Цікава місцина, яку варто відвідати. Печерний монастир, Луганська область, Україна.
https://www.donmining.info/2020/05/preobrazhenskiy-podzemnyiy-monastyir.html?m=1
https://www.donmining.info/2020/05/preobrazhenskiy-podzemnyiy-monastyir.html?m=1
www.donmining.info
Преображенский пещерный монастырь
Шахти та рудники Донбасу. Індустріальна фотографія. Історія Донбасу
Досить цікавий ресурс. Можна поглянути на кількість та розташування християнських церков України за розподілом на різні конфесії: https://sobor.com.ua/map
Буддійський монах під час практики Маранасаті. Споглядає 5 стадію розкладання трупа, який «перетворився на скелет, утримуваний сухожиллями, але без плоті та не залитий кров'ю». Ця практика детально описана у Satipaṭṭhāna Sutta в палійському каноні.
Фото 1912 р., Бірма (нині М'янма), Британська імперія.
Фото 1912 р., Бірма (нині М'янма), Британська імперія.
На днях Зеленський анонсував безвіз із Китаєм (КНР). Хоча, тут не про це :)
У свій час, на території комуністичного Китаю зародилася нова синкретична практика та релігія Фалунь Дафа (кит. трад. 法輪大法). Запровадив цю систему майстер Лі Хунчжи 1992 року. Вона суміщала в собі деякі вчення Будди та внутрішню алхімію даосизму. Візуально була схожа на практику цигун. Однак основна фішка цього руху - пасивний спротив комунізстичному режиму. Через це багато послідовників, яких нараховують бл.80 млн.осіб в різних країнах світу, опинилися в тюрмах комуністичного режиму. Як стверджують деякі адепти та правоохоронні орагнізації, багато кого саме з цих ув'язнених "пускають на органи" на чорному ринку.
Тому можна цим людям лише поспівчувати та побажати міцної волі у боротьбі. В Україні представники Фалунь Дафа також досить активні. Кожного тижня вони медитують в Києві на Хрещатику. Інколи організовують художні та інформаційні виставки, акції тощо. Нещодавно така була в Харкові. Дякую за інформацію @shmat_layna.
У свій час, на території комуністичного Китаю зародилася нова синкретична практика та релігія Фалунь Дафа (кит. трад. 法輪大法). Запровадив цю систему майстер Лі Хунчжи 1992 року. Вона суміщала в собі деякі вчення Будди та внутрішню алхімію даосизму. Візуально була схожа на практику цигун. Однак основна фішка цього руху - пасивний спротив комунізстичному режиму. Через це багато послідовників, яких нараховують бл.80 млн.осіб в різних країнах світу, опинилися в тюрмах комуністичного режиму. Як стверджують деякі адепти та правоохоронні орагнізації, багато кого саме з цих ув'язнених "пускають на органи" на чорному ринку.
Тому можна цим людям лише поспівчувати та побажати міцної волі у боротьбі. В Україні представники Фалунь Дафа також досить активні. Кожного тижня вони медитують в Києві на Хрещатику. Інколи організовують художні та інформаційні виставки, акції тощо. Нещодавно така була в Харкові. Дякую за інформацію @shmat_layna.
Forwarded from Вірусні митарства
Загиблий солдат біля розп'яття. Перша світова війна, битва на Соммі, 1916 рік. #історія
Вірусні митарства
Вірусні митарства
Зображення грибного шамана з обличчям бджоли. Можливо у процесі камлання. Печера в районі плато Тассілі, що у Алжирі. Можливо замість грибів зображені стріли або пір'я. Версія з грибами прийшла від Теренса Маккену - головного ідеолога грибних теорії походження релігій :). Також існує версія, що це не маска бджоли, а маска муфлона. Цікаво чи росли у цьому регіоні псилоцибічні гриби... Все складно і неоднозначно з цим зображенням.
Наскельне зображення було зроблено 9000 років тому.
Наскельне зображення було зроблено 9000 років тому.
Останнім часом мені все частіше трапляться розвінчання міфів про Середньовіччя. Тож хочеться додати й від себе дещо. Пост для тих, хто «в темі».
