Ви не повірите, але в мене ADHD

Приймаються вітання

Знаєте як це, коли науково обґрунтоване речення яке звучить як скарбничка нічних жахів?
В мене є приклад: серед транс та небінарних людей процент disabled people вище ніж в середньому по популяції
Уявіть як це можна політизувати

Завжди хотіла струнку талію і плаский живіт, але це банально не те чого я можу легко досягнути дієтою через особливості фігури. Але тепер я знаю секрет!
Треба просто... обʼєбатися пігулками які порушують електролітний баланс в організмі as a side effect та дочекатися поки вийде вся вода.

Це не рекомендація

Солона вода на смак як лайно

Рандомні думки на полях

I absolutely despise серіал «Біла Принцесса», він жахливий абсолютно по всім фронтам. Єдине що мені подобається це Мішель Фейрлі в ролі Маргарет Бофорт, хоча інтерпретація персонажа погана
Але я вважаю що це жахливий міскаст!

Генрі став королем в 28 років, а його мати Маргарет не сильно його старша. Всього 13 років різниці

Це напевно єдиний випадок коли я би хотіла бачити таку вікову різницю між акторами що грають мати та сина. Бо це трагедія, навіть в ті часи це абсолютно не було нормою. Навіть в королівських родинах

Рання вагітність вирогідно спаскудила їй здоровʼя і через це вона не мала більше дітей. Через це вона все своє життя поклала на те щоб зробити свого єдиного сина королем

I want this reflected

Мені відправили новорічний стіл. Це дуже мило з їх боку, консерви в домі це завжди прекрасно. Зекономили мені грошей на закупах
Дошка для сиру з лого компанії це може трошки занадто, я сподівалася на гарне худі чи шось таке. Але тепер в мене є дошка для сиру
Віола буде в захваті (вона ненавидить безкорисні кухонні приблуди, особливо якщо це займає місце)

A conversation with my Latvian colleague:

- I thinks I’m the only Latvian person here…
- Yeah? What about (that particular) colleague of ours? I’m sure she told me she is from Latvia
And immediately I saw that it was a huge mistake, her eyes went wide and she stared at me with quite a bit of rage. I assure you, she was fuming
- Her? Nooooo! She is a Latvian Russian! She is not a Latvian Latvian! Her native language is Russian and she always doing some Russian stuff in Riga. Nonono
- Really? I thought so because she speaks mostly English with me and he accent in Russian is quite thick
- Or really? With me it’s all the time Russian!

If you are curious, she is fine with me again (after we discussed some soviet atrocities and bitched about everything together for a bit). Now I want to know why this not-Latvian-lady has this strange language speaking policy. Well. Ugh.

Раз зараз такий festive season і Різдво нещодавно було, чого б не запостити рандомні факти про раннє християнство. Насправді причина в тому що я овоч який приходить до тями і така хрінь допомогає. Короче:

1. В купі різноманітних за своїми сорсами текстах згадуються брати Ісуса, їх звали James, Josas, Simon та Judas. Сестри також згадуються, але без імен. Є навіть деякі тексти які розповідали про його брата-близнюка (Tomas, Judas Tomas, Апостол Фома) який був спроможний на такіж дива що приписувалися Ісусу. Сорси про близнюка достатоньо дивні, хоча сам по собі апостол Фома це відома постать. В той час як згадування просто братів та сестер це доведений факт, їх свідомо викреслювали з більш пізніх тестів щоб прибрати можливість утворення релігійних династій

2. В ранніх течіях християнства була ідея що Бог зі Старого Заповіту це не справжній Бог, а насправді a lesser God-like being (The Demiurge) який капець як нафакапив коли створював Всесвіт і взагалі він злий мудак. Тому людство проблемне з самого початку, хоча цей злий полубог абсолютно випадково напхав у свої творіння трошки реальної божественної іскри. Саме тому Ісус це насправді посланець справжнього Бога, що мав навчити людство стати справді повноцінним і наблизитися до справжнього Бога. В данному випадку Demiurge is YHWH and the True God is El, the supreme deuty above all (ось де були ці знання коли я читав Толкіна)

3. Ці ж течії (і ще купа інших) зображали зміюку досить нейтральним створінням, а сам по собі original sin гарною подією яка дала людствy knowledge and consciousness. Взагалі у зміюки-Люцифера абсолютно прекрасна origin story про яку мені точно треба дізнатися побільше. Як і про Каббалу

4. Християнство не було монотеістичною релігією з самого початку, це зʼявилося значно пізніше. Навіть в Біблії є згадки про нараду богів і про те що християнський бог є тільки одним з багатьох, конкретно богом юдеїв. Інші народи - інші боги. Більшість цих згадок пізніше затерли перекладом, але ось, сучасна англійська:

Psalm 82:1
“God takes his stand in the divine council;
in the midst of the gods he holds judgment.”

