Те, що тут відбувається - дійсно, пекло.
Тут гаряче, причому в абсолютно усіх сенсах.

Треба докладати чималих зусиль, щоб ся тримати в тонусі.

Дивитися зі звуком.

https://www.facebook.com/serhiy.dibrov/posts/pfbid0zsKP1QrFum7pX99bUrEgLqAsyMnMEKsXiQXauYX2V4M5TAEvWoWeA5PAd4UqgARHl

Відео в коментарі

Тепер зрозуміло, де були Пригожин і Уткін ці два тижні.

В карантині, чекали на аудієнцію.

Wołyń

Повністю погоджуюсь з тезою пана Volodymyr Viatrovych.

Зводити українськоо-польскі стосунки ХХ сторіччя до подій липня 1943 року - це свідоме перекручення, вочевидь з метою викривлення.

Це все одне, що усі події зими та весни 2014 року в Одесі звести до пожежі в будинку профспілок.

Саме так зараз роблять в Москві. Скільки разів я чув це: "Другого травня на площі мирні люди збирали підписи за референдум, і тут до них прийшли зли майданівці та всіх спалили".

Пам'ятаю, як одного разу спілкувався з італьянським журналістом:
- Розповість мені: що відбувалося в Одесі второго травня?
- Спочатку були сутички в центрі, шестеро загиблих...
- Ні, це все мене не треба. Я питаю лише про пожежу в будинку профспілок. Не відполікайтесь. Що там відбулося?
- До побачення.

Так само і тут. Якщо хтось питає або навпаки, розповідає про липень 1943-го, а все інше "не треба" - одразу "до свіданія".

І каятися за ті події - то для мене все одне, що каятися за Будинок профспілок.

Рівно шість місяців тому я отримав першу посаду в 21 окремій механізованій бригаді.

Можете привітати.

Амантонио продолжает свою работу. Спасибо ему.

В принципе, для моих верных читателей тут ничего нового. Все біло сказано-пересказано еще два года назад.

Мої читачі та друзі добре знають, з якою повагою я ставлюся до медичних працівників, зокрема лікарів.

Зараз, перебуваючи в Збройних Силах, ця моя повага невпинно зростає. Вважаю, що і мені, і всім бійцям нашої 21 окрема механізована бригада пощастило служити разом з такими гарними фахівцями.

А коли я беру слухавку і чую "бажаю міцного здоров'я!" від офіцера медичної служби або сержанта медичного підрозділу, я взагалі вважаю це таким собі оберегом проти усіх хвороб.

Сьогодні, в день медичного працівника, я хочу подякувати всім, хто береже наші життя - і в тилу, і на фронті.

Хай вам завжди щастить в усьому.

Невеличкий сюжет про один маленький епізод з життя нашої бригади і про роботу наших медиків дивіться з 555 секунди тут:
https://www.youtube.com/watch?v=rPpanpnbwzE&t=555s

Коли заходить мова про родину Байденів, одразу чомусь починається: "А ось Трамп, він же такий та сякий!"

У мене до Трампа є безліч претензій. Але ж ми про Байдена розмовляємо, про його дітей, про українських олігархів і про путінські гаманці, які перераховували гроші.

І в усій цій ситуації мене турбує не Трамп, і навіть не причини та нюанси нашої війни - там, схоже, все зрозуміло. Лише одне просте питання: цікаво, скільки грошей свого часу перерахувала на рахунок Хантера компанія Файзер за примусове просування своєї ковідної вакцини?

Подробиці американського шкандалю, що триває, тут.

Позивний “Буданов”

Цей величезний пес породи німецька вівчарка дивує своєю ввічливістю, виваженістю та внутрішнім спокоєм. Він ніколи не лає і не рикає. Дивлячись ззовні, можна сказати, що він «опанував Дзен» — складається таке враження, що ніщо не може вивести його з рівноваги.

Бійці дали йому позивний “Буданов” — за спокійний оптимізм та відсутність прояв емоцій в будь-яких непередбачуваних ситуаціях.

Село на Донеччині, де він живе, зруйновано майже повністю: лінія фронту проходила тут двічі. Схоже, саме через це собака кульгає на задню ногу, а єдине, чого боїться — гучних звуків, особливо грому та близьких прильотів.

Наш “Буданов” — розумний собака. Він знає, де ховатися, і після першого вибуху або гуркоту грому одразу біжить в дальній куток бліндажу. Найспокійніше для нього в таких ситуаціях — звернутися там клубком і притиснутися до ноги нашого військового, ще й так щільно, що відчувається, як швидко б’ється його серце.

Потім, після закінчення обстрілу або грози, ця величезна доросла вівчарка ненадовго перетворюється на кумедного песика: на радощах нарешті починає виказувати свої емоції і весело грається з нашими військовими, немов радіючи тому, що вижив.

Проте такий грайливий настрій триває в нього недовго. Вже за кілька хвилин наш “Буданов” згадує, що насправді він — величезний, ввічливий, спокійний та флегматичний. Пес надягає звичну маску і знов стає таким, яким ми його всі знаємо.

Тимчасовий пост. Потім закрию і приберу.

Якщо маєте можливість і вважаєте за доцільне - долучайтеся.

Дякую.

https://facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0y18ejB6LDV82KbRDRMNTdSFC6RibeFaJTXAqReGK6TiUZFvYnPFLs57pu9UVVdpYl&id=1010467874