Доповідь Олега Апостола. ДШВ ЗСУ забезпечують для України необхідні результати. Вдячний також за бачення ширшого розвитку ситуації на фронті та оцінку ключових загроз. Слава Україні!

⚡️«Моя робота – війна»

Стаття Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерала Олександра Сирського

Читати ⬅️

#Україна

Повний текст доповіді опублікований у відкритому доступі і кожен може з ним ознайомитись. У висновку був знятий з посад командуючий фронту генерал Соколовський. Варто зазначити, що Соколовський основні кар'єрні сходинки в своїй кар'єрі він провів на штабній роботі, працюючи в ген.штабі і будучи начальником штабу фронтового рівня. Західний Фронт став його першим призначенням на таку посаду, і все ж штабна робота і командування великими з'єднаннями це дві різні специфіки, і далеко не у всіх вдавалось і там і там показувати високі результати.

Соколовський був дуже добрим штабним офіцером, який не зміг організувати командування фронтом і більшість питань віддав на відкуп своїм командармам. Він повернеться на штабну роботу, добре себе проявить, і після війни навіть стане начальником генерального штабу.

Також були зняті начальник артилерії і начальник розвідки фронту, як ті, хто повністю провалили свої напрямки. Щодо генерала Гордова — там вийшла цікава ситуація. По-перше, на посаду командувача 33-ї армії він прийшов фактично з посади командувача Сталінградського фронту. Іншими словами, на той час його вже понизили на посаді до того рівня, на якому він раніше показував прийнятні результати, за те, що не виправдав очікувань керівництва. По-друге, як показав бойовий шлях Гордова, у ролі командувача армією він показував себе по-різному: у 1941-1942 роках він справлявся з обов'язками командарма досить добре для того, щоб йому довірили управління фронтом; в 1943-1944 у нього вийшла катастрофа, але потім він служив без особливих проступків до кінця війни. До чого це? До того, що він, мабуть, був із тих людей, які можуть добре проявити себе на певному рівні, працюючи під чуйним наглядом хорошого і компетентного начальника, а без контролю розпускаються. По висновкам того, що написано в доповіді може скластись враження, що Гордова треба було віддати під трибунал. З емоційної точки зору такі заклики можна зрозуміти. Окрім того, це було б абсолютно вірно з точки зору радянського права. Хтось додасть, що це було б ще справедливо. Але цим самим ми судимо процеси, що відбувались зовсім в іншому історичному вимірі. Правосуддя і справедливість на війні — віртуальні поняття, вони поступаються місцем доцільності в конкретний даний період.

Як сказав Жуков Сталіну в 1944 році — черговий розстріл нікому не допоможе і нікого не оживить, зайвих Гінденбургів в РЧСА не було, дефіцит кадрів рівня командармів був неймовірно гострим. Генералу Гордову повезло, без пониження в званні його було призначено на аналогічну посаду в іншу армію. В доповіді комісії прямо було вказано, що для Гордова це останній шанс зберегти його звання і віцськову кар'єру. Згодом його направили командармом на 1-й Український Фронт, яким в той час командував Жуков. В доповіді вище так і сказано — «Сообщить товарищу Жукову о недостатках Гордова». І це спрацювало, командуючи до кінця війни однією з армій він відзначився в тільки з позитивної сторони, принаймні нарікань більше не мав, а в кінці війни отримав звання Героя Радянського Союзу. Це черговий приклад прагматичної кадрової політики по підвищенню рівня відповідальності командних кадрів РЧСА.

В ході війни був випрацюваний ефективний системний підхід до кадрів. За невдачу і погані показники (наприклад, високі втрати) командуючих одразу знімали зі зниженням в посаді і надаванням другого шансу, щоб проявити себе. Далі командир або виправлявся і швидко повертався на відповідальну посаду, як той же Конев, який в майбутньому у висновку став одним з найвідоміших радянських воєнначальників другої світової, або йшов все далі на другорядні напрямки. В кінці кінців, комусь треба було служити на Закавказзі, Забайкаллі, Далекому Сході. В якості гарного прикладу можна згадати, що товарик Жуков зустрів початок війни на посту НГШ, а потім вилетів з нього як командир, що не виправдав очікувань.

А РЧСА відчувала дефіцит командних кадрів. Так, некомпетентні втрачали посади і звання і йшли з діючої армії на периферію, а найбільш здатні і компетентні вершили історію перемоги в війні.

В армії це створило атмосферу, коли нікому не була гарантована його посада, не інакше як по заслугам і результатам бойової роботи, які треба було регулярно підтверджувати, хоча звісно були і виключення.

Кадрова політика за роки війни відчутно покращала, але повністю викорінити проблеми, пов'язані з протекціонізмом, не вдалося. Перше, що спадає на думку: армія довго не могла позбутися генерал-майора Тарасова, який був вихідцем з Прикордонних військ і користувався певним розташуванням наркома внутрішніх справ Берії. Його чотири рази призначали командувачем армії і чотири рази усунули, причому двічі — зі зниженням на посаді (якби він не загинув восени 1944 року, ситуація могла би продовжитися). Очевидно, що людина не витягувала посаду і обов'язки, як кажуть, але виштовхати з чинної армії виявилося неможливо.

Це давало позитивний ефект, коли той же Горбатов знав, що може вступити в суперечку з Рокосовським, і в ставці головнокомандувача приймуть рішення, виходячи з об'єктивної ситуації, а не з принципу «ти дурак, а я начальник».

Цей, на перший погляд, логічний і очевидний підхід для воюючої в довгій війні армії далеко не у всіх арміях реалізовувався і реалізовується, в наш час часто уступаючи місце низькосортним політичним інтригам і необдуманим рішенням, наслідки яких прямо шкодять обороноздатності.