5. Середньовічні католицькі діди перетворили людину названу "апостолкою апостолів" на розкаяну повію. При тому що навіть канонічні Евангеліє говорять про неї виключно як про послідовницю Ісуса, свідчиню його казні та возкресіння. Гностична традиція як про його найулюбленішу ученицю та власне as rival to St Peter in the Gospel of Mary. Що показує величезні суперечки раннього християнства на тему жінок в релігії, бо вони грали величезну роль як проповідниці і взагалі в купі ранніх текстів, але пізніше були відкинуті

6. Апостоли скоріше за все запхали народження Ісуса до Віфлієму чисто щоб привʼязати його мессіанське походження до лінії Давіда та юдейських проротств, бо в Марії та Йосифа не було жодних причин пхатися туди на віслюках через пустелю. Ну і плюс бути з Віфлієму було більш шановано за буття з Назарету

7. Повертаючісь до близнюків-христових, є текст який напряму знущається над концептом virgin birth бо Марія то жінка і Святий Дух то жінка, а двом жінкам мати дитину то зась. Так що Марія то його земна мати, а Святий дух власне небесна, чи якось так. Salvation is the awakening from ignorance, everyone can became the Christ through self-realisation. Дуже цікаво, майже як будизм.

I know that it's renoun facts, but you can't even imagine how much joy this fackery brings me.

Ok, that’s unexpected

Здається на новий рік прийнято писати резолюціїї, чи що б воно там не було. В мене немає як такого святкового настрою, але свято є навколо, а в мене є декілька днів тиші та спокою. Принаймні я на них сподіваюся.

Плани на рік для мене не мають значення, так само як і ідеї "почати справжнє життя з понеділка". Але будь-який шлях до великих змін складається з купи непомітних кроків і я вперше за життя відчуваю що йду по цій дорозі. Тому вважаю цей рік успішним.

Truth to be told, але якщо прибрати очевидні фактори, мій найстрашніший ворог це мій власний мозок. І можливо дехто скаже що говорити про себе таким чином це не найкраща ідея, але для мене це звучить як надія на зміни. Бо розуміння проблеми це перший крок до її вирішення. Прийняття себе таким який я є не прибирає необхідності створювати себе такия, яким я хочу бути.

Звісно я пишу про mental health і наразі це моя величезна перемога. Коли я бачу що ситуації які раніше призводили до істерик, ступору, депресивних епізодів і вирваних років життя - зараз фіксяться парою неприємних днів і самокопанням. І коли я бачу це, вже неможливо сказати що я роблю недостатньо, бо який сенс в усіх тих майлстоунах якщо воно все невілюється агонією з середини.

Звучить трохи anticlimatic, I know. Але це моє життя і я в ньому зараз вважаю важливим саме це.

Вгадайте хто в пʼятницю змінив пароль на своєму ноуті, зберіг не той пароль що треба і тепер не може нічого розблокувати

Прекрасні новини про… розведення котів

Не те щоб я загалом цікавлюся темою, але в Нідерландах заборонили розводити і купувати шотландських клаповухих котів (Scottish Fold) та варіації сфінксів. Невимовно тішуся.

В моєї матері зараз клаповуха кішка, вона зʼявилася в нас ще коли я жила у Харкові. Тобто зараз їй десь років 10. Неймовірно прекрасна кішка, її звати Дарт Зана, бо ми з відчимом були фанатами Зоряних Війн. Нажаль, в неї абсолютно жахливий котячій артріт, їй тяжко робити майже всі свої котячі справи і вона виживає на ібупрофені. В моєму дитинстві в нас була інша кішка тієї ж породи, тільки з рівними вушками. І навіть незважаючі на це, я все одно можу порозповідати деякі жахливості про цю породу. Це ще не кажучі про те що їх не можна схрещувати між собою.

Так що я рада що хоч в Нідерландах тепер заборонено розводити котів, які все своє життя будуть страждати від різноманітних порушень, чисто за милі вушка та милу відсутність хутра. Обожнюю доречі сфінксів, але живеться їм тяжкувато.

