північно-східної Євразії інакше, як у форматі імперії, і саме них я називаю “імперцями”.

Чи можлива зміна імперського світогляду у мільйонів людей протягом життя одного покоління? Досвід Японії ХХ сторіччя каже: так, це можливо, і способи, якими це було здійснено, добре відомі.

Далі — знов цитата.

“Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе”.

Це було сказано в 1957-му, і ці слова не втрачають актуальності.

Історія знає єдиний дієвий спосіб забезпечення миру — демократія, в широкому сенсі цього слова. Демократичні країни не нападають одне на одну. Лише демократії здатні викреслити війну як можливий спосіб вирішення спірних питань. Саме демократії здатні подолати непорозуміння з сусідами, які виникають через складні моменти спільної історії.

Власне, це одна з причин, з яких українці бажають волі не лише для себе — тому що саме це запорука миру.

Тому в далекій перспективі співіснування України та росії можливо лише у випадку, коли обидві країни будуть дійсно демократичними, а їх мешканці будуть позбавленими імперського світогляду.

Ось чому саме “українське питання” і взагалі ставлення до права народів на самовизначення та незалежність є лакмусовим папірцем для “хороших рускіх”.

А зараз питання не в тому, буде чи не буде “ментальним імперцем” людина, яка прийде до влади в москві після війни. Питання в тому, чи буде більшість народу дотримуватися імперського світогляду, точніше — протягом якого часу така більшість в росії буде існувати.

Але повернемося на початок.
Чи існують хороші (без лапок) росіяни зараз? Якщо ще раз прочитати наведені вище цитати, можно зрозуміти, де їх шукати — у лавах української армії.

Саме там є росіяни, які зараз воюють за свободу своєї країни і готові загинути в боротьбі за неї. Саме там є росіяни, які зараз воюють за вільну Україну — якої в межах імперського світогляду не існує і не повинно існувати. Саме там є росіяни, які воюють не лише за свою свободу, але й за свободу інших.

Так, я знаю: є люди з російськими паспортами, які зараз не тримають в руках зброю, але мірою сил допомагають українській армії та активним чином сприяють нашій перемозі. Але саме російські добровольчі підрозділи у складі ЗСУ — це квінтесенція того, що я вважаю справжньою російською опозицією. Того, що я вважаю справжньою боротьбою за волю Росії.

ЖИТТЯ ЦІКАВІШЕ

Я завжди казав, що життя цікавіше за будь-яку людську фантазію. Що реальні історії можуть бути більш захоплюючими, комічними або трагічними, ніж кращі твори всесвітньо відомих авторів.

Історія російського єфрейтора Руслана Анітіна, якого врятував оператор українського дрона, своїм драматизмом, контрастністю портретів, насиченістю деталей і навіть дрібними деталями може затьмарити, я вважаю, будь-який твір зі шкільної хрестоматії.

Загалом тут все склалося: і "кастінг", і бекграунд, і сюжет, і філософія. І навіть дата, коли ця історія відбулася, - теж символічна.

Порівняйте цю військову драму, ну, наприклад, зі стражданнями Родіона Раскольникова. В тому романі, до речі, теж дві смерті було. Але хіба це, навіть помножене на талант автора, допоможе сюжету піднятися на такий рівень?

А ще в історії Анітіна є дуже знаковий момент: це — трагедія з хепі ендом.

КОД НАЦІЇ, ЯКА ВИБОРЮЄ СВОБОДУ

Вишиванка - один з символів України та головний елемент нашого національного вбрання.

Піксельний орнамент української вишивки - свій, унікальний для кожного регіону, кожної области, кожного села.

Але сьогодні українці з усієї країни згуртувалися, щоб відбити ворожу навалу. Тому зараз головним, найбільш шановним та поширеним візерунком українського національного одягу став військовий орнамент - "український піксель".

Разом до перемоги!
Слава Україні!

#ЗСУ
#21омбр

"... Карл, Карл!"

