Доброго ранку.

Хто за мною скучив - ось вам для настрою.

https://facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0ivVBxMGMQ9rZD2wBkmWBbEA8Yf1aAN18qoeBYXDFfiEzP3uLcJB5zeusKHTh8ffil&id=1010467874

Спокійних вихідних!

У меня к этому дню, пожалуй, очень неправильное отношение.

В этот день девять лет назад я несколько часов бродил под камнями, пулями и коктейлями. Около меня падали раненые, булыжник разок прилетел мне в ногу, моего редактора тяжело ранили в двадцати метрах от меня, он чудом остался жив. Трое моих знакомых погибли.

В тот день я усилием воли давил в себе адреналин, упорно шел на звуки выстрелов и драк, максимально спокойным голосом пояснял зрителям, что происходит, потому что качество картинки на тогдашней мобильной связи было не ахти. У меня была цель - сделать так, чтобы толпа любопытных зевак не полезла в пекло "посмотреть". Их глазами в этом пекле был я.

Орал и вообще выражал эмоции я только в паузах, когда отходил от штатива. Когда раненых осматривал и бинтовал, например.

Жуткий был день.

Так вот.

Самое жуткое то, что я не прочь ещё раз в этот день вернуться.

Наверное, это очень неправильно. Но этот жуткий день был... Даже не знаю. Настоящим, что ли.

Вибухів в Одесі я вдосталь начувся в 2014-2015 роках. Півсотні "прольотів" за кілька місяців було, і переважно вночі.

Тривог не оголошували. Прокидався від звуку, фіксував час і прямував на пошуки.

Найближчий вибух тоді був в двох кварталах від мого дому. Так само, як і в 2022-2023.

Ця війна триває довго.

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

Дата 5.5.23 назавжди залишиться в історії людства як день закінчення трирічної пандемії.

За цей час я двічі хворів на коронавірус, але це неточно. Можливо й тричі, не знаю - не тестувався, не рахував.

За три роки я сказав багато слів і зробив чимало вчинків. За жоден мені зараз не соромно.

Особисто для мене ця пандемія стала випробуванням власного глузду, з якого я, сподіваюсь, не з'їхав і не зрадив себе. В тому числі завдяки вам, друзі. Дякую за це.

P.S.

Не здивуюся, якщо в майбутніх підручниках історії напишуть, що пандемію подолали виключно завдяки щепленням, а тривала вона так довго виключно через антіпрівівочніков.

Скоріше навпаки: здивуюся, якщо буде якось інакше.

ОБ'ЯВА НА ОЛХ

Епіграф.
"Крайнє недовольньі совєтскіє врачі качєством американськіх пластиковьіх шпріцов. Как вьіяснілось, послє трєтьєго кіпячєнія ети шпріцьі корбятся" (с) 1989

Власне об'ява.

Продам медичну маску одноразову, б/у. З перших партій, тих, що по 25 грн за штуку продавали.

Колір блакитний, стан на 4 з мінусом, є подряпини. Працює справно, є чек. Користувалася дівчина, за прямим призначенням.

Причина продажу - кінець пандемії.

ПРО “ХОРОШИХ РУСКІХ”

Не хотів торкатися цього — але, але... Питань та непорозумінь виникає багато.

Давайте пригадаємо деякі цитати.

“Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом”.

Сказано це було ще у 1948-му і, звісно, про український народ у відповідному контексті. Але це стосується будь-якого народу. Звільнитися від ярма чи від диктатури можна лише власноруч: будь-яке зовнішнє “звільнення” означатиме нове поневолення.

А тепер згадаємо “хороших рускіх”, які зараз в еміграції дуже терпляче, щоб не заплямувати свої білі польта та не забруднити свої білі рукавички, чекають, коли ЗСУ нарешті звільнять росію від путіна для них.

Далі знов цитата:

“Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.”

Це сказано було в 1950-му, і відтворилося у житті через півстоліття. І я не бачу причин, з яких це не відтвориться ще раз у - випадку повторення ситуації в найближчі десятиріччя.

Ворог України — не путін і не росія сама по собі. Головна екзистенційна загроза для нас — імперський світогляд, в якому не існує української держави як такої. Носіями цього світогляду є люди, які не вбачають іншого способу існування північно-східної Євразії інакше, як у форматі імперії, і саме них я називаю “імперцями”.

Чи можлива зміна імперського світогляду у мільйонів людей протягом життя одного покоління? Досвід Японії ХХ сторіччя каже: так, це можливо, і способи, якими це було здійснено, добре відомі.

Далі — знов цитата.

“Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе”.

Це було сказано в 1957-му, і ці слова не втрачають актуальності.

Історія знає єдиний дієвий спосіб забезпечення миру — демократія, в широкому сенсі цього слова. Демократичні країни не нападають одне на одну. Лише демократії здатні викреслити війну як можливий спосіб вирішення спірних питань. Саме демократії здатні подолати непорозуміння з сусідами, які виникають через складні моменти спільної історії.

Власне, це одна з причин, з яких українці бажають волі не лише для себе — тому що саме це запорука миру.

Тому в далекій перспективі співіснування України та росії можливо лише у випадку, коли обидві країни будуть дійсно демократичними, а їх мешканці будуть позбавленими імперського світогляду.

Ось чому саме “українське питання” і взагалі ставлення до права народів на самовизначення та незалежність є лакмусовим папірцем для “хороших рускіх”.

А зараз питання не в тому, буде чи не буде “ментальним імперцем” людина, яка прийде до влади в москві після війни. Питання в тому, чи буде більшість народу дотримуватися імперського світогляду, точніше — протягом якого часу така більшість в росії буде існувати.

Але повернемося на початок.
Чи існують хороші (без лапок) росіяни зараз? Якщо ще раз прочитати наведені вище цитати, можно зрозуміти, де їх шукати — у лавах української армії.

Саме там є росіяни, які зараз воюють за свободу своєї країни і готові загинути в боротьбі за неї. Саме там є росіяни, які зараз воюють за вільну Україну — якої в межах імперського світогляду не існує і не повинно існувати. Саме там є росіяни, які воюють не лише за свою свободу, але й за свободу інших.

Так, я знаю: є люди з російськими паспортами, які зараз не тримають в руках зброю, але мірою сил допомагають українській армії та активним чином сприяють нашій перемозі. Але саме російські добровольчі підрозділи у складі ЗСУ — це квінтесенція того, що я вважаю справжньою російською опозицією. Того, що я вважаю справжньою боротьбою за волю Росії.