Це звісно не стосується вже живих котів чи котів з шелтерів, тільки розведення нових.

Ед не знає, але ця нещасна орхідея помирала в нас дома десь близько двох років. Я навіть не знала що вона орхідея і що вона ще жива.

Але Ед героїчно врятував рослину! Буквально відібрав у Віоли, яка збиралася її викинути. Сказав що ми трошки дивні і не поливаємо. Щож, it’s a character flow of mine. Одного разу я побачила що рослина помирає тільки коли наступила на її зівʼялі паростки (вона вижила).

Anyway, орхідея виглядає краще ніж за все своє життя і здається в неї все ще є надія на світле майбутнє, дякувати Еду.

Тут буде тупий жарт про те, що я приютив вмираючу німецьку орхідею.
А коли вона нарешті оклигала - то почала тягнутися від серця до сонця. 😅

Рівень пасивної агресії: відповідати всім колегам які написали мені після закінчення робочого дня о 12 ночі. Без відложок.

Якщо я комусь не відповідаю, в мене зараз купа роботи і зеро соціального життя.

Працювати я зараз звісно не буду, краще розкажу вам про найкращу книжку що я прочитала в 2025 році.

The Testaments

I mean the sequel of The Handmaids Tale, published almost 35 years after the original story. Of course, it's a masterpiece.

I'm sure everyone knows The Handmaids Tale, it was well known before and it's extremely popular now. Funnily enough, Margaret Atwood herself said that nobody would pay much attention to this book today if not for current US politics. You know, all of that Roe & Wade overturn and ICE hystery.

Anyway, I read the Handmaids Tale when I was a teen - obviosly because I wanted to brag and look smart (who do you think I am). But when I finished it, I felt like something heavy had crushed my skull and left it bare for a few days. The epilogue was the most crusial part for me, future historians vivisecting the dairy of this nameless woman, trying to put her into the past gystopian context and making cruel assumptions. See, this is the part I actually dislike in the series - the amount of explanation. The book hit so hard because the Handmaind had no past, no future and no name.

Now I'm much less empressionable, but nonetheless I will say - The Testaments is better.

My opinion of course, both books are incredible social commentaries, but the later is just more fun to read. Maybe because, in a nutshell, one is a slice of life, while the other is about a notoriosly difficuld (and successful) attemt to owerthough the regime.

The story set 15 years after the first book and has 3 POVs - two belong to the children of the original Handmaid, and the third is Aunt Lidia, the same one who tortured the main heroine thoroughout the whole first book. What can I say, completelly different vibe.

What I liked about it:
- Aunt Lidia. Honestly she is the perfect character, her story extremely engaging to read. She is basicaly the one who created "the women world" in Gilead, but she did it unwillingly, with intention to destroy it from the inside. It's so fun to read all her inner monologues where she basically hates everyone. She is like a huge ugly spider sitting on top of the pyramid, and covering everything around with her web, quaetly making especially disgusting people disapear.
- Aunt Lidia's perspective, it gives us far more information about the Gilead. Just because this character knows more.
- The flashbacks and the rise of Gilead story
- The book is an easy read. I mean, that kind of books could be a bit borring, like social commentary on top of social commentary with nothing in between. But here the plot is interesting and I read it in two days.
- The sisters relationship dinamic. They hate each others guts from the start and learn to coexist throughout the course of events. Slowly. It's funny, I like them.
- The chosen sisters relationship dinamic. It's just wholesome.
- Becka
- The story of a young, opinionated teenager who accidentaly discovers that she is, in fact, a political symbol she sees in news all the time.
- Tha Aunts. They are like bizarre, deeply questionable satanic order.
- Funky Old Testement names. Agnes Jemima and Shunamite is insane.

What I disliked (a bit):
- How fast was everything near the ending. I belive it's intentional, but still felt a bit rushed. Maybe I just wanted more pages in this book.

Anyway, 10/10, highly recoment, Margaret Atwood is amazing. If I see her name on the cover - I'm reading it. If I see her fase on a video cover - I'm watching it.

Чому німецькі лікарі виписують ібупрофен від усього

Чули колись про таке? Можу підтвердити, вони виписують ібупрофен від усього.
Звісно частина з них так робить бо вони такі собі лікарі, але взагалі це частина глобального підходу.

