💥«Перший контакт з окупантами відбувся на Сумщині. Ми тримали оборону у крайній хаті села. І тут раптом бачу, як з «посадки» виходить російський штурмовик і просувається до нашої хати. Я дочекався, щоб за ним вийшов другий — так і сталось. Тоді вийшов на зручну позицію, відкрив прицільний вогонь. Обоє лягли», — розповідає «Ваньок».

💥«Запам’ятався ще один штурм. На цей раз — вже наш, — пригадує «Ваньок». — Був вітер, дощ, не літали ворожі «пташки». Двома «двійками» ми підійшли до однієї з позицій. Росіяни нас не чекали, а коли спохватились, вже було пізно. Там «мінуснули» двох, зайняли оборону і дочекались піхоту для закріплення».

«79-ка стала для мене другим домом. А побратими — як рідні. Людям, яких зустрів на фронті, з якими був на позиціях — їм можна довірити своє життя. Це щось значно більше, ніж дружба у цивільному житті. Я хочу зберегти спогад про цей період назавжди, тому й захотів набити тату».

“Командири нас кинули, як гарматне м’ясо. Взводи стираються в “нуль” за лічені дні. З позицій живими майже ніхто не вертається. Виявилось, що “друга армія світу” – це пшик”, — розповідає черговий окупант, якого взяли в полон розвідники 3 десантно-штурмового батальйону 79-ки.