Мене просили викладати фото їжі. Тримайте фото.

Поділюся з вами своїм unhinged adhd лайфгаком.

Один з наймерзенніших симптомів цього стану, це executive disfunction. Коли ти дуже хочеш щось зробити, але просто фізично не можеш. Не тому що ти ліниве створіння, а бо тіло буквально впадає у ступор і іноді навіть в істеричні стани, навіть якщо мотивація присутня.
Може відбуватися як зі справами які хочеться зробити для власного задоволення, так і з тим що робити взагалі не хочеться, але якщо не зробити - наслідки будуть жахливими. В обох цих ситуаціях з мотивацією все ок, але до біса ту мотивацію коли в тебе дисрегуляція дофаміну.

Ось мій жахливий лайфгак:
Коли мені треба робити справу і в мене ступор, спершу я йду і перемикаются. Роблю все щоб почуття of the infinite doom покинуло моє тіло і я буквально не думаю про те що мені треба зробити. Після чого я сідаю робити іншу таску яка за відчуттями ще гірше за попередню. Це важливо, таска повинна бути гірше.
Зазвичай в такому випадку мій мозок вибере приємніше з цих двух стільців і зробить таску №1.

Чи це ідеально? Well no, but what will you suggest?

Подивилася Die Zauberflöte (Магічна флейта) сьогодні.

Це опера Моцарта. Дуже визначна, бо в оригіналі німецькомовна. В ті часи мовою опер вважали виключно італійську, тому Моцарт вирішив повийобуватися. Він також напхав туди неймовірно складних жіночих вокалів для головної злодійки, виключно бо одна з його родичок могла виконати цю партію.

Ммм, було дуже нудно 😅
Не бути мені поціновувачем опер, як ви бачите.

Власне я йшла послухати ту саму Арію Королеви Ночі з неймовірними вокалами і це було прекрасно. До того ж ще попала на якусь відому виконавицю що зазвичай працює в Дрездені. Реально прям вау. Як і весь інший вокал і всі інші перформери.

Сюжет нудний. Стало цікавіше як тільки я почала уявляти що це історія про двох підлітків які вступили в культ. Я би ще подивилася постановку з класичними костюмами, бо сьогодні вони були як з 19 сторіччя і не такі епатажні.

В оперу я точно ще піду, чисто через субтитри двома мовами. Я стільки нових слів сьогодні вивчила.

Фоток немає бо фоткати неможна. Тепер я знаю де найкрутіші місця за мало грошей.

Мені принесли ілюстрацію до назви каналу

Джоан Роулінг відправляла Еппштейну приватнe запрошення на бродвеське Cursed Child.
В 2018 році.

Друзі, мені дуже треба хтось поговорити про транс/нб експіріенс. Якщо вам таке ок, прийдіть до мене в лічку пліз.

Не те питання з яким я хочу приходити коли воно недоречно.

Усюди в інтернеті пишуть що HBO готується знімати лайв екшн по bg3.

Також усюди згадують, що робити серіал буде Крейг Мейзін, автор The Last of Us. Що неймовірно круто, але в моїх очах не так круто як його ж Чорнобиль. Обидва цих серіали далекі від D&D, але він явно вміє робити серіали по іграм.

Короче, в мене змішані відчуття. З одного боку Крейг Мейзін. I mean, what could possibly be better. З іншого - HBO, які чесно кажучі постійно hit or miss. Подивитися хоча б на те що вони зробили з Грою Престолів. Наскільки мені подобається їх новий Knight of the Seven Kingdoms, настільки ж я плююся на їх же House of the Dragon. Meh.

Плюс. Чого всіх так пре від лайв екшену, могли б зробити анімацію.

Дивитися це я звісно буду. І так вже купив підписку через Дунка та Егга (остання серія просто розйоб).

Давно не бачила цю особу без окулярів. Але наче ж непогано.

Я не можу їсти. Зовсім

Колись давно я писав тут резолюцію - в цьому каналі не буде ниття, тільки мій особистий досвід. І його не буде. Я не ок, але я знаю що з цим робити. Це також не запит на співчуття та обіймочки, я навпаки прошу їх мені не кидати.

Але я зрадію порадам, якщо ви знаєте що з цим робити. А загалом давайте разом подивимося на цікавий кейс нервового зриву.

Взагалі я не перший раз доводжу себе до ручки, але зазвичай це відбувається на ментальному рівні. Ну знаєте, тривожність і неможливість нормально ні про що думати. Завдяки моїм старанням покращити своє психічне здоровʼя протягом минулого року, моя менталка зараз сильно краще ніж могла би бути. Впевнений що пару років тому ситуація би виглядала сильно інакше.

