⚡️«Моя робота – війна»

Стаття Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерала Олександра Сирського

Читати ⬅️

#Україна

Повний текст доповіді опублікований у відкритому доступі і кожен може з ним ознайомитись. У висновку був знятий з посад командуючий фронту генерал Соколовський. Варто зазначити, що Соколовський основні кар'єрні сходинки в своїй кар'єрі він провів на штабній роботі, працюючи в ген.штабі і будучи начальником штабу фронтового рівня. Західний Фронт став його першим призначенням на таку посаду, і все ж штабна робота і командування великими з'єднаннями це дві різні специфіки, і далеко не у всіх вдавалось і там і там показувати високі результати.

Соколовський був дуже добрим штабним офіцером, який не зміг організувати командування фронтом і більшість питань віддав на відкуп своїм командармам. Він повернеться на штабну роботу, добре себе проявить, і після війни навіть стане начальником генерального штабу.

Також були зняті начальник артилерії і начальник розвідки фронту, як ті, хто повністю провалили свої напрямки. Щодо генерала Гордова — там вийшла цікава ситуація. По-перше, на посаду командувача 33-ї армії він прийшов фактично з посади командувача Сталінградського фронту. Іншими словами, на той час його вже понизили на посаді до того рівня, на якому він раніше показував прийнятні результати, за те, що не виправдав очікувань керівництва. По-друге, як показав бойовий шлях Гордова, у ролі командувача армією він показував себе по-різному: у 1941-1942 роках він справлявся з обов'язками командарма досить добре для того, щоб йому довірили управління фронтом; в 1943-1944 у нього вийшла катастрофа, але потім він служив без особливих проступків до кінця війни. До чого це? До того, що він, мабуть, був із тих людей, які можуть добре проявити себе на певному рівні, працюючи під чуйним наглядом хорошого і компетентного начальника, а без контролю розпускаються. По висновкам того, що написано в доповіді може скластись враження, що Гордова треба було віддати під трибунал. З емоційної точки зору такі заклики можна зрозуміти. Окрім того, це було б абсолютно вірно з точки зору радянського права. Хтось додасть, що це було б ще справедливо. Але цим самим ми судимо процеси, що відбувались зовсім в іншому історичному вимірі. Правосуддя і справедливість на війні — віртуальні поняття, вони поступаються місцем доцільності в конкретний даний період.

Як сказав Жуков Сталіну в 1944 році — черговий розстріл нікому не допоможе і нікого не оживить, зайвих Гінденбургів в РЧСА не було, дефіцит кадрів рівня командармів був неймовірно гострим. Генералу Гордову повезло, без пониження в званні його було призначено на аналогічну посаду в іншу армію. В доповіді комісії прямо було вказано, що для Гордова це останній шанс зберегти його звання і віцськову кар'єру. Згодом його направили командармом на 1-й Український Фронт, яким в той час командував Жуков. В доповіді вище так і сказано — «Сообщить товарищу Жукову о недостатках Гордова». І це спрацювало, командуючи до кінця війни однією з армій він відзначився в тільки з позитивної сторони, принаймні нарікань більше не мав, а в кінці війни отримав звання Героя Радянського Союзу. Це черговий приклад прагматичної кадрової політики по підвищенню рівня відповідальності командних кадрів РЧСА.

В ході війни був випрацюваний ефективний системний підхід до кадрів. За невдачу і погані показники (наприклад, високі втрати) командуючих одразу знімали зі зниженням в посаді і надаванням другого шансу, щоб проявити себе. Далі командир або виправлявся і швидко повертався на відповідальну посаду, як той же Конев, який в майбутньому у висновку став одним з найвідоміших радянських воєнначальників другої світової, або йшов все далі на другорядні напрямки. В кінці кінців, комусь треба було служити на Закавказзі, Забайкаллі, Далекому Сході. В якості гарного прикладу можна згадати, що товарик Жуков зустрів початок війни на посту НГШ, а потім вилетів з нього як командир, що не виправдав очікувань.

А РЧСА відчувала дефіцит командних кадрів. Так, некомпетентні втрачали посади і звання і йшли з діючої армії на периферію, а найбільш здатні і компетентні вершили історію перемоги в війні.

В армії це створило атмосферу, коли нікому не була гарантована його посада, не інакше як по заслугам і результатам бойової роботи, які треба було регулярно підтверджувати, хоча звісно були і виключення.

Кадрова політика за роки війни відчутно покращала, але повністю викорінити проблеми, пов'язані з протекціонізмом, не вдалося. Перше, що спадає на думку: армія довго не могла позбутися генерал-майора Тарасова, який був вихідцем з Прикордонних військ і користувався певним розташуванням наркома внутрішніх справ Берії. Його чотири рази призначали командувачем армії і чотири рази усунули, причому двічі — зі зниженням на посаді (якби він не загинув восени 1944 року, ситуація могла би продовжитися). Очевидно, що людина не витягувала посаду і обов'язки, як кажуть, але виштовхати з чинної армії виявилося неможливо.