Яколись про це тут вже писала на прикладі гастриту. Там де український лікар відправе на всі можливі аналізи щоб точно виявити в чому проблема, плюс пропише ще й якийсь німесил/кетолак, німецький зробить навпаки.
Їх підхід: негайно виключити все що може бути дійсно серйозним і після цього просто дати максимально просте і мінімально шкідливе лікування. Не діє, ну тоді щось інше прописати і шукати причини. Це часто відображається в тому самому відомому "пийте чай, їжде морозивко, гуляйте на свіжому повітрі і ось вам парацетамол" при застуді.

В плані будь-якого знеболення це проявляється дуже просто. Ібупрофен, навідь при високих дозах, значно виграє по шкалі ефективність/безпечність. Тому він від усього - після операцій, від болючих зубів, від будь-яких болей що він може прибрати. Вони просто виписують його на 600-800мг дозування. Якщо не працює, вони випишуть щось сейозніше.

Навіть з ібупрофеном вони конвервативні - завжди скажуть що це тільки на пару днів, не можна приймати рутинно, обовʼязкого приймайте пантапразол в комплекті. Часто міксують з парацетамолом, бо ці ліки хармлять різне і їх можна приймати почергово.

Величезна різниця порівняно з Україною в рівні допустимого болю. Тут прийнято не прибирати біль зовсім, а можливо залишати трошки щоб пацієнт мав змогу приймати кращі рішення поки відходить від чогось суттєвого.

З хорошего, консервативність до знеболюючих змушує лікарів шукати причини, а не лікувати симптоми у випадку хронічних болей. Якщо це гарний лікар, of coarse. Часто вони працюють на профілактику і це, я вважаю, величезний плюс.

З поганого, в аптеках нічого не можна купити, навіть ібупрофен 600 йде по рецепту (що ніяк не заважає випити 3 пігулки по 200). Рецептурність в цьому випадку як не дивно плюс, бо тоді платить страхова. Без рецепту можна купити: парацетамол, ібупрофен, аспірін, наркопсен. За всі мої роки життя тут, мені жодного разу не виписували кетолак чи нимісулід, що не було би кейсом в Україні.

З одного боку я це підтримаю, бо я сама довела себе до проблем зі шлунком, не повірите, рутинним прийомом ібупрофену. З іншого, телефонувати лікарю, пертися в ER чи аптеку, і все це поки тебе рве на шматки це прям hellish experience. Хоча дома зайжди є той самий ібупрофен який може дозволити розібратися з цими проблемами.

Окрема тема це опіоїди, це прям табу. Тільки якщо все дуже серйозно, тільки якщо все інше спробували і воно не працює. Я про це мало знаю, бо мені такого ніколи не прописували.

Як не дивно, і Німеччині я стикаюся з сильно меншим газлайтингом з приводу свого здоровʼя ніж в Україні. Якщо я приперлася до лікаря і кажу що I am in pain - вони мені вірять. Але вони взагалі сильно краще ставляться до конкретиних запитів пацієнтів. Чисто на мій досвід без статистики, виписування КОКів від менструальних болей тут більш рутинна практика, що я вважаю плюс.

Я в цілому більше за німецікий підхід, хоча в нього і є свої мінуси, особливо для людей в яких ще немає знань мови та системи, плюс пулу контактів лікарів на всі випадки життя. Щоб отримати найкраще лікування, тут треба бути існуючим пацієнтом певних клінік і це потребує часу.

Незважаючі на мій оптимізм, для мене особисто це палка в двох кінцях. З одного боку, лікування хронічних болей значно краще. З іншого - I am NSAID intolerant (currently), тобто мені не можна пити ібупрофен, діклофенак, аспірін, нимісулід, кетолак і ще тону всього. Це робить походи до лікаря особливо прекрасними, бо вони не знають що зі мною робити та виписують анальгін.

Але, як я вже казала до цього стану мене довело рутинне вживання знеболюючих. Можливо тому I am more in favoir of this approach.

А ви що думаєте?

Fun fact about me: one of my fears is to confuse my friend/coworker/acquaintance with someone else

Короче, в мене якась проблема з facial recognition. Звісно я знаю як виглядають мої друзі та близькі люди, але мені завжди стрьомно зустрічатися з людиною яку я колись бачила декілька разів, чи часто, але давно. Я реально боюся не впізнати. Корпоративи з колегами це повна жесть завжди.
Особливо враховуючи що я зазвичай запамʼятовую щось типу зачіски, зросту чи загального стилю одягу, тому не знаю що робити якщо одна з цих речей змінюється.

