Дуже цікаво про Канаду 🇨🇦. Дискримінація українців та дружба з корінними народами.
Дивно, що на таку тему сюжет вийшов в ТСН, але все ж цікаво.

Еміграція українців до Канади на початку ХХ століття стала школою виживання для сміливців із Старого світу. Вони боролися не лише проти суворої природи, але й з дискримінацією з боку інших колоністів, зокрема британських та французьких. А нашими друзями в новому краю несподівано стали представники племен корінного населення.

https://www.youtube.com/watch?v=ohNaOn9RQio

«Апокаліптична діаграма» Анрі Дюнана (1890) — це складна символічна робота, що відображає його гуманітарні й духовні ідеї. Тут переплітаються біблійні мотиви апокаліпсису з його баченням світу, сповненого конфліктів і надії на порятунок. Діаграма включає сцени суду, миру та війни, відображаючи його глибокі християнські переконання і міркування про моральний обов'язок людства.

Один із серії з двадцяти двох панелей в італійському 🇮🇹 місті Гандіно зображує скелети в різноманітному одязі. Роботи виконані Джованні Радічі в період з 1758 по 1771 рік. На панелях деякі скелети одягнені як місцеві видатні особи, інші — як селяни. Їх виставляли у базиліці, щоб нагадувати людям, що смерть не зважає на статус.

Він (Агафангел) виступив за Україну, і він заборонив згадувати непотрібних нам людей. І Кирила, і Путіна. Як один із варіантів, що це йому передали такі привітання. Але до цього, ще в перші дні війни, Агафангел при 84 роках (зараз йому вже 86) взяв ікону, яку ми з вами сьогодні бачили, і майже цілий день, чи цілу добу, я не буду зараз акцентувати, щоб не помилитися, їздив уздовж узбережжя, щоб російські кораблі не змогли висадити тут десант. І ми точно знаємо, що 10 днів була буря на Чорному морі, і десант не зміг підійти до берегів Одеської області. «Москва», яка зараз уже на дні підходила до Кілії, до Вилкового, там шукали місця для висадки, але навіть погода показувала, що Україну чіпати не можна.

На зображенні представлена частина мозаїки зі сценами Страшного суду XII століття, що знаходиться в Базиліці Санта-Марія-Ассунта на острові Торчелло, Венеція, Італія 🇮🇹. Мозаїка з черепами та зміями є однією з композицій, які підкреслюють тему смерті та неминучого покарання. Черепи символізують мертвих, а змії, що виходять з їхніх очей і ротів, є метафорою гріхів або покарання за земні гріхи.

Данський 🇩🇰антрополог Мортен Педерсен досліджував феномен "недошаманів" (not quite shamans) серед дархадів у північній Монголії 🇲🇳. "Недошамани" — це люди, які намагалися впоратися з одержимістю та нашестям духів після розпаду соціалістичної системи в Монголії.

Після революції, коли були знищені всі шамани та лами, роль захисника від духів тайги взяла на себе держава зі своїми інститутами та інфраструктурою. Однак після падіння режиму духи вийшли з-під контролю і буквально заполонили міста та села. Дархадське населення почало масово вдаватися до пияцтва, бешкетів і розпусти. У постсоціалістичну епоху, не маючи спеціальних шаманських знань, деякі жителі північної Монголії стали "недошаманами". Вони винаходили нові практики й шукали джерела сакрального знання, щоб упоратися з множинністю духів. Наприклад, один із співрозмовників Педерсена збирав вирізки з журналу "Советская этнография", присвячені шаманізму.

Для розуміння практик "недошаманів" антрополог також вивчав світ справжніх шаманів. У шаманки Надмін Удган кімната, де вона проводила ритуали перед онгоном — втіленням духу, була повністю обклеєна передвиборчими плакатами, агітаційними листівками та газетними вирізками. Зі стін і стелі на відвідувачів дивилися кандидати в депутати різних політичних партій.

На думку Педерсена, такий декор є "візуалізацією політики з шаманської точки зору". Безліч поглядів і перспектив необхідні Надмін Удган, щоб бачити динамічний, множинний світ духів. Політики, представлені на плакатах, є своєрідними шаманами, адже вони володіють знаннями та силою змінювати реальність. У цій кімнаті шаманка та її відвідувачі вчаться дивитися на себе очима багатьох інших. Крім того, це "багатоголов'я" символізує ситуацію демократії в Монголії після розпаду соціалізму.

Згідно з легендою, Жировицька ікона Божої Матері вперше з'явилася у 1470 році поблизу села Жировичі, на території сучасної Білорусі 🇧🇾. Це сталося в лісі, що належав литовському вельможі Олександру Солтану, який прийняв унію в Римі в 1468 році й пізніше, у 1476-му, підписав разом з іншими вельможами «Послання Мисаїла до папи Сикста IV».

Одного дня діти-пастухи побачили яскраве світло, що пробивалося крізь гілки грушевого дерева, яке росло над струмком під горою. Вони підійшли ближче й виявили невелику ікону Божої Матері, що випромінювала сяйво. Діти підняли іконку й віднесли її Олександру Солтану. Вражений такою знахідкою вельможа, замкнув її у скриньці.

Наступного дня він хотів показати ікону своїм гостям, але, до свого здивування, не знайшов її у скриньці. Проте невдовзі пастухи знову виявили ікону на тому самому місці, де бачили її вперше, й знову принесли Солтану. Вражений цією дивовижною подією, Солтан дав обітницю спорудити на місці появи ікони церкву на честь Пресвятої Богородиці.

Не забуваємо про важливе.

малюнок: Julie Jover

(Не)святковий настрій. Однак дуже атмосферний.
https://www.youtube.com/watch?v=G9IhwZAF6LU

Спорадично думав декілька днів над тим, що тема збиральництва і вплив цього архаїчного промислу на локальну економіку, якось неналежно оцінена у нашій антропології (якщо так можна висловитися). Згадую книгу Anna Tsing "The Mushroom at the End of the World: On the Possibility of Life in Capitalist Ruins", де описано, як одна з локальних збиральницьких практик інтегрувалася у сучасну світову економіку. Завжди задаюсь питанням, чому коли у нас є настільки круті кейси, ніхто не візьметься за написання подібних досліджень... Питання риторичне, але вже як є.