Це давало позитивний ефект, коли той же Горбатов знав, що може вступити в суперечку з Рокосовським, і в ставці головнокомандувача приймуть рішення, виходячи з об'єктивної ситуації, а не з принципу «ти дурак, а я начальник».

Цей, на перший погляд, логічний і очевидний підхід для воюючої в довгій війні армії далеко не у всіх арміях реалізовувався і реалізовується, в наш час часто уступаючи місце низькосортним політичним інтригам і необдуманим рішенням, наслідки яких прямо шкодять обороноздатності.

Дякую за службу, генерале Сирський.

Роздумуючи над персоною О. С., я досі не доходжу до однозначних висновків. Не будучи знайомим особисто, важко розділити, що в успіхах й невдачах було пов'язано з його особистими якостями, а що з якостями виконавців та його керівництва. Армійська система комплексна, й внесок однієї особистості (навіть на найвищій посаді) розмивається серед багатьох. Обставини сильніші ніж людина.
Втім, за час спостереження все ж таки виділив би деякі характеристики. Спробую підбити їх тезово. Почну з негативних (відповідно до поточної політичної кон'юнктури):

• О. С. був поганим менеджером, мабуть, навіть байдужим. Про це свідчать скандали з 425 ОШП, що вочевидь перебував в його прямому відомстві. Незважаючи на гостроту питання як морально-етичну, так і політичну, він не запобіг злочинам та не притягнув винних до покарання. Втім, не вважаю, що злочинні дії вчинялися внаслідок його прямих наказів: ряд інших штурмових полків (хоча також мають схожі проблеми) мають менше звернень до військового омбудсмена. Ми маємо справу з ризик-фактором підрозділів зі значною часткою спецконтингента, котрий не був вчасно врахований. Таким чином, дії як Главкома, так і його безпосереднього керівника можна оцінити як злочинну бездіяльність та уникання відповідальності за дії підлеглих.

• «Опять спешат». Маючи послужний список зі сміливих та вдалих операцій, на зворотній стороні цього списку можна побачити майже кожен «котел» військової історії сучасної України. Посада Главкома специфічна – твоє безпосереднє керівництво політичне, й ти отримуєш завдання політичного характеру. Наприклад, що кожного дня треба продовжувати наступати піхотою. Але ця система працює, якщо політичне керівництво готове нести відповідальність за свої задачі. Якщо не готове – відповідальність буде на тобі. Відповідно, ти маєш бути агентним та бути в легкому конфлікті з політичним керівництвом, захищаючи довірений особовий склад. Цього не спостерігалося. Натомість – чіпляння за кожен політично значимий шмат землі, поки не буде зовсім пізно. Нація стікала кров'ю, щоб завчасно не засмутити начальника.

Проте було б брехнею сказати, що це все. Так вже вийшло, що весь значимий період моєї служби припав саме на його керівництво Збройними Силами. Найбільш значимі для мене нагороди мають його підпис. Й за час на службі він здобув мою повагу.

• Мені було не соромно дивитися та читати його інтерв'ю (чого не скажеш про минулого Міністра Оборони). В озвученому Сирським демонструвалось, що він розуміє сучасне поле бою. Людина любить та цікавиться війною, й розуміє як її треба воювати. За час його керування ЗСУ стали сильнішими в компоненті БпЛА ніж ворог (хоча пророкували зворотне). Звісно, це результат колективних зусиль всієї Держави та її Народу, проте особливий інтерес Главкома я спостерігав тривалий час. Демонструвало це як бажання розширювати ошс БпС підрозділів, так і сильні БпС штурмових військ (наприклад), в тому числі 425 ОШП.

• О. С. – людина з міцним характером. Не будучи нашим по крові, він залишився вірним нашій присязі. Не обернула його проти нас й всенародна ненависть – стоїчний до негативу, він проніс цей хрест. Спостерігаючи за ним, я зробив висновок: військова професія це аскеза, й ми маємо вміти бути в ній смиренними. Не важливо, хто я, не важливо, як до мене ставляться – поки я живий, маю виконати свій обов'язок. Вимовивши текст присяги, ми стаємо частиною механізму, й наші особистості відступають на другий план.

Сирський був останнім. Спадковий військовий, він отримав сильну військову освіту. Й врешті став першим в світі «дроновим» армійським генералом. Мабуть, вже не маємо кадрів цієї генерації сильніших за нього. Мені шкода, що я так і не побачу, як він реалізує свій задум, котрий готував останні місяці. Дещо заплановане досі вражає сміливістю задуму. Проте його доба підійшла до кінця. Маючи відповідні таланти, він так і не зміг знайти в собі те, що зробило б його легендарним полководцем, а не ненависним усіма. Vox Populi дав про себе знати, й ми встаємо на новий шлях, що дасть нам надію.

Прийшла доба кадрів, вирощених бізнесом та війною, а не академіями. Те, що люди називають «совком», більше не існує в жодній формі – далі виключно наше, рідне. Подивимося, яке воно.

Бажаю нам удачі.