Часто доводилося чути думку, що в християнстві в добу від Пізньої Античності й до кінця Середніх Віків не приділяли належної (а то й більш категорично – жодної!) уваги вивченню давньоєврейської мови Біблії та юдейських джерел. Навіть в одній досить «поважній» книжці (назву якої умисно не озвучу) читав колись, що від часів Орігена та Ієроніма аж до доби Ренесансу та Реформації жоден з християнських богословів в Європі не міг читати єврейської Біблії мовою оригіналу, й уяви не мав про юдейську екзегезу Танаху (Старого Завіту).
Колись і сам так думав, аж поки, ще бувши аспірантом, не натрапив на книгу про історію єврейських студій в християнстві, що перевернула мій світогляд і викликала жвавий інтерес до того, що називається Christian Hebraism (чи Christliche Hebraistik), тобто, християнською гебраїстикою.
Так от, якщо коротко, то з єврейською традицією тлумачення Біблії (так само, як і з мовою оригіналу Старого Завіту) добре були знайомі Юстин Мученик та Оріген на Заході, Афраат Яков та Єфрем Сирін на Сході, а Ієронім ретельно вивчав давньоєврейську й арамейську заради того, щоб зробити новий на той час переклад Біблії латиною. Цікаво, що Старий Завіт він вирішив перекласти з мови оригіналу, а не з грецької Септуаґінти, як часто робили в ті часи. Але то була доба Пізньої Античності, а як щодо Середньовіччя? Невже справді в християнстві було забуте «єврейське коріння»?
Звичайно, ні. Скільки тоді було знавців давньоєврейської сказати важко, але певно, що такі знання не були рідкістю серед християнських богословів. До давньоєврейського тексту Старого Завіту як першооснови Ієронімового перекладу зверталися англійський монах-бенедиктинець св. Беде (672-735 рр.) та англійський вчений Алкуїн із Йорка (735-804 рр.), знав давньоєврейську і Псевдо-Ієронім (ІХ ст).
Особливе пробудження інтересу до гебраїстики припадає на ХІІ-ХІІІ ст. Справжнім центром вивчення давньоєврейської мови в Європі стає абатство Сен-Віктор в передмістях Парижа, з якого вийшов відомий поет і гебраїст Адам із Сен-Віктора (пом. 1146 р.). Іншим осередком гебраїстики була Толедська школа перекладачів (Escuela de Traductores de Toledo) в Кастилії.
Варто згадати й французького філософа-схоласта П’єра Абеляра (1079-1142 рр.), що сам вивчав давньоєврейську й спонукав до того своїх учнів. На особливу увагу заслуговує й англійська школа гебраїстики, представлена Александром Некамом (1157-1219 рр.), архієпископом Кентерберійським Стівеном Лангтоном (1150-1228 рр.), автором De hebraeis et graecis vocabilis glossarum bibliae Вільямом де ла Маром (пом. 1279 р.) та укладачем Grammatica Hebraica Роджером Беконом (1219-1292 рр.).
У XIV ст. цей процес тривав далі. Можна було б перелічити ще чимало імен, та згадати не один науковий осередок, аж до славнозвісного Йохана Рейхліна (1455-1522 рр.) – найвидатнішого християнського гебраїста доби Відродження, але про це написано чимало книг, тож обтяжувати інформацією не буду. Відзначу лише, що в дослідженні єврейського сходознавця й бібліографа Моріца Штайншнайдера (Moritz Steinschneider 1816-1907 рр.) під назвою «Християнські гебраїсти» (Christliche Hebraisten) подано інформацію про понад 400 (!) персоналій, і це аж до ХІХ ст. Але мій пост не про це.
Історія надзвичайно складна річ, і далеко не все в ній піддається схематизації. Середньовіччя – не виняток. Хтось тоді у християнському світі затято переслідував євреїв, хтось докладав зусиль до їх насильницького навернення в християнство, а хтось вивчав мову, писемні джерела, прагнув зрозуміти єврейське коріння своєї ж християнської віри. Не все так просто, панове.