Але моє тіло відмовляється виконувати свої базові фінкції. Я не можу їсти і я не можу спати. Спати це взагалі окрема навичка для мене. Я людина, якій потрібен здоровий сон як можна частіше (інакше голова болить), але мені завжди було складно спати. Засинання по декілька годин та кортізолові прокидання о 5 ранку це моя норма. Я пʼю від цього пігулки і вони допомогають. Зазвичай.

Я все ще пʼю пігулки і майже не можу спати зараз. Мій мозок тримається на стимуляторах і здатен виконувати тільки невідкладне. Невідкладне це робота. And fine, I dealt with that before, not a big deal.

Ось неможливості їсти зі мною ніколи не траплялося. Я взагалі люблю пожерти і зазвичай з радістю втопчу мільйон різноманітних калорій, плюс мій мейтененс це достатньо велика цифра як для afab персони. І звісно, звісно я знаю що моя реакція на стресс це відсутність апетиту, але не повністю ж на цілий тиждень.

Раніше в таких ситуаціях я чекав поки відчуття голоду пересилить і я зможу затовкати в себе хоч щось. Це не допомогає зараз, голод не пересилює.

Я не можу дивитися на їжу. Я не можу думати про їжу. Я майже не можу жувати їжу. Останні два дні я втовкую в себе питні йогурти та протеїнові шейки, трошки з фруктами. Я навіть не відчуваю що ці протеїнові шейки на смак як срака, бо в них хоча б є, well, протеїн. Ще на початку тижня було трохи краще, але ситуація ускладнюється.

Ні, це точно не якась хвороба. Так, це точно mental breakdown, інші симптоми присутні. Хоча я дуже радію що моя остання нервова клітина тримається.

В дні занадто мало годин для того щоб зробити всі справи що треба. Я багато чого наобіцяв і не виконав, якщо я щось обіцяв вам - я щиро вибачаюся. Прошу нагадати мені на вихідних. Я сьогодні знову не висплюсь, занадто багато справ і занадто мало годин. Але можливо завтра буде краще.

Якщо в вас є якісь ідеї як втовкати в себе їжу, будь-ласка напишіть.

Неочікувана сторона роботи проджект менеджером це біль у горлі після тяжкого робочого дня. Хто зрозуміє, той зрозуміє.

6,5 годин мітів. На всіх з яких я активний учасник.

Що круто, я люблю свою роботу. Але горло болить.

I’m stressed, so it’s time for some stress baking, obviously.

Unfortunately, I’m still having tastebuds of an autistic toddler, which I hope is temporary (I’m doing better).

So this is a French tart with raspberry curd and white chocolate lemon ganache on top. No recipe because nobody in sane mind will cook that.

Розмови з психіатром

- so, just to let you know, don’t mix this pills with cocaine or similar drugs
- are you sure you are supposed to tell me that?
- well. we are in Berlin

- aaaaa, why am I so nervous today?
- *deadpan* because you didn’t take your pills today

- maybe you will be fine without pills for some time
- or no, I’m addicted now
- careful, don’t say that to me

- so, I’m prescribing you multiple of different pills and you can mix them however you like
- what, really?
- *deadpan stare* really

- *long description of how I can take this pills*
- so like cocaine?
- well….

Ну і ще сміхуйочки, бо моє життя це суцільний балаган.

Як ви напевно знаєте, я достатньо багато працюю зі спортивними івентами. Так склалося, що через пару місяців буде проходити чемпіонат світу по футболу - FIFA World Cup 2026.
Моя робота дуже тісно повʼязана з проектами, що треба заделіверити до цього самого ворлдкапу і я почала називати ці проекти FIFA portfolio, just out of convenience.
Моєму керівнику це не подобається, бо FIFA то організація, а не івент. Я вважаю що яка різниця, треба щось швидке. Але не хочете, як хочете, називаємо World Cup.

... що честно кажучі трохи mouthfull, тому всі пішли скорочувать.
Тепер в нас є топ пріоріті WC портфоліо.

Я просила колег не називати наші проекти WC, але воно розповсюджується як чума.
Сьогодні тіммейт спитав як там туалетне портфоліо поживає.

I'm fuming.

Дожилися блять. Босс відправив мене на примусовий сіклів 💅
Велл. Є за що

Another сміхуйочка, бо нагадую, моє життя то суцільний цирк.

Босс під час міту з командою:
- Катя, don’t push the horses, ти бляха як на спідах, я ще не дочитав цей слайд, а ти вже щось там коментуєш!
- це тому що я на спідах.
- …..
- …..
- Катя, вибач, я не це мав на увазі

Don’t come on me, it was yesterday. Я на сікліві.

The Empress of Salt and Fortune

Прекрасно, всім рекомендую. Це новелла, вона настільки коротка, що я прочитала її за годину. Є переклад на українську.