Ви на цьому моменті можете сказати що це норм і у всіх так, але я постійно потрапляю в ситуації коли мене впізнають, а я в паніці намагаюся пригадати хто це взагалі.

Ось список який я хочу роздрукувати і кинути прям в обличчя людям які кажуть що adhd is a gift, a superpower, чи як вони там кажуть

Shit, that is comorbid/associated with ADHD/Autism

POTS (Postural Orthostatic Tachycardia Syndrome)
Migraines
Tension headaches
Joint hypermobility
Mussels hypertension
Ehlers-Danlos syndrome
Early arthritis
Gut issues
Digestion problems
Sensory issues
Heat hypersensitivity
Endometriosis
Fibromyalgia
Fatigue syndromes
Sleep problems
Complex PTCD
Generalised anxiety disorder
Depression
Obsessive-compulsive traits
Dissociations
Eating disorders
Addictions
Borderline personality disorder
Avoidant personality disorder
Epilepsy
Dyslexia
Dyspraxia
….
…
..

Associated означає що це все зустрічається серед людей з адхд/аутизмом в декілька разів частіше ніж в середньому по популяції. Звісно не означає що кожна штука буде наявна в кожній людині.

Я пишу адхд/аутизм, бо ці дві штуки коморбідні одна до одної на більше ніж 50% і зараз вважається, що вони базуються на одних і тих же фундаментальних відмінностях в організмі.

Why they need everything spelled out

Це штука яка мене конкретно підбішує у сучасному фікшені і я хочу про це поговорити. Помічали таку тенденцію, що зараз кожен сюжетний поворот needs to be spoon-feed to the reader?

Сюжетні деталі, зацепки, думки, колір шкіри, plot and premise, головна ідея, кожен іnternal turmoil - все повинно бути розжовано і покладено тобі у рота, бо раптом ти, читач, не зрозумієш що тобі тут намагаються сказати.

Це наприклад причина чому я ніколи не любила книги Ребеки Куанг, хоча вона чудова письменниця (по пізнім книгам видно). Це причина чому я кидаю деякі інші книги, бо мене задовбало що в мене забирають більшу частину задоволення від читання.

І найжахливіше, я навіть не можу сказати що це uncalled for. Ось наприклад зараз в англомовному інтернеті несеться величезний скандал через новий фільм "Wuthering Heights", по Буремному Перевалу Емілі Бронте. Назва фільму в лапках, бо він саме так і називається. Режисерка пояснила що по суті це реінтерпритація, такий собі спогад з дитинства, self insert fanfic по мотивам.

І йой най буде звісно, але Гіткліф у романі не був білим і це є дуже важливим моментом в книзі. Звісно зараз у цьому фанфіку його грає білий як hot, horny сметна Джейкоб Елоді і половина інтернету зараз газлайтить сама себе кажучі що "Гіткліф ніколи не описувався як POC".

Що є правда, він описувався як a dark-skinned gipsy in aspect. Вкладаючи це (і все інше) в аналітику епохи, можна достатньо впевнено сказати що він не нормальний англійський джентельмен, ні за походженням, ні за кольором шкіри. Враховуючи що фільм то фанфік і дивитися я його не буду, мені не так сильно жме білий актор, як оцей ідіотський селф газлайтинг.

І так усюди. Якщо цього не сказано прямо, цього немає в книзі крапка. Якщо один з героїв має психічний розлад, про це повинно бути сказано, навіть якщо вся книга написана від POV психованого підлітка який навіть таких слів не знає. Якщо в грі наявний нон-байнері персонаж, то обовʼязково ж треба вставити сучасну гендерну теорію в фентезійний світ з усіма потрібними термінами. Ось там виявилося що Нетфлікс просить в своїх шоу раз по пʼять проговорювати основну завʼязку, бо інакше люди не дивляться.

Тут ще можна покричати про тренд на погляд на усе на всіті через сучасні стандарти, але це інша тема і це щось про людську природу.

І знову ж скажу що це not uncalled for. Десяті були наповнені квірбейтінгом і незрозумілими описами без конкретики. Will they/won't they, are they gay, race does not exists here блаблабла. Нещодавно Ребека Яррос невимовно відхватила за опис свого Зейдена як tan, dark and brunet, це розцінилося як намагання виїхати на кривій козі інклюзивності.

