Під час оперативної паузи після німецького прориву на Ені, Фердинанд Фош замінив усіх “винних у слабкості командирів” - були зняті з посад всі армійські начальники групи армій “Центр”, включно з її командиром генералом д’Еспере, які допустили прорив при Chemin des Dames. Найбільше Фош хотів замінити Петена, але враховуючи морально-політичний момент не став цього добиватись, звільнивши його начальника штабу генерала Антуана з формулюванням “за надмірний песимізм”. Звільнені генерали були замінені на тих, кого Фош вважав людьми твердого характеру, готовими виконувати будь-які його накази.

Новостворена 10 армія, яка тільки прибувала на театр військових дій, також отримала нового командира. Ним став генерал Шарль Манжен.

Шарль Манжен все свідоме життя служив в армії та провів десятки років в колоніальних війнах, і на момент описаних подій був відомий на всю французьку армію як “Le Boucher” (“М’ясник”).

В жовтні 1916 зведена оперативна група Манжена здійснила контратаку і після запеклого бою відбила Дуомон. Відбиття форту, який за час боїв став для армії символічним “святим місцем”, мало для всієї країни колосальне моральне значення і зробило Манжена національним героєм. В грудні 1916 дивізії Манжена здійснили ще один контрудар, в якому було взято 10 000 полонених і який ознаменував тріумфальну перемогу Франції у “Верденській м’ясорубці”.

Принцип, за яким Манжен керував військами, полягав у тому, що ціль атаки має бути досягнута. В квітні-травні 1917 Манжен командував Шостою армією, яка протягом трьох тижнів штурмувала німецькі позиції на на Краоннському плато біля Chemin des Dames, виконуючи задум славнозвісного “Наступу Нівеля”. За планом і обіцянками французького Верховного командування, цей наступ мав закінчити війну, але призвів до масової загибелі солдат в безплідних атаках, що спровокувало масові солдатські бунти, які ледве не стали для Франції кінцем шляху. Манжен та його начальник Робер Нівель були зняті з посад та віддані під слідство, але на початку 1918 року Манжена повернули до командування корпусом, і в червні, попри вороже ставлення головнокомандувача Петена, але за ініціативою Фоша, Манжен очолив 10-ту армію на найважливішому для країни напрямку.

Солдат 128 піхотного полку Луї Дезальбре (Louis Desalbres), який кілька разів опинявся під командуванням Манжена, згадує діалог, який відбувся з його товаришем під час одного з боїв літа 1918: “Командує Манжен - значить втрат буде 75%”.

В історії війн особливої уваги заслуговують випадки відродження армій після поразок і катастроф. В контексті Великої війни найбільш примітними є кейси французької армії після “Наступу Нівеля” та італійської після Капоретто. Випадок Італії цікавий тим, що армії вдалось відродитись і частково зцілитись буквально з самого дна.

Внаслідок Битви при Капоретто бойова чисельність італійської армії всього за місяць скоротилась на 45% - більше 250 000 потрапили в полон, більше 300 000 дезертували та шукали спокою у себе вдома без віри, що після пережитого розгрому можливо не програти війну в принципі. Битва стала кінцем існуючого уряду та кар’єри Маршала Кадорни, головного ініціатора одинадцяти битв на Ізонцо. Новий головнокомандувач Італії Армандо Діаз в критичний момент зумів знайти резерви, щоб втримати стратегічні рубежі на річці Піаве, а здобута завдяки енергійним діям перемога в обороні Монте Граппа змогла повернути армії віру в себе і свої сили. Відновити втрати та відродити дух армії частково допомогла термінова мобілізація 18-річних.

В той час як командування робило все можливе, щоб зберегти таємницю, багато німців, з вродженою в них балакучістю та прагненням похвалитись своєю обізнаністю, розголошували на весь світ і нашим ворогам речі колосальної важливості і значення. //Еріх Людендорф, “Мої спогади 1914-1918”//