Для меня титул "король Об'єднаного королівства Великої Британії та Північної Ірландії Карл ІІІ" - лунає так само дивно, як, приміром, "прем'єр Франції Чарльз де Голль", або "кайзер Німеччини Уільям II", або "імператор всеросійський Мішель ІІ.

Або, наприклад, Гильермо Шекспір чи Искандер Саркисович Пушкін

Сьогодні в Україні відзначають День героїв.

Вперше це відбулося за рішенням Другого великого збору ОУН в 1941 році, на честь в тому числі Євгена Коновальця, якого саме в день 23 травня 1938 року вбили в Роттердамі.

Хто не знає - тоді НКВСник Судоплатов подарував Коновальцю коробку цукерок з вибухівкою, яка здетонувала, коли її перевернули.

Але мало хто знає про іншу "вибухову" історію, пов'язану з паном Євгеном. Я розповідав про це майже 20 років тому, тому, вважаю, можна повторити.

Історія ця відбулася у 1991 році. За рік до того в селі Зашків біля Львова патріотичними організаціями було влаштовано садибу-музей в будинку, де мешкала родина і де народився Коновалець.

В червні 1991 року на території садиби встановили бронзове погруддя Євгена Коновальця.

Менш ніж через місяць, у липні 1991 року, до садиби приїхали невідомі, поклали на землю двох студентів, які там чергували, обмотали статую вибухівкою та висадили її у повітря.

Потім був путч, якій закінчився проголошенням незалежності, і нащадки Судоплатова пішли. Вже у грудні було виготовлено нове погруддя - на щастя, скульптор Романович не встиг знищити форми, і довелося лише відлити копію.

На диво, другий вибух спричинив бронзовій статуї такі ж ушкодження, як вибух у Роттердамі в 1938-му самому Євгенові. Тому поневічену вибухом статую залишили на місці в садибі, а нову встановили навпроти. Так вони й стоять досі - пам'ятка життю та смерті героя.

Я завжди кажу, що сюжети з життя не менш захоплюють, ніж вигадані.

Колись я викладав свої фото з тої садиби. Проте, на жаль, російський (sic) хостинг одного дня зник разом з усіма світлинами. Тому побачити, як виглядає подвір'я садиби з двома статуями, можна, наприклад, на гугль-панорамах.

https://goo.gl/maps/6b8PTSkucwPfP3HA9
Повертайте зображення, нова статуя стоїть навпроти.

Слава Україні! Героям слава!

ПРО НАГОДОВАНІ КОМПЛЕКСИ

28 років тому, 25 травня 1995 року, я отримав посвідчення водія.

Двадцять вісім років за кермом, п'ять з них присвятив серйозному автобізнесу, ще три - серйозному автопрому.

Проте в останні приблизно двадцять років я не ремонтую і не обслуговую свої автівки власними силами. Причини на то є різні, об'єктивні та суб'єктивні: і машини надійні, і СТО поруч, і "для того, щоб щось робити, треба захист відкручувати, а підйомнику немає", блаблабла.

Дуже рідко, раз на купу років, роблю щось власними руками, переважно по електриці. А так, навіть банальні свічки поміняти або фільтри замінити - їду на СТО.

І дуже сильно через це комплексую.

І ось на цих вихідних я відчув проблему - машина їздить погано. Діагнозував несправність; вибрав, замовив, отримав запчастину. Вчора приїхав на СТО - а там все зайнято. Попросив позичити ключики та викрутку, повозюкався трішки через незручне місце під капотом, замінив деталь, скинув помилки у бортовому комп'ютері і поїхав собі далі.

Все, комплекси нагодовані. Тепер найближчі два десятиріччя можна буде спокійно обслуговуватися на СТО і не паритися через це. Тому що руки таки пам'ятають.

Але цікаво: чи є тут такі, хто регулярно (частіше ніж раз на двадцять років) обслуговує свою машину самотужки?

Є РІЗНИЦЯ

Нарешті перечитую останні новини і згадую те, що було.

Згадую Майдан в Києві. Кілька місяців в самісінькому центрі міста — величезне наметове містечко, а потім і вуличні бої. Кияни мірою сил підтримують протестувальників. Навколишні кафешки та магазини їх пригощають, магазини та банки працюють, київські бабусі тягнуть на площу шини.