Так що я розумію в цілому чого так відбувається, тут ще винен сам сучасний світ який налаштовує нас на постійне поглинання інформації. Але все таки, я приводила приклади які стосуються кольору шкіри, але це стосується буквальвано всіх можливих сюжетних поїнтів.

Мотивації, характери, ворлбілдінг, ось-це-повороти просто накидуються на читача як болячки зі скарбнички Пандори. І це ж можна зробити красиво, ось Сандерсон майже носом нас тикає в те що в Каладіна депресія, в Ренаріна аутизм, в Ясни атеїзм, Бог існує і з Рлайном і так все зрозуміло. Але він робить це красиво, так що I'm not mad about it at all.

Короче, дякую що прослухали мій беззмістовний рант, все що я хотіла сказати - на сторінках Володарю Перстнів ніде не написано чому Фродо сів на той корабель and I want it like this.

Здається моя можливість читати книжки (і занудствувати) повернулася. Відразу кажу, це був DNF, тому не знаю наскільки взагалі чесно писати ревью, але я все одно напишу.

The Grace of Kings

Дуже багато чула про цю книгу (хорошего), відкрила минулого року і зрозуміла що вона не йде. Я вирішила що книга хороша і проблема в мені, закрила і вирішила повернутися до неї з більш чистим розумом. Повернулася, вирішила що проблема не в мені, воно мені просто не подобається.

Що це: Епічна історія про свіжесформовану імперію, що розвалюється майже відразу після смерті імператора-обʼєднувача. Сюжет концентрується на двох лідерах різних повстань - lovable rogue Куні Гару та blood knight Мата Цунду - що спочатку стають друзями, але через різні погляди на світ ніяк не можуть порозумітися.
Засновано на реальний подіях на політичній кризі після смерті Цінь Ши Хуан-ді.

Що мені сподобалося:
- Головні герої, особливо той який lovable rogue. Хоча дати персонажу імʼя Куні, it's a choice. Він заснований на постаті Лю Бана, а його контерпарт - Сян Юя. Читати про їх молодість та дорослішання було цікаво, плюс в Куні чудові стосунки з його дружиною. Мата це такий жорстокий японський самурай що трошки занадто сильно любить вбивати.
- Діалоги. Дуже вітієвато і з референсами на класику, красиво.

Що мені не сподобалося:
- Стиль. Як на мене воно якось flat. Плюс вітієваті китайські діалоги міксуються з сучасними словами і порядком слів у реченні.
- Жанр. Це не characters driven epic fantasy, це не псевдоісторична хроніка, це не міф. Я чесно кажучі не знаю що це.
- Багато персонажів яких я не маю можливості запамʼятати, хоча в мене ніколи немає з цим проблем в інших книгах.
- Помітно що написано чоловіком. Мало жіночих персонажів з власною agency, взагалі мало жіночих персонажів. Навіть боги-покровителі кожного острову і ті майже всі чоловіки.
- Джиа, дружина Куні. Чудовий персонаж, дуже подобається. В мінусах бо її real conterpart це звісно ж молода імператриця Люй (та сама) і це така прекрасна можливість створити неймовірну жіночу персонажку, але ніт. Downplayed for the sake of modern reader.
- Незрозумілий POV. Воно то історична хроніка, то перескакує між point of view різних персонажів. Особливо це здається зайвим коли тобі посеред показують точку зору мужика якого випілять на наступній сторінці.
- Дуже багато культур. Воно і Китай, і Японія, і Океанія. Що абсолютно норм, великий світ. А ось аллюзії на грецьких та римських богів трошки дивні як на мене, як і стьоб над відомою цитатою Марії Антуанети.

Причина DNF:
Власне незрозумілість жанру. Я не можу втямити як читати цю книгу, навіть якщо дуже цікаво що там станеться з героями потім і їх взаємодія дійсно крута. Книгу постійно колбасить між історичною хронікою та описом пригод героїв, ніколи не погружаючись сильно в жодного персонажа. Історична хроніка це само по собі прекрасно і незвично, мені би сподобалась така книга, але для цього треба мати in world narrator, а не third-person omniscient. Тоді це був би міт і це не він. Плюс воно ще й постійно скаче у third-person limited and it's giving me a headache.
Плюс тут ще проблема з моїми завищенними очікуваннями звісно, опис занадто епічний щоб не схопити таке з полиці.

Кому сподобається:
Людям які кайфують від історичних книг. Я на повному серйозі зараз.

Короче, я не розумію що це/10