@Дмитро Цолін
Часто доводилося чути думку, що в християнстві в добу від Пізньої Античності й до кінця Середніх Віків не приділяли належної (а то й більш категорично – жодної!) уваги вивченню давньоєврейської мови Біблії та юдейських джерел. Навіть в одній досить «поважній» книжці (назву якої умисно не озвучу) читав колись, що від часів Орігена та Ієроніма аж до доби Ренесансу та Реформації жоден з християнських богословів в Європі не міг читати єврейської Біблії мовою оригіналу, й уяви не мав про юдейську екзегезу Танаху (Старого Завіту).
Колись і сам так думав, аж поки, ще бувши аспірантом, не натрапив на книгу про історію єврейських студій в християнстві, що перевернула мій світогляд і викликала жвавий інтерес до того, що називається Christian Hebraism (чи Christliche Hebraistik), тобто, християнською гебраїстикою.
Так от, якщо коротко, то з єврейською традицією тлумачення Біблії (так само, як і з мовою оригіналу Старого Завіту) добре були знайомі Юстин Мученик та Оріген на Заході, Афраат Яков та Єфрем Сирін на Сході, а Ієронім ретельно вивчав давньоєврейську й арамейську заради того, щоб зробити новий на той час переклад Біблії латиною. Цікаво, що Старий Завіт він вирішив перекласти з мови оригіналу, а не з грецької Септуаґінти, як часто робили в ті часи. Але то була доба Пізньої Античності, а як щодо Середньовіччя? Невже справді в християнстві було забуте «єврейське коріння»?
Звичайно, ні. Скільки тоді було знавців давньоєврейської сказати важко, але певно, що такі знання не були рідкістю серед християнських богословів. До давньоєврейського тексту Старого Завіту як першооснови Ієронімового перекладу зверталися англійський монах-бенедиктинець св. Беде (672-735 рр.) та англійський вчений Алкуїн із Йорка (735-804 рр.), знав давньоєврейську і Псевдо-Ієронім (ІХ ст).
Особливе пробудження інтересу до гебраїстики припадає на ХІІ-ХІІІ ст. Справжнім центром вивчення давньоєврейської мови в Європі стає абатство Сен-Віктор в передмістях Парижа, з якого вийшов відомий поет і гебраїст Адам із Сен-Віктора (пом. 1146 р.). Іншим осередком гебраїстики була Толедська школа перекладачів (Escuela de Traductores de Toledo) в Кастилії.
Варто згадати й французького філософа-схоласта П’єра Абеляра (1079-1142 рр.), що сам вивчав давньоєврейську й спонукав до того своїх учнів. На особливу увагу заслуговує й англійська школа гебраїстики, представлена Александром Некамом (1157-1219 рр.), архієпископом Кентерберійським Стівеном Лангтоном (1150-1228 рр.), автором De hebraeis et graecis vocabilis glossarum bibliae Вільямом де ла Маром (пом. 1279 р.) та укладачем Grammatica Hebraica Роджером Беконом (1219-1292 рр.).
У XIV ст. цей процес тривав далі. Можна було б перелічити ще чимало імен, та згадати не один науковий осередок, аж до славнозвісного Йохана Рейхліна (1455-1522 рр.) – найвидатнішого християнського гебраїста доби Відродження, але про це написано чимало книг, тож обтяжувати інформацією не буду. Відзначу лише, що в дослідженні єврейського сходознавця й бібліографа Моріца Штайншнайдера (Moritz Steinschneider 1816-1907 рр.) під назвою «Християнські гебраїсти» (Christliche Hebraisten) подано інформацію про понад 400 (!) персоналій, і це аж до ХІХ ст. Але мій пост не про це.
Історія надзвичайно складна річ, і далеко не все в ній піддається схематизації. Середньовіччя – не виняток. Хтось тоді у християнському світі затято переслідував євреїв, хтось докладав зусиль до їх насильницького навернення в християнство, а хтось вивчав мову, писемні джерела, прагнув зрозуміти єврейське коріння своєї ж християнської віри. Не все так просто, панове.
@Дмитро Цолін
