Чому умовний Схід часто ставав дзеркалом для представлення Європи? Кілька роздумів про візуальне осмислення Сходу у європейській графіці:

✍️Звернення Європи до образу «Сходу» в епоху Ренесансу та Просвітництва було одним зі способів зрозуміти й репрезентувати «себе», через образ «іншого». В часи великих мандрівок, коли європейські країни налагоджували контакти зі Сходом, до дипломатичних і торгівельних місій включали науковців, картографів, філософів та художників, які створювали численні карти, тревелоги, путівники, картини та «книги костюмів», допомагаючи через них осмислити інший світ, з відмінним для європейця господарством, державною системою, підданим. Велику увагу приділяли релігіям, через які намагались зрозуміти «загадкову душу» жителів цих країв. А також дзеркально (на контрасті) відобразити, підкреслити, засудити чи похвалити риси власного народу й цивілізації.

В добу Просвітництва сформувався певний канон того, як треба репрезентувати «Орієнт». На противагу "прогресивному західному світу», зі збалансованими й зрозумілими суспільними відносинами, законами, моральними нормами й наукою, образ Сходу (навіть позитивний) мав бути протилежний: «всесильні деспоти» у розкішних палацах, добродушні, але войовничі й жорстокі «варвари», «загадкові інші», наївні «діти лісу» - екзотичні типажі, що існували серед «живописних руїн» (атрибут давно минувшої величі), «шумних базарів», «заплутаних міських вулиць» чи «величних диких ландшафтів» ще неосвоєної природи. Цей уявний образ Сходу є своєрідною декорацією для сцени, на якій грали «африканські», «арабські», «китайські» чи інші сюжети, не залежно від їх реальної географії.
#роздуми #текст

🖼️Боснійський базар у Сараєво, від австрійського жанрового художника Алоїза Шенна (1826-1897).
#мистецтво #орієнталізм

Трохи актуальної погоди.
🖼️«Біла чапля під дощем», від японського художника Гакусуї Іде (1899-1978).
#мистецтво #Японія #погода

📚Сьогодні побачив статтю російського письменника М. Шишкіна (живе у Швейцарії) на сторінках солідного видання The Atlantics: «Не звинувачуйте Достоєвського». Це досить емоційне обурення про нелюбов до російських класиків у світі та в Україні останнім часом (а що трапилось?). Не бачу сенсу коментувати твердження автора про те, що «саме російський народ страждав найбільше від внутрішньої окупації» (с), а лише актуалізую одну з відомих тез, які вже давно обговорюються у пост- та деколоніальних студіях:

✍️Якщо письменник чи поет був в опозиції до діючого режиму, це не значить, що його твори не були інструментом здійснення імперського впливу. Не залежно від «травми», нанесеної діячу культури власною державою (репресій, цензури, заслання, тощо), він залишається представником «титульної імперської нації», з відповідним соціальним статусом, етикою, освітою, вихованням, походженням та світосприйняттям. А отже, він так само сприймає і відтворює орієнтальні кліше у своїх творах, сприймаючи колонізовані народи через призму інших імперських класиків, в середовищі яких сформувалось його світосприйняття.

📌Цей образ усвідомлення себе (колонізатора) як «жертви» у російській колоніальності вже детально розбирала відома дослідниця Ева Томпсон. На прикладі того ж «Ракового корпусу» Солженіцина, основні події якого відбуваються в Узбекистані. Дослідниця звертає увагу, що автор тут свідомо розмиває географію так, що країна з давніми державними традиціями, мовою і культурою стає лише «порожньою сценою, де російські діячі грають роль у трагедії про людські долі» (с). Місцеве населення тут повністю безпорадне, позбавлене власної глибокої мотивації, національної гідності чи політичної традиції, в той час як етнічні росіяни беруть на себе цивілізаторські ролі. Дуже природньо у героїв Солженіцина звучать фрази «наша країна», «наша земля» по відношенню до Узбекистану, який знаходиться за тисячі кілометрів від москви чи петербургу. Таким шляхом у класичній російській літературі корінні народи «обезличуються», позбавляються суб’єктності, що згодом використовується імперією для їх колонізації.

Детальніше про це раджу читати у праці Еви Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм» (Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism), у якій проаналізовані колоніальні конструкції тих російських класиків, за яких так переживає письменник М. Шишкін.
#текст #колоніалізм #література #орієнталізм #постколоніалізм

⚡Запрошую на «Історичний пікнік» до Національного музею історії України. Буду розповідати про знаменитого українського епідеміолога Данила Заболотного, який з 1896 по 1917 роки взяв участь у десятках протичумних експедицій до Індії, Аравії, Китаю, Монголії, Персії, Забайкалля та Астрахані. Він подорожував караванними шляхами через пустелю Гобі, плавав з мусульманськими паломниками до Джидди, шукав «каравани мертвих» у Персії та чаював з буддійськими ламами в монастирі Гадан.
✍️Обговоримо багато цікавого:
📌Як колоніальні імперії змагались за першість у галузі епідеміології, та який внесок у ці змагання зробили українські лікарі?;
📌Що побачив Д. Заболотний у своїх подорожах, та за що віце-король Маньчжурії нагородив його золотою медаллю?;
📌Звідки лікар привіз колекцію буддійських статуеток, та чому вони були не просто орієнтальним сувеніром?;

Можна буде побачити маловідомі фотографії з подорожей лікаря та його учнів, а також реконструювати маршрут їх експедицій.
#анонс #МІСТ #музей #лекція

📷Два легендарних епідеміологи - український лікар Данило Заболотний (1856-1929) та китайський лікар У Ляньде (1879-1960). Експедиція з вивчення степових ховрахів та їх ролі у поширенні чуми. Забайкалля, 1911.
✍️Заболотний рік тому був у епіцентрі пекла - керував протичумними заходами в Маньчжурії. Він вперше довів джерела походження чуми та шляхи її передачі, що змінило уявлення про методи боротьби з хворобою. Вже скоро, віце-король Маньчжурії вручить йому золоту медаль з подвійним драконом, а президент Франції нагородить знаком Ордену почесного легіону. В село Чоботарка на Поділлі вчений привезе з Китаю хлопчика Яна Гуя, якого разом з дружиною виховуватиме як власного сина.
А поки Заболотний насолоджується польовою роботою з геніальним колегою У Ляньде - героєм протичумної служби Маньчжурії, який скоро стане лауреатом Нобелівської премії з медицини, а також зруйнує у своїх колег уявлення про «темну й неосвічену Азію».

📌Запрошую 7 серпня на мою лекцію «Пригоди українського епідеміолога в Азії».