Що відбувається
Молодий клерік та його птаха-компаньонка збирають хроніку життя великої імператриці, що правила країної 60 років і тільки но нещодавно померла. В своїх пошуках вони відвідують відаллений монастир, в якому імператриця провела колись роки вигнання, і розмовляють з її старою служницею. З її розповідей вони збирають свою хроніку і дізнаються як саме чужа і ненависна власному чоловіку імператриця змогла підняти повстання.

Розповідь по структурі є розповіддю служниці про минуле зі вставками їх діалогів з клериком в теперишньому. Трошки нагадує Імʼя Вітру, за форматом, не за стилем.

Що мені сподобалося
• Стиль та мова. Отримала просто невимовне насолодження під час читання.
• Ненадійний оповідач. Майже все що ми знаємо про цю історію, ми знаємо від служниці. І навіть якщо у флешбеках вона здається трошки наївною дівчиною, цю історію розповідає жінка що майже все своє життя провела при дворі і була близькою подругою і чи не єдиною конфіданткою правительки. Так що вона вертить цю історію як хоче зважаючі на свою власну мотивацію.
• Ambiguity. Ніщо ніколи не говориться прямо, читачу, як і клерику, треба самим здогадуватися що стоїть за всім цим символізмом і як розвивалися події. Жодний сюжетний поворот не подається прямо. Зажди тільки натяки та метафори, і ви знаєте як я таке обожнюю.
• Головна героїня. Не абстрактно, хоче мені подобаються вони обоє, а скоріше цей письменницький прийом. Історія розповідає про імператрицю, вона є рушійкою сюжету і основною акторкою всіх подій, але з іншого боку, вона є просто posthumous character в історії служниці. Це історія життя їх обох, але в першу чергу - оповідачки.
• Empress of Salt and Fortune. По перше, крута naming convention. По друге, мені подобається наскільки ці два слова в титулі насправді сплетені в сюжет.
• Сюжетні повороти. Мені здається це дуже складно - дійно зберігати саспенс коли кінець відомо наперед. Але в кінці новели є зовсім непередбачуваний ось-це-поворіт і це прекрасно.
• Сама ідея того, що це розповідь для архіву. Цікаво що служниця абсолютно впевнена що держава не розвалиться після її розповіді. Це звісно ще один натяк для читача.
• Китай та Вʼєтнам as inspirations.
• Theys ans pocs.

Що мені не сподобалося
• Мало
(так, я в курсі що там є друга книжка, але вона про інше)

Короче, як ви зрозуміли, дуже раджу. Є переклад на українську, правда я не впевнена в його якості. 9,5/10

I'm 27 years old ✅
I have no money ✅
No prospects 🚫
I'm already a burden to my parents 🚫
And I'm frightened ✅✅✅

P.S. It's my birthday, not a whiny emergency 🤣

I want to give you all some unsolicited advise

Про нейродивіргентність. Я багато з ким з вас говорив по лічкам, на тему як зрозуміти що саме цей лейбл може бути applicable. Працює також для всяких ЛГБТ+ досвідів та осяєнь.

Ось unsolicited порада: не читайте описи клінічних симптомів, читайте досвід людей, що з цим живуть.

І звісно тут дісклеймер: знати клінічний опис стану важливо, але ці критерії дуже важко прикласти на себе без прикладів. Як мінімум, бо вони написані для нейротипових професіоналів.

Ось наприклад: діагностичними критеріями аутизму є literal thinking and disinterest in small talk. І через цю хрінь дуже легко проскочити і подумати що воно ж не про мене, мільйони людей роблять цю помилку. Бо цей опис не дає розуміння як literal thinking відчувається з середини, бо ти, username, ти ж не сприймаєш все буквально, тобі ж подобається трєпаться ні про що. В ту ж коробку - black and white morality, following rules.

Ніякі діагностичні крітеріх не описують ось цю постійну тривожність і оверсінкінг який присутній в купи нейровідмінних. Те як люди сидять і годинами прокручують різноманітні варіанти розвитку подій в голові, чисто бо треба якось вивезти соціальну інтеракцію. Чи коли проходяться по списку з пʼяти речей і все одно забувають три. Чи коли мозок вимикається під час розмови.

Одне з перших питань на моєму АДХД ассесменті було "чи ок тобі стояти в черзі". Було дуже показово.

P.S. це не про ✨тільки в нейровідмінних є голос в голові✨ чи щось таке. Тупим людям і повноцінний ассессмент з колегією психіатрів не допоможе.

Найкраща їжа евер. Серйозно, можу це хоч кожен день їсти, але по зрозумілим причинам не буду.

Це full Irish breakfast. Від full English його відрізняє інший бекон, white and black pudding, інший хліб та революційні вайби.

Можливо я був би менше радий бачити жирнючі штуки, якби б спав більше трьох годин (дві з яких в літаку) і в Дубліні не було б капець мокро. Але велл.

Це мій подарунок мені, поїздка в улюблене місто з жахливою погодою. Буду писати про пригоди.