Коли з України втік Янукович, міліції в Києві не залишилося, а “Беркут” забарикадувався в очікуванні штурму та розстрілу. До того “тітушкам” роздали автомати з набоями. Порядок на вулицях кілька днів охороняли місцеві мешканці з мисливською зброєю, а мої друзі, які увійшли до приміщення міського управління міліції, намагалися бодай якось координувати цей хаос. Кажуть, це були найбезпечніші дні.

Згадую 2 травня 2014 року в Одесі. Зона вуличних боїв — в кварталі від Дерибасівської. Банки, модні магазини, банкомати, кафе. Також там — тисячі людей, переважно в масках і з якою-ніякою зброєю. Шестеро вбитих в центрі, 42 загиблих в будинку профспілок. І жодного випадку мародерства.

І ось зараз читаю і дивлюся новини з російського Шебекіно. Місто обстрілюють, можливо, зайшли ДРГ, можливо, тривають вуличні перестрілки, але це неточно. Є поранені і, можливо, загиблі.

Сумна ситуація, люди панікують. Я їх розумію: обстріли, вуличні бої, поранені та загиблі зараз - в сотнях українських міст та сіл. Вчора ввечері в Дніпрі росіяни зруйнували житловий будинок, 22 людини постраждали, серед загиблих — дитина. Це страшно і дуже сумно.

Але я іншого не розумію.

По-перше, я бачу звернення шебекінців до своєї влади. Воно просять що завгодно: “захистити місто”, “відсунути лінію фронту”, “зловити ДРГ”, “зробити сховища”. Проте ніхто жоден з них, не просить зупинити війну.

По-друге, за повідомленнями “воєнкорів”, перше, що зробити мешканці міста з початком обстрілів, паніки та безвладдя — розтрощили та геть пограбували місцевий салон мобільного зв’язку.

Так, я пам’ятаю покинутий донецький супермаркет “Метро”, який розмародерили у травні 2014 року. Але там якось можна зрозуміти: це був фактично великий продовольчий склад. В аеропорту тривали бої, невідомо було, що і як буде далі. Тому запастися їжею — можливо, тоді це було питанням життя.

Але ж тут — не продмаг і не аптека, а салон мобільного зв’язку. Схоже, війна надала шанс для деяких здійснити свої давні мрії. :(

Ні, я не ідеалізую український народ. Я сильно його люблю і знаю: люди бувають різні. Але — різниця є. І історичні факти це знов підтверджують.

НОВИНА ДНЯ

В російському місті Шебекіно внаслідок артилерійського обстрілу було розтрощено та пограбовано супермаркет, магазини, салон мобільного зв'язку і декілька житлових мікрорайонів.

Ляшкоепопея триває.

Днями випадково знайшовся конверт з листом до мене від ДБР - відповідь на мою заяву про злочин пана Ляшка.

Як очікувалося, ДБР морозиться. Зокрема: я не надсилав "звернення" чи "скаргу". Я надіслав документ, який за формою і змістом є повідомленням про злочин, на яке повинні реагувати у процесуальний спосіб.

Зокрема, слідчий повинен був спочатку зареєструвати мою заяву в ЄРДР, а вже потім направляти її туди, куди він вважає за необхідне.

Замість цього його перерахували без жодних процесуальних наслідків. Відповіді від теруправління немає.

Штош, як то кажуть. Зроблю запит на теруправління, а потім писатиму заяву до суду: оскаржувати дії ДБР та бездіяльність теруправління.

Мене важко здивувати.

Я вивчав обставини революції 1917 року, коли за пару днів на тлі війни тихо зникла 300-річна монархія.

Я знаю, як протягом місяця зникла Австро-Угорська імперія.

На моїх очах в 1991-му за кілька днів тихо зникла ядерна супердержава.

Так, я бачив, як такі речі відбуваються. Тому нічому не здивуюся. Але й прогнози і далі не даватиму.

Подивіться краще на зоряне небо над головою